Конгрес США схвалив лендліз для України. Чи допоможе це нам перемогти Росію

Вночі за київським часом 28 квітня Палата представників США підтримала запровадження програми лендлізу для України та захисту демократії в Україні, тим самим відродивши програму постачання обладнання часів Другої світової війни.

Що це означає та як Києву домогтися швидкого постачання зброї, аби зменшити втрати серед військових?

По-перше, прийнятий закон кардинально змінює характер виділення допомоги Україні. Він дозволить без зволікання передавати Києву необхідну допомогу у вигляді зброї чи обладнання. Зазвичай за допомогу іншим державам у США відповідає законодавча влада, тобто Конгрес приймає оборонний бюджет, в якому передбачена та чи інша сума оборонної та економічної допомоги.

Тому, коли президент США Джо Байден звертається до Конгресу за додатковими $33 млрд, він просить їх саме у двопалатного Конгресу. А він засідає сесійно, м'яко кажучи, не кожного дня.

Вперше лендліз застосовували за президента Франкліна Рузвельта, який, попри чинний тоді акт про нейтралітет, був прихильником саме такого розподілу допомоги союзникам із боку Штатів. 

В 1940-х велику частину отримали Велика Британія та СРСР, а тодішні $50 млрд, що еквівалентні сьогоднішнім $650 млрд, склали загальний бюджет програми. Навряд чи можна сподіватися на таку суму зараз. До того ж адміністрація Байдена вже виділила близько $20 млрд, а запросила ще $33 млрд на допомогу Україні.

Важливо розуміти, що історична аналогія тут не просто має сенс, а може бути вигідною для України з точки зору економіки.

Лендліз – не безплатна, але вигідна Україні допомога з боку США, не більше, не менше. Навіть у самій назві криється зміст програми. Америка позичить Україні те, що зможе. А Україна, якщо техніка вціліє, віддасть її чи заплатить за неї.

І якщо матиме місце саме ця історична аналогія, за домовленістю двох адміністрацій, це буде найкращий сценарій для Києва. Адже ідея програми полягає не в тому, аби надати безплатно Україні всю зброю та військове обладнання, що є в наявності, а позичити партнеру необхідне, але той потім поверне, якщо ця техніка вціліє повністю, або заплатить за неї. Тут є місце для переговорів. 

Важливо, що за зруйновану та пошкоджену техніку не доводиться платити під час Другої світової. І це той механізм, на застосуванні якого Києву слід наполягати максимально коректно.

Бажаним ще був би наступний результат: щоб ці ж кошти, які Вашингтон надасть Києву в рамках оборонної допомоги, були використані на придбання того виду озброєння, яке США з тих чи інших причин не може передати безплатно.

Також позитивом є те, що ухвалений закон – де-факто рамковий. Тобто він наділяє президента США як главу виконавчої влади у США повноваженнями вступати в переговори з Україною щодо укладення договорів про постачання зброї, але не визначає конкретні види.

Тобто законодавчо адміністрація не має обмежень поставляти виключно один вид зброї чи обладнання, і не більше.

На підтвердження гнучкості та можливості оперативно здійснити механізми взаємодії, можна стверджувати, що навіть Бюджетний офіс Конгресу не до кінця розуміє, яким чином відбуватиметься фінансування програми.

Тому це залишає величезне місце для маневру та перемовин.

Тепер уже від характеру війни та вмінь офіційного Києва переконувати Вашингтон у необхідності постачання того чи іншого обладнання залежить швидкість та кількість виділеної допомоги.