Якщо рішення ухвалювати на підставі віри та емоцій – це небезпечно. Але українці так і роблять

Згідно з опитуваннями, більша частина українців вірила в перемогу збірної України на чемпіонаті Європи з футболу. 36% опитуваних, ще до матчу з Англією, ставили на те, що саме Україна стане чемпіоном Європи.

Україна. По футболу. Чемпіоном Європи. У 2021 році.

Всякі Італії та Англії, Іспанії та Данії котирувалися в опитуваннях набагато гірше. І це при тому, що українська збірна на цьому Євро на фарт вийшла з групи, жахливо грала пеерважну більшість часу і лише в матчі зі Швецією продемонструвала дух.

І після цього ви пропонуєте виносити важливі питання на референдуми? Запитувати у людей, що живуть в містах, про ринок землі? Запитувати у людей про те, в чому вони розбираються приблизно так само, як у футболі, і на підстаі цих відповідей ухвалювати рішення?

Патріотизм – це добре. І те, що ще десятки молодих голів стали патріотами через Євро, – це прекрасно. Але мова про інше.

Футбол проілюстрував, як має працювати громадська свідомість. Як легко нею маніпулювати, використовуючи патріотичні гасла.

Вболівати за рідну збірну – це правильно. Залучати до цього процесу широкий загал – прекрасно. Але новоприбулі люди, які ще місяць тому не розпізнали б футболіста Ліонеля Мессі від баскетболіста Майкла Джордана, не можуть виступати експертами. Їхня віра не має вводити їх самих в оману, що вони розбираються у футболі. І не повинна стати підставою для того, щоб на основі цієї віри ухвалювалися рішення. Тому що це небезпечно.

Тому що люди вірили і готові були ставити гроші на перемогу збірної України, навіть попри об'єктивні коефіцієнти букмекерів, які вказували на те, що шанси України в поєдинку з Англією мізерні.

Але букмекери – це нудні експерти. Українське суспільство надає перевагу вірі й часто вірі в чудо.

Ви не запитуватимете на референдумі, як проводити операції на серці. Тому не можете запитувати там про економіку і футбол. Тому що в цих питаннях розбираються дуже мало людей. І саме тому демократія працює таким чином, що люди обирають депутатів та інших своїх представників, і ті вже відповідально ухвалюють рішення.

Саме тому у збірної з футболу є тренер, який і визначає, як грати і хто гратиме.

Ви не можете виносити важливі питання на референдум, адже вирішують там на підставі емоцій, а не в результаті раціонального аналізу.

Просто тому, що для аналізу у більшості людей немає достатньої інформації. І достатніх знань, щоб ухвалити правильне рішення на підставі навіть наявної інформації.

Якщо люди вірять в те, що слабо грає збірна, де частина лідерів травмовані, може раптом виграти чемпіонат Європи, то ці самі люди легко повірять, що не можна ніяких іноземців допускати до купівлі української землі.

Українці повинні виграти Євро, тому що вони українці. Іноземців неможна допускати до української землі, тому що вони не українці. І там і там приблизно однакова логіка. А ще ми гарно співаємо.

І так, матч з Англією був жахливим. Україна грала дуже і дуже погано. І цьому може бути сотня об'єктивних причин. І щоб цього не повторилося, щоб були зроблені висновки, ці причини повинні бути проаналізовані.

І якби Англія так програла, припустимо, Бразилії, то після повернення додому, експерти та журналісти не залишили б від неї каменя на камені. Розп'яли б тренера. Препарували б гравців. І зробили б усе, щоб такого більше не повторилося. Навіть якщо в той день усі зірки стояли так, що все об'єктивно було проти Англії.

А в Україні немає місця критиці. Є любов. Яка була зрозумілою після матчу зі Швецією, але абсолютно не доречна після ганебної поразки від англійців.

Українці не критичні до своїх футболістів, як не критичні й до своїх політиків. І як не критичні до себе самих. Адже легко ставлять себе на місце політиків і думають, що чинили б так само. Адже легко уявляють, як програвали б Англії особисто. Українці такі. І прощають їм все раз по раз. Голосують за корупціонерів. А потім дивуються, чому в країні корупція.

Так тому, що ви самі заохочує корупцію. Тим, що прощаєте її. Яка ж буде тоді мотивація не красти?

Так і українські футболісти. Відігравши чемпіонат жахливо, повзаючи полем переважну більшість матчів, вийшовши з групи завдяки збігу обставин і вигравши всього один матч в плей-офф, вони приїжджають додому і почуваються героями.

Тож чи змінюватимуть вони щось? Чи є у них мотивація? Чи зможе збірна колись грати на рівних з Англією? Чи футболісти повернуться в клуби олігархів, отримають дозу любові та нові конверти і так і залишаться тими, ким вони були, не бажаючи їхати і рости над собою, не бажаючи виходити із зони комфорту?

Яка у них мотивація? Зрозуміло, що вони не будуть побиватися на поле зі свідомо сильним противником, адже і так їх назвуть героями. Тож навіщо?

Українці самі творці своєї реальності. Ця реальність – результат правил, які самі українці встановлюють в суспільстві. І навіть бачачи приклади футболу, українці все одно хотітимуть, щоб у них запитували на референдумах. Зокрема і про те, як проводити операції на серці.

Оригінал