Якщо дозволити всім Слугам народу ходити на токшоу, на всіх глядачів психіатрів не вистачить

Ведуча програми "Зворотний відлік" на UA: Суспільне Мирослава Барчук заявила про тиск з боку Офісу президента, який "висуває редакції умови і ставить ультиматуми про присутність Слуг народу на ефірах". Претензії стосуються узгодження кандидатур від правлячої партії "Слуга народу", їх кількості, а також конкретно неприйнятність депутата Гео Лероса серед гостей у студії. Загалом, на редакцію чиниться тиск і свободу слова обмежують. За журналістку і свободу слова очікувано вписалися професійні активісти і захисники ідеї суспільного телебачення.

Дуже швидко відреагував президент Володимир Зеленський. Як на мене, хоч і традиційно трохи незграбно, але загалом очікувано: він назвав хайпом заяву Барчук та заявив, що Офіс президента жодним чином не впливає на рішення нардепів брати участь у токшоу.

А чого ви чекали? Що він почне посипати голову попелом і публічно сварити підлеглих? Вважаю, що доволі правдиво прозвучало тільки те, що він не знає Мирославу Барчук. Думаю, це цілком можливо.

На моє здивування, доволі виразно і професійно, а головне, правдиво, відповіла пресслужба Слуги народу в особі Юлії Палійчук. Дійсно, а навіщо заперечувати очевидне: так, спікери перед ефіром відбираються і інструктуються; так, трикутник "монобольшість – уряд – Офіс президента" координує присутність депутатів на ефірах і "надає довідкові матеріали" – читай, інструктують їх, що говорити, а що – ні.

А хто сумнівається, що пресслужба партії, секретаріат фракції, консультанти і помічники працюють так само, як у корпоративному бізнесі відділи комунікацій або PR-агентства. Не лише зараз і не лише у так званій партії "Слуга народу". Усі політичні агентства, звані у нас партіями, діють за цим принципом, намагаючись уберегти залишки свого іміджу за допомогою цілком традиційних і простих PR-інструментів. І, схоже, журналістів це влаштовувало.

Я вважаю, що нічого надто поганого в цьому немає. Ну, ходитимуть не 10-12 призначених спікерів від партії, а всі 200 з гаком слуг народу на ефіри – вони такого наговорять, що на всіх глядачів психіатрів не вистачить, щоби вправити мізки.

Нам би зрозуміти, що нинішні штатні виступаючі намагаються сказати! Є й інша характерна крайність: коли глядач, дивлячись на склад, так би мовити, учасників дискусії з правлячої та опозиційної сторони, вже заздалегідь знає, в чому вони одне одного звинувачуватимуть! Аж до дрібниць!

Інше запитання – правила гри передбачають, що у журналістів і пресслужби є різні завдання. Але ж і професії зовсім різні. Журналісти за визначенням повинні зірвати маски з політиків і вивести їх на чисту воду – а пресслужба також за визначенням має цю маску зберегти і правдами і неправдами завойовувати серця виборців. Як ми знаємо, і особливо у нас в Україні, симпатії народу завойовуються здебільшого лукавством, але це вже частина гри, і журналістам у ній відведена цікава роль. Яку вони можуть грати чи ні, їхній вибір!

І ось тут я стаю на слизьку кригу! Загальновідомо, що переважна кількість вітчизняних журналістів, скажімо так, заангажовані, ЗМІ олігархічні тощо. І лише суспільна телерадіокомпанія – світлий промінь у темряві обману. І хочеться погодитися, а не вдається. По-перше, попри очевидно негативну ситуацію в українських ЗМІ, далеко не всі журналісти продажні. По-друге, і це дійсно дуже велика проблема, – не все так просто з суспільним мовником!

Нинішній скандал зіграв у житті Мирослави Бойчук і Суспільної телерадіокомпанії очевидно позитивну роль – багато, дуже багато в нашій країні нарешті дізналися про існування Громадського телебачення взагалі і програми "Зворотний відлік" зокрема.

Не хочу нікого образити, мені дуже близька ідея свободи слова та дуже несимпатична нинішня влада. Але принципи незалежного суспільного телебачення мені також близькі і, не говорячи про цінності, ВВС і Deutsche Welle хочеться сказати і про те, що телебачення – це синтетичний, колективний продукт, в якому не вийде зробити так, що передача окремо, а канал – окремо. Можливо, "Зворотний відлік" комусь подобається, але це точно не мільйони і навіть не тисячі телеглядачів. Можливо, Бойчук – хороша журналістка. Мені дуже подобаються колонки Павла Казаріна, але мені важко дивитися на нього як на телевізійного ведучого. З цікавості я намагався дивитися цю передачу – не вийшло додивитися до кінця і, мабуть, змушений погодиться з пресслужбою Слуги народу, що "...на жаль, часом особисті погляди і симпатії колективу мають серйозний вплив на деякі програми." Додам: не лише на деякі програми, але і на канали НСТУ загалом.

Рейтинг каналу, особистість і професіоналізм журналістів мають значення. На жаль, я би, на місці людини, яка ухвалює рішення, брати участь чи ні в токшоу на цьому каналі, сказав би "ні". Шкода часу. Я з болем пишу ці рядки. Адже суспільне телебачення – дійсно хороша ідея! І вона працює! Не лише в країнах, до яких нам економічно далеко, але і в сусідніх державах Європи, які ще недавно теж намагалися будувати комунізм.

В Україні, попри чудову ідею (на тлі тотального захоплення ефіру олігархами) вдалося засунути суспільного мовника на задвірки телепростору, практично знищити (недосконалі, але самобутні і цікаві) обласні телеканали, залишити від телеканалу "Культура" одну назву та рідкісні сплески програм, що дійсно мають стосунок до української культури. Перемкніться на флагманський канал суспільного  телебачення у прайм тайм і почуєте: "...на щастя, колоди, які гниють, є унікальними домівками для комах..."

Рейтинг каналу, на який витрачаються величезні гроші платників податків, загубився за межею одного відсотка, лише зрідка демонструючи сплеск, завдяки даними Богом і Європейською мовною спілкою трансляціями Олімпіад і Євробачення... Каналу, який добровільно відмовився від найбільш рейтингової в Україні передачі – президентських дебатів, які передбачені законом, – важко розраховувати на повагу.

Звісно, свобода слова – непорушна і свята, за неї варто боротися! Тільки телевізійна свобода слова не існує в окремо взятій передачі.

Як би там не було, добре, що скандал трапився. Можливо, ми нарешті, придивимося до нашого, суспільного (нехай навіть і державного за формою власності) телебачення.