Чому питання щодо свого виживання Європа та Україна мають ставити собі, а не США

Сьогодні було б занадто радикально описувати Сполучені Штати в категоріях "друг" або "ворог". Це країна, яка викручує нам руки, говорячи, що робить це для того, щоб нам допомогти, і тисне руку Путіну, говорячи, що це теж для того, щоб нам допомогти. Це дуже складна історія – як з цією Америкою мати справу.

Але, зрештою, якщо так триватиме далі, нам доведеться ухвалювати рішення як країні і європейцям щодо того, чи можна взагалі розраховувати бодай в чомусь на Америку. Ми ще не там, ми ще не підійшли до цієї точки, але можемо в ній опинитись. І це буде найдраматичніший момент в європейській історії з 1945 року.

Але я хочу, щоб ми всі розуміли – у європейців і у нас не повинно бути жодної образи на Америку, тому що Америка має право визначати, що – якою мірою вона хоче в світі робити. Так само як Україна має таке право або будь-яка інша європейська країна.

Америка прийшла в Європу вперше в 1917 році. Повоювала тут, допомогла Британії та Франції перемогти Німеччину, їй не сподобалось це, і вона з Європи пішла. Вдруге вона прийшла в Європу в 1944 році, висадилась в буквальному сенсі на березі Нормандії. Прийшла і залишилась.

Потім була побудована економічна модель, на яку всі постійно посилаються, – план Маршалла, який насправді полягав в тому, що Америка дала гроші Європі, щоб купити американське обладнання і відновити себе, і підсісти на економічну взаємодію з США.

Всім було дуже вигідно. Але з того моменту Європа вирішила, що якщо американці чомусь повірили, що безпека Європи для них важлива, і вони платять за нашу безпеку, то ми можемо витрачати гроші на щось інше.

І так була з часом побудована та прекрасна реальність, в яку ми всі хочемо вступити, – Європейський Союз. Бо замість витрачання багатьох мільярдів на оборону, а навіщо, якщо американці все одно нас захищають, гроші витрачались на дороги, школи і соціальні пільги. Так був побудований європейський соціалізм.

Чи має право Америка прийти й сказати: "Вибачте, у нас тут трошки змінились інтереси, до побачення"? Абсолютно має.

І замість образ ми всі маємо поставити собі інше запитання: а чому, в принципі, питання свого виживання ми підв'язували під позицію Сполучених Штатів? Не зараз, не в 22-му році, а взагалі протягом багатьох-багатьох років державного будівництва в Європі, в Європейському Союзі, в Україні.

Зараз допомога, яку отримує Україна, – це допомога, яку нам обіцяв Байден. Поворотний момент настане, коли все прилетить, приїде до нас, і ми скажемо, що нам потрібно ще. Тоді Трампу треба буде вирішувати, давати чи не давати.

Наразі його відповідь – не давати. Наразі він використовує допомогу, яку нам обіцяв Байден, для того, щоб нас тримати на гачку: якщо не погодитесь на мої умови, я припиню допомогу. Але він поки що оперує чужими активами.

Проте можливий момент, ми маємо бути свідомі цього, коли він скаже "все". І саме тому я згадую європейців. По суті, зараз Україна своїм спротивом, своєю боротьбою, виграє час для європейців почати щось робити, час, щоб вони "розігнались".

І тому, я вважаю, що ми маємо право "бити" їх по голові, бо ми реально їм допомагаємо піднятися, стати на ноги, усвідомлюючи, що американська позиція змінилась.

Але і Трамп знає, що європейцям не можна цього дозволити. Якщо Європа стане занадто сильною і може компенсувати не всю, але суттєву частину допомоги Америки, тоді ефективність американського тиску суттєво знизиться, і Україна вискочить з цієї пастки. Всі це розуміють і йдуть на паралельних курсах.

У Європи тільки одне завдання – швидко. Стати швидкими. Зараз Європа не здатна витримувати темп, в якому грають Україна, Росія і Сполучені Штати.

Вони просто не можуть, вони не вміють. На це є об'єктивні причини. Але якщо Європа зараз не навчиться діяти швидко, вона зійде зі світової сцени.

У світі всі побачать, що вони не здатні. Це означає, що Європа як світовий гравець перестане існувати.

Думку висловлено у рамках проєкту "LIGA Інтерв’ю"