Корейські уроки

Повоєнна Європа, яка постала на згарищах великої війни та імперативі "Ніколи знову!" занепадає на очах. Виявилось, що не можна вічно процвітати та тішитись комфортним ситим життям під американською безпековою парасолькою. І водночас активно робити профіт на дешевих російських енергоносіях та промисловому аутсорсингу в Китаї.

Бо коли життя підходить до каси, виявляється росія/московія/орда виробляє (за оцінками міністра оборони Німеччини) вчетверо більше зброї, аніж ЄС разом узятий, а серед 10 найпотужніших армій світу немає жодної європейської, проте є Росія, Китай, Індія, Туреччина і Пакистан.

Саме тому, коли я думаю про те, як Україні вижити і перемогти, мене дедалі більше приваблює кейс Південної Кореї. Така ж порівняно невелика нація, затиснута між монстрами Японією та Китаєм. Така ж тривала епоха бездержавності. Така ж еліта, вихована у традиціях японської метрополії.

І така само доля стати полем бою, на якому комунізм і демократія зійшлися у непримиренному герцю. Масштаб якого значно перевершував нинішню війну в Україні. От сухі цифри: в Корейській війні брали участь 20 країн. Впродовж чотирьох років було залучено понад 3 млн особового складу з кожної сторони. Північнокорейці з союзниками двічі брали Сеул, а коаліція під прапорами ООН та на чолі з армією США – Пхеньян. Понад 3 млн загиблих і геть зруйновані що Південь, що Північ.

Втім це не завадило Республіці Корея у самий розпал війни (5 вересня 1952 року) провести перші в історії всенародні вибори президента, на яких переміг Лі Син Ман. Який плекав в країні корупцію та непотизм і переслідував політичних опонентів.

До речі, 1953 року, коли після смерті Сталіна та обрання Ейзенгауера відкрилося вікно для встановлення перемир’я між двома Кореями, Лі Син Ман був проти.

Представник Південної Кореї генерал Чхве Док Сін відмовився підписати документ, оскільки режим Лі Син Мана, на той момент куди більш одіозний, ніж північнокорейський, ратував за продовження війни. Що не завадило американцям, китайцям та радянцям завершити війну без формальної згоди Південної Кореї.

Далі було ще сім років корупції, непотизму та клієнтели. Доки "квітнева революція" 1960 року (яка до болю нагадувала наш Майдан) не знесла режим Лі Сін Мана, який тільки-но вчетверте переобрався на посаду за допомогою репресій та фальсифікацій.

Потім виявилось, що наступник Лі – Юн Бо Сан прийшов змінити вигодонабувачів системи, а не саму систему. Тому змінились лише бенефеціарії – корупція, непотизм та ефективність корейської державності залишились незмінними.

І тоді в травні 1961 року маловідомий широкому загалу генерал-майор Пак Чон Хі здійснив військовий переворот (для якого йому вистачило лише 5 тис. багнетів) і відправив прогнилий режим Другої корейської республіки на звалище історії. Так почалося корейське економічне диво.

Тепер Південна Корея посідає почесне місце в OECD, є одним із промислових лідерів світу, має одну з найпотужніших армій світу й один з найрозвинутіших оборонно-промислових комплексів. Бо правильно зрозуміла вибір, який наразі стоїть перед Україною: "Змінюйся або помри".

На жаль, Україні ще тільки належить вирішити цю дилему.

Оригінал