Мінські угоди: в Кремлі їх читають інакше, ніж у Білому домі

Інтерв’ю, яке заступниця державного секретаря США Вікторія Нуланд дала Радіо Свобода, стало новим серйозним приводом говорити про Мінські угоди і ставлення Сполучених Штатів до цього документа. При цьому найчастіше цитують слова Нуланд про те, що "якщо ми справді відчуємо, що є підстави побачити реалізацію Мінських угод у безпечний і прийнятний для України спосіб – у спосіб, який відновить її суверенітет та територіальну цілісність на Донбасі – взамін якогось типу політичної автономії для Донбасу, і це призведе до виведення російських сил та підтримуваних нею маріонеток – ми були б готові працювати над цим".

Хоча, звичайно ж, найважливіше в цьому тексті – це серйозні сумніви в тому, що для цього є серйозні підстави. "Можливо, це просто захисний щит для нинішнього конфлікту в очах Москви?" – задає питання заступниця державного секретаря.

Можна сказати, що зараз є три ставлення до Мінських угод. У Києві говорять, перш за все, про виконання тих пунктів документа, в яких мова йде про виведення іноземних військ з території Донбасу і про необхідність серйозно модернізувати самі угоди. Про це, зокрема, неодноразово говорили президент Володимир Зеленський та інші представники українського керівництва.

На Заході Мінські угоди сприймаються перш за все як шанс для врегулювання конфлікту. Про це днями знову сказала федеральна канцлерка Німеччини Ангела Меркель, яка працювала разом із президентами Франсуа Олландом, Петром Порошенком та Володимиром Путіним над узгодженням тексту документа.

А в Росії про Мінські угоди говорять, перш за все, як про документ, який дозволить створити на окупованій території Донбасу "державу у державі", над якою Україна буде мати умовний суверенітет. Про це відверто висловлювався колишній помічник Путіна Владислав Сурков, який був архітектором так званий "народних республік" і залишається лобістом їхніх інтересів у Кремлі.

Та й сам Путін порадив Зеленському розмовляти про конфлікт на Донбасі з керівниками "народних республік". І це при тому, що ніяких таких "народних республік" у тексті Мінських угод просто немає. А є окремі райони Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), в яких повинен бути встановлений особливий порядок управління на перехідний період. Але, схоже, у Кремлі про це воліють не згадувати.

Саме тому говорити про можливість виконання Мінських угод у найближчому майбутньому не доводиться. І зовсім не тому, що Україна не може ухвалити законодавство про особливий порядок управління – відповідні рішення не раз ухвалювалися і продовжувалися українським парламентом. А тому, що у Кремлі усвідомлюють, що для збереження на чужій території "держави в державі" необхідна військова сила. Підуть російські війська і найманці – хто у Донецьку і Луганську наступного дня буде згадувати про особливий порядок управління? Отже, як Путін обійдеться без військової сили на Донбасі?

Все це зовсім не означає, що конфлікт на Донбасі не має вирішення. Має – і навіть більшою мірою, ніж інші конфлікти на пострадянському просторі. Тому що тільки окупація Криму та війна на Донбасі призвели до санкцій проти Росії.

Але розглядати це рішення необхідно реалістично – тобто в історичній перспективі. Всі інші пострадянські конфлікти тривають ось уже три десятиліття – і далекі від остаточного вирішення.

Чи знадобиться Україні стільки ж часу, щоб наблизитися до відновлення своєї територіальної цілісності? Відповіді на це питання сьогодні не знає жоден політик і дипломат. Але зрозуміло, що саме через санкційний тиск вирішення проблеми Донбасу – через скільки б років або десятиліть воно не відбулося – наблизить і вирішення інших пострадянських конфліктів.

Спеціально для Радіо Свобода