Чому нинішня політика США залишиться в пам'яті українців на довгий час

Давно кажу, але певно час зафіксувати: не бачу шляхів, щоби Україна уникнула глибокого, укоріненого, і до того ж небезпідставного антиамериканізму.

Не ситуативного, а дійсно глибокого, на десятиріччя.

Причому я вважаю, що Трамп ще може здивувати скептиків. Це качелі будуть мотати нас зі сторони у сторону не раз, і ніхто наразі не знає, де буде зупинка – може й на нашу користь (і владі над цим треба працювати).

Але це не змінює написаного на початку. Бо кожне гойдання в бік Росії – як із ганебним інтерв'ю Віткоффа – додаватиме міцності фундаменту почуттів до колективної Америки. Бо це одночасно про цінності, про довіру і про зраду.

Певний антиамериканізм, до слова, був в Україні і раніше, але це буде незрівнянно. А Росія ще й докладеться до його розпалювання.

І коли Трамп піде, і коли/якщо у США мейнстрим зміниться і стане модно говорити про катастрофічність його правління (а це можливо) – ці наслідки не зникнуть.

Та мене найбільше непокоїть, щоби цей антиамериканізм не переріс в антизахідність. Яка поширюватиметься і на ЄС. Бо поза сумнівом, Росія над цим теж працюватиме. А з Європою, на відміну від США, нашу державу і суспільство єднає спільне минуле, сучасність і майбутнє.

Тож для того щоби це майбутнє було – цього сценарію необхідно уникнути.

Щодо США його, повторюся, уникнути вже навряд чи можливо, питання лише у глибині.

А інтерв'ю Віткоффа – добре що вийшло. Коли реальність важка – її треба усвідомлювати, рожеві окуляри ще нікому не допомагали.

Оригінал