Геополітична мегаломанія Володимира Путіна

Місяць війни Росії проти України продемонстрував не лише неспроможність рашистських військ досягнути помітних успіхів на українській землі. Ці чотири тижні продемонстрували безпрецедентний цинізм російського керівництва, яке кидає виклик світовій спільноті.

Розрахунок Росії на блискавичну перемогу над Україною демонструє не лише обмеженість ресурсів сил вторгнення. Пропаганда, яку використовують рашисти, працює виключно на російську аудиторію, схоже, що потужна машина з промивання мізків навіть не намагається працювати з західною аудиторією, включно з путінферштеєрами.

Натомість світ дізнався про страшні речі: загибель в Україні від рук загарбників понад 100 дітей (ця жахлива цифра постійно зростає), варварську облогу Маріуполя, розстріли мирного населення у тимчасово окупованих РФ населених пунктах.

Хочу наголосити: Росія послідовно знищує цивільну інфраструктуру України, щоб завдати їй найбільшої шкоди та збільшити час на відновлення після завершення бойових дій. Це опосередковано підтверджує провал планів Путіна щодо бліцкригу в Україні. Тому Росія намагається максимально знищувати економічний потенціал нашої держави, асиметрично та цинічно відповідаючи на запроваджені цивілізованим світом санкції проти Росії. Це лише підтверджує тезу про те, що успіх України є особистою загрозою для Путіна.

Зауважу ще один суттєвий момент: починаючи з грудня 2021 року Кремль послідовно робить ставку на ескалацію напруженості у міжнародних відносинах. Спочатку у Москві вимагали "гарантій безпеки", проте місяць війни в Україні змушує російське керівництво змінити тактику, але не стратегію. 

Відсутність успіхів в Україні може підштовхнути Кремль до запуску механізмів гібридної війни в інших європейських державах. І про це свідчать, зокрема, заяви Лаврова про "законну ціль" для російської армії, яку можуть становити військові вантажі для України. Як відомо, шеф російської дипломатії обіцяв не допустити постачання нових засобів ППО українським Збройним силам, проте навряд чи його плани реалізовані.

Рішення польської влади вислати 45 російських дипломатів за дії, не сумісні з дипломатичним статусом, стало логічним продовженням холодної війни у відносинах Варшави та Москви.

Польща не приховує готовності надавати допомогу Україні не лише шляхом прийняття понад мільйону наших громадян, які поїхали далі від жахів війни. У відповідь Росія намагається нагнітати тривожні настрої у польському суспільстві, небезпідставно вважаючи Польщу одним з ключових елементів сучасної системи європейської безпеки та контактів зі Сполученими Штатами у сфері безпеки.

25 березня до Варшави прибув президент США Джозеф Байден, тому інтенсивність істерії з боку Росії сягає пікових показників

Польща має спільний кордон з Росією, як і країни Балтії. Про військово-стратегічне значення "Сувальського коридору" говорили ще у 2017 році, під час російсько-білоруських навчань "Запад-2017". 

Сьогодні вірогідність російського бліцкригу щодо Польщі виглядає мізерною (місяць боїв в Україні багато розповів про спроможності російської армії), проте сучасна війна йде насамперед не за території, а за настрої. І у цьому питанні Росія демонструє зловісну послідовність, намагаючись тиснути на своїх опонентів максимально. 

Країни Балтії, які послідовні у підтримці України, також є об’єктами агресивних дій з боку РФ, тим більше враховуючи їхні заходи з нейтралізації російської пропаганди на власній території. Однак нагадаємо, що наступальний потенціал російських військ сьогодні суттєво відрізняється від оцінок, які йому давали західні аналітики ще місяць тому.

Проте військова присутність Росії зберігається у низці європейських країн, і там Кремль намагатиметься використати власні можливості. Мова, зокрема, про невизнане Придністров’я, яке визнала окупованим Росією надзвичайна сесія ПАРЄ. Нагадаю, нейтральна Молдова, яка не підтримала санкції ЄС проти Росії, не має потужної армії, а рішення ПАРЄ влада у Тирасполі (читай – російське керівництво) може використати як привід для війни. 

Поки російські спецслужби інтенсивно проводять на території Молдови інформаційно-психологічні операції, використовуючи фактор українських біженців. Відзначу, що і Грузія, яка також не підтримала санкції ЄС, не може почуватися спокійно: їй з Росії пригрозили ракетним обстрілом через відмову грузинської влади допустити російську інспекцію до лабораторії Лугара у Тбілісі. Нагадаю, 20% території Грузії Росія окупувала ще у 2008 році.

Буде помилкою вважати, що Росія шукає можливості для дестабілізації виключно у прикордонних з нею державах. Геополітична мегаломанія Путіна потребує розмаху, і тут на допомогу може прийти Республіка Сербська у складі Боснії та Герцеговини.

Її лідер Мілорад Додік зробив чимало реверансів на користь Кремля, а якщо пригадати, що саме у Боснії та Герцеговині розташована Сребрениця, про яку любить згадувати Путін, вириваючи географічну назву з історичного контексту. Об’єктивно Балкани залишаються регіоном, де розпалити новий конфлікт легше, ніж в інших частинах континенту.

Логіка Путіна в цілому є зрозумілою: розширюючи масштаби конфлікту, він продовжує перебувати в образі "світового божевільного", примушуючи у такий спосіб вести з собою переговори.

Цього разу його сигнали спрямовані не на Брюссель, Париж та Берлін, їхній адресат – Вашингтон. І саме звідти у Москві очікують відповіді.

Проте це зовсім не означає, що у Києві мають сидіти склавши руки. Переконаний, що усвідомлення затяжного характеру війни та самі дії російських загарбників повинні змінити тактику України: ми маємо наголошувати на терористичних діях Росії в Україні, які не лише порушують закони ведення війни, але й загрожують іншим державам Європи.

Цей меседж сьогодні виглядає найбільш реалістичним для привернення уваги до агресії Росії в Україні.