Кандидат у члени Євросоюзу: Україні дуже потрібно отримати цей статус. Чому без цього не обійтися

23-24 червня 2022 року Рада Європи розгляне рекомендації Єврокомісії щодо надання Україні, Молдові та Грузії офіційного статусу "кандидат у члени Євросоюзу". І якщо щодо Грузії це питання рекомендовано відкласти, то наша країна та її південно-західна сусідка мають усі шанси таки цей статус отримати.

Але в чому полягає необхідність отримання такого статусу? Чому без нього не обійтися та що він дає Україні?

Певні переваги від отримання цього статусу – можливість отримувати фінансову допомогу для країн, які готуються до вступу в ЄС (Інструмент передвступної допомоги або IPA), збільшується інвестиційна привабливість країни.

Крім того, як слушно зазначав прем’єр Денис Шмигаль, акумулюючи кошти для відновлення України сьогодні через спеціальний Трастовий фонд солідарності, ЄС ставитиметься до таких інвестицій не як до післявоєнної відбудови третьої країни, а як до інвестування в добробут потенційного майбутнього члена ЄС.

Але найголовніше – набуття статусу кандидата у члени ЄС є першим з трьох обов’язкових комплексних кроків офіційної процедури набуття повноцінного членства країни в цьому об’єднанні.

Тобто без набуття такого статусу подальший рух у напрямку повноцінного вступу в ЄС  просто неможливий.

Але потрібно розуміти, що статус кандидата може бути відкликаний, якщо країна не виконує поставлені в рекомендації Єврокомісії умови вступу.

Станом на сьогодні офіційний статус кандидата мають п’ять країн: Албанія, Туреччина, Північна Македонія, Чорногорія і Сербія. Україна подала заявку на вступ до ЄС 28 лютого 2022 року. І може отримати статус кандидата вже наприкінці червня, тобто менш ніж через чотири місяці. Для розуміння блискавичності цього строку – Албанія чекала на отримання статусу кандидата понад п'ять років, Північна Македонія – майже два роки, а Туреччина – взагалі дванадцять років.  

Після набуття статусу кандидата Єврокомісія пропонує державі-кандидату рамкові перемовини, які також мають бути одноголосно схвалені всіма членами ЄС. Вони відбуваються на двосторонніх міжурядових конференціях між державами-членами та державою-кандидатом. Потім Єврокомісія, використовуючи свій мандат, контролює та керує переговорами про приєднання.

Обговорення поділено на 35 розділів, згрупованих у шість основних кластерів.

До них належать: основи (фундаментальні засади); внутрішні ринки; конкурентоспроможність та інклюзивне зростання; "зелена політика" на порядку денному та стійка взаємодія; ресурси, сільське господарство та згуртованість; зовнішні відносини.

Набуття статусу кандидата в члени ЄС не означає початок перемовин. Знову ж таки приклади: Албанія набула статусу кандидата у 2014-му, а перемовини почалися щодо неї лише у 2020-му. Північна Македонія чекала на перемовини 15 років, Туреччина – шість, Чорногорія – майже два роки.

Тільки коли всі питання відповідності будуть узгоджені, підписується договір про вступ, а вже потім ратифікується державою-кандидатом та представниками поточних держав-членів ЄС. Після ратифікації договору всіма членами ЄС, а також настанням встановленої в договорі дати приєднання, держава-кандидат стає повноправним членом співтовариства.

Набуття статусу кандидата в члени ЄС радше не є можливістю набуття якихось суттєвих прямих переваг для країни "тут і зараз". Це – обов’язковий елемент шляху до повноцінного членства.

Надання статусу – офіційне визнання відповідності українського законодавства та суспільно-політичного статусу більшості європейських цінностей із необхідністю подальшого вдосконалення за конкретними напрямами.

І хоча це лише початок довгого і складного шляху – без нього Україна ніколи не стане повноцінним членом ЄС.