Ми можемо програти. Через боягузство Заходу. НАТО має закрити небо над Україною

Адміністрація президента США Джо Байдена неодноразово заявляла, що Сполучені Штати не будуть брати участь в російсько-українському конфлікті. В цьому є сенс, адже війна двох ядерних держав не є прийнятною, і цей консенсус тримався десятиліттями. Здається, настав час переглянути цей підхід.

Вже зрозуміло, що російський диктатор Володимир Путін хоче контролювати всі території колишнього Радянського Союзу. Якщо йому вдасться досягти успіху в Україні – як це відбулося в Грузії у 2008 році – він навряд чи зупиниться. Дипломатичний підхід та м’які санкції 2014 року показали йому, що Заходу бракує рішучості. 

Якщо Україна програє війну, НАТО зіштовхнеться з новою загрозою без українських військових на своєму боці та без стратегічної глибини. Зрештою, від Білорусі до калінінградського анклаву – невеличкий стрибок. 

Вибір простий: протистояти Путіну зараз або пізніше. 

Ось чому найшвидша та найефективніша підтримка, яку НАТО може запропонувати Україні, – це безпольотна зона над країною, яка даватиме відсіч росіянам у повітрі. 

Так, український опір досі був надзвичайним. Розчарований відсутністю прогресу своїх військових, Путін зараз бомбардує українські міста і розраховує на те, що терор зламає волю українського народу, чий запеклий опір надихнув світ. 

На жаль, попри матеріальну допомогу, яку Захід надав Україні, Росія цілком може перемогти, якщо наші партнери не втрутяться у війну. Безпольотна зона дозволить членам НАТО поповнити українські війська наземним і повітряним транспортом, а також дасть Україні реальну перспективу для перемоги.

Критики зосередили увагу на небезпечному характері такого кроку.

Справді, безпольотна зона означає придушення протиповітряної оборони противника, а також те, що частина західних пілотів та літаків будуть втрачені. 

Утім, розгляньмо альтернативу: після фактичного поглинання України, а потім і Молдови, Росія може відчути спокусу напасти на країни Балтії (усі вони є членами НАТО). У Альянсу не буде іншого вибору, окрім як битися як на землі, так і в повітрі. 

Різниця? Узбережжя Балтії має набагато менше простору для маневру та можливості для захисту, а російські військові будуть надихатися своїми перемогами.

Та війна, як і ця, матиме в результаті безліч цивільних жертв, але Путіну вже нема чого втрачати. 

Поки що НАТО опирається закликам запровадити безпольотну зону. Утім, безпрецедентна єдність останніх днів свідчить про те, що вони можуть змінити свою думку. У Європу повернулася війна високої інтенсивності. Російські війська навіть атакували Запорізьку АЕС, найбільшу на континенті. Вони також шокували світ нападами на цивільне населення та обстрілами Меморіалу Голокосту у Бабиному Яру в Києві. Це викликало резонанс у Європі. 

Збільшення Німеччиною витрат на оборону вдвічі та зупинення газопроводу Північний потік-2 – явний розрив з пацифізмом і обережністю минулого. Тим часом традиційні нейтральні країни – Швеція, Фінляндія та Швейцарія – приєдналися до НАТО, засуджуючи агресію Росії. Сполучене Королівство та Польща рішуче відреагували допомогою Україні, а також політичним та економічним тиском, і навіть російські апологети в Угорщині та Чехії змінили позиції.

Європа прокинулася. Якщо НАТО не вдасться досягти одностайної згоди, необхідної для дії щодо забороненої для польотів зони, коаліція охочих на чолі зі Сполученими Штатами – оскільки жертви серед цивільного населення та міжнародне осудження і далі зростають – може дати Україні шанс на ту інтенсивність війни, яка їй потрібна, щоб вижити сьогодні та запобігти завтрашній ще більш запеклій війні.

Страх військового нападу Путіна на НАТО або використання ним ядерної зброї залишається сильним. Утім, останніми днями також стало зрозуміло, що Росія вже витратила значну частину свого запасу високоточних боєприпасів і балістичних ракет, тоді як більшість бойових підрозділів Росії вже залучені в  Україні. 

У російських військових залишилося не так багато можливостей, щоб суттєво розширити фронт. Тим часом прибуття значних бойових сил США на східний фланг НАТО вже є захистом від цієї загрози. Що стосується ядерної "шаблі" Путіна, то міцна стабільність ядерного стримування протягом багатьох десятиліть повинна дати нам заспокоєння. НАТО є ядерним альянсом не просто так, і російський лідер знає, що ризикне масовою відплатою.

Путін багато здобув за ці роки, рекламуючи свою доктрину "ескалація для деескалації". Якщо Захід відступає щоразу, коли він це робить, Захід – і світ – програє.

Вступ у війну за Україну – це тверезий, болісний і важкий вибір, якого Захід хотів би уникати. Утім, європейська безпека, ретельно побудована на початку 90-х років, зазнала краху. 

Захід думав, що 1939 рік ніколи не повториться. Утім, ми тут, і, як нагадує нам прусський військовий стратег Карл фон Клавзевіц, війна змінює речі; розрахунки холодної політики мають своє місце. А також принцип і повага до суверенітету націй і права людей жити в мирі та свободі. 

Там, де інтереси та принципи Заходу збігаються, він не повинен боятися діяти. Вікно можливостей швидко закривається.

Потужні голоси всередині та поза урядом продовжуватимуть закликати НАТО залишатися осторонь війни в Україні. Прихильники підходу "Китай понад усе" стверджують, що Сполученим Штатам як не вистачає сил одночасно протистояти Пекіну, так і втручатися в Європейські справи. 

Американські ультраправі, спокушені авторитарним закликом Путіна, протестують. Дипломати будуть виступати за більше дипломатії, економісти будуть закликати "почекати", щоб санкції почали діяли, а прогресисти – за внутрішні пріоритети над зовнішніми війнами. 

Путін продовжить брязкати своєю ядерною шаблею, і багато кого залякає цим. 

Утім, саме тому цього разу відповідь Заходу має бути іншою. 

Він надто довго дозволяв собі боятися. 

Часу стає все менше, а альтернатива активним діям – похмура й небезпечна. 

Залишаючись самотньою, Україна – попри весь її героїзм і стоїчну витривалість – може програти. 

Захід стоїть на роздоріжжі. Настав час діяти.

Переклад та перепублікація відбулися з дозволу Atlantic Council. Оригінал