Для Трампа головне – форма. А для нас суть. Чому Україна не має права на емоції

Трамп знов прокинувся, побачив заголовки із відповіддю Зеленського і знов накатав істеричний пост.

Це як вічний двигун. Це може тривати вічно. Маск сидить на наркотиках, Трамп сидить на кока-колі й гамбургерах. Сильний енергетик.

Ми всі розуміємо, хто такий Трамп. Але Трамп – це нові умови задачі. Це факт, на який ми не можемо вплинути. І, схоже, не можуть уже й самі американці.

Але підтримка США нам потрібна. Хочемо ми цього чи не хочемо, поважаємо нову адміністрацію у Вашингтоні чи ні. А цей публічний срач не потрібний. Хто від нього отримає оргазм – це Путін. Який продовжує лизати дупу Трампу. Вербувати його таким чином.

Тому найкраще, що може зробити українська влада, – це тупо ігнорувати запальні пости Донні. Хай пише, шо він пише. Все з ним уже ясно. Зеленському не треба доводити нікому в Україні, що в нього високий рейтинг. Чи щось інше.

Кожен такий пост Трампа – це більше шоку у нормальних людей. В ЄС. Хто і лишився нашим найбільшим союзником. Тут немає на що реагувати. Бо це не факти й не аргументи, тим більше що Трамп ніколи не був відомим у слідуванні реальним фактам і мало звертає уваги на правдивість того, що він говорить. Це потік свідомості, яку начинили російською пропагандою. Від людини, яка ніколи не любила Зеленського і не полюбить уже.

Україні треба бути дорослою. Бо більше дорослих у світі не лишилось. І просто сховати емоції. Як кажуть мами дітям, які залучені у конфлікт: "Будь доросліший за нього", коли "хто як обзивається, той так і називається". Мовчання буде більш показове, ніж ще 10 дотепних образ на адресу Трампа. Бо ці образи зроблять приємне тільки росіянам. Ми ж не хочемо принести їм задоволення.

А мовчання зараз буде проявом гідності. Ми можемо показати, що ми вище цього.

Трамп уже обзивався на Канаду, принижував Трюдо. Щось там казав про сектор Гази. Хтось пам'ятає, що? Він швидко може знайти іншу нову ціль. Заяви, які залишаються просто заявами. Коли йому непублічно казали "ні", погладжуючи по голівці на публіці.

Трампу треба вміти казати "ні". Але не публічно. Бо для нього не важлива суть. Йому важлива форма. Він має виглядати сильним. І має постійно дарувати якісь перемоги. Приносити їх.

А для нас головне – те, що відбувається. І ми маємо пожертвувати формою. Просто тому, що нам не треба, аби ці срачі зайшли занадто далеко. Ми потребуємо співпраці з США. Не як з партнером, звісно. За Трампа це неможливо. Не як с ціннісним союзником, ні. А як з країною, що виробляє ракети для Patriot. Які нам потрібні.

Як з країною, що має запаси зброї. Яку вона вже не буде нам відправляти. Але принаймні може продавати за гроші Європи.

Ми не маємо права на емоції. Бо на кону майбутнє. Це не черговий епізод серіалу. Ми маємо бути дорослими. Ігнорувати інфантильні образи. Знаючи кінцеву мету.

Це може бути важко. Іноді це може бути принизливо. Принаймні так може видаватись. Але ми воюємо з потужнішим ворогом, потребуючи підтримки. І в США ще лишились наші друзі.

Хоч вони й мовчать. Бояться. Не хочуть, щоб про них писали пости чи то Маск, чи то Трамп. І ми маємо допомогти їм допомагати нам.

Оригінал