Грузія – одна з країн, куди росіяни втікають від мобілізації. Що робити з новим "активом"

"Дезертирам привіт!". Понад 70 000 росіян в'їхали до Грузії з 17 до 26 вересня 2022 року. За даними МВС, переважна більшість із них уже залишила країну. Але населення із тривогою спостерігає за подіями біля кордону з Росією – країни, яка окупувала 20% території Грузії.

"Тільки росіяни можуть примудритися бути одночасно біженцями та окупантами", "Путіне, поверни нам хоча б Самачабло (історична назва Південної Осетії)! Ми тут більше не вміщаємось", – просякнуті іронією та смутком публікації можна зустріти у грузинських соцмережах. Ситуація справді трагікомічна. Центральні райони Тбілісі вже після першої хвилі масового переміщення росіян, після 24 лютого 2022-го, називали "Москвою з хачапурі". Але зараз кількість прибулих із півночі вражає навіть у спальних районах столиці.

Що з цим робити?

Офіційний Тбілісі, який ще 2012 року назвав політику нероздратування Москви пріоритетною, мовчить. Служба держбезпеки заяву про відповідний фільтр, через який проходить кожен російський громадянин, зробила лише на шостий день після оголошення у РФ мобілізації. Причин для скликання засідання Ради безпеки так і не знайшлося, коли біля кордону з Грузією не припиняється потік росіян, котрі не бажають служити в армії власної країни проти України. До того часу депутати від правлячої партії Грузинська мрія запевняли, що черги на кордоні до "прекрасної Грузії" спостерігаються і в літні місяці – у туристичний період.

Чим же відрізняються росіяни, які тікають від мобілізації, від тих, кого звикла приймати Грузія у високий сезон, і чому на цих людей дивляться тут із побоюванням?

Перед тим, як відповісти на це питання, хочу згадати епізод з історії – після Першої та Другої чеченських воєн Грузія відкрила кордони для людей, які втекли від безчинств російської армії. Тоді у громадянській пам'яті грузин було два типи чеченців: Джохар Дудаєв, президент невизнаної Ічкерії, друг і соратник першого президента Звіада Гамсахурдія, який приніс Грузії незалежність, і "чеченець", особистість якого невідома. Бойовика, який танцював лезгинку біля спаленого Будинку уряду в Сухумі серед трупів розстріляних членів уряду Абхазії – етнічних грузинів, які відмовилися ставати на коліна перед ворогом. Проте Грузія відчинила двері для чеченців і дала притулок тисячам жінок і дітей.

Що ж ми зараз спостерігаємо?

Це тисячі молодих, придатних для служби в армії чоловіків. Куди вони вирушать далі, а що, коли вони осядуть у Грузії? Як Кремль використатиме новий "актив" у країні, яку так мріє знову підпорядкувати собі?

Причини для побоювання є. Після повномасштабного вторгнення в Україну міжнародні медіа писали про те, що російські спецслужби вербували опозиціонерів, відправляючи їх до Грузії – стежити за рештою незгодних та передавати інформацію до Москви. Скільки кадрових і позаштатних співробітників ГРУ та їхніх кураторів просочилося на територію Грузії за останні сім днів? Чим займатимуться численні айтівці у нашій країні і чи все це створює загрозу держбезпеці?

Хотілося б почути відповіді хоча б на частину цих питань.

Є й інший аспект – соціальний. Чи готові росіяни, які приїхали до Грузії, інтегруватися? Те, за чим ми спостерігаємо зараз, – це клас споживання, який мало що привносить натомість. Ми бачимо нові кав'ярні та бари, де мало чи зовсім не розмовляють по-грузинськи, коворкінги, де ви знайдете лише росіян, дитячі садки та середні школи, які працюють за програмою російського Міністерства освіти, а отже – вивчають історію Росії та світу крізь призму кремлівської пропаганди. Напевно, у цих підручниках окуповані грузинські регіони Абхазія та Південна Осетія – незалежні республіки, визнані Москвою.

Тисячі росіян, які прямують до Грузії, у своїх пабліках не приховують, що ніколи не чули про окупацію, попереджають про необхідність зняти з автомобілів стикери Z та V, георгіївські стрічки. Пишуть шпаргалки про те, як відповідати на запитання на грузинському кордоні про Крим, Сухумі та Цхінвалі. Так, без офіційного повчання влади, грузинські прикордонники ведуть свою маленьку, але дуже важливу війну проти брехні, яку Кремль вбиває у голови своїх громадян.

Хоча, звісно, у Грузії є й ті росіяни, які вивчають грузинську мову і щиро намагаються розібратися в тому, що відбувається. І це важливо.