"Стрибок Мангуста". Три місяці потому: перші підсумки російсько-української війни

За кілька годин буде рівно три місяці з початку повномасштабної війни Росії проти України. За цей час російська армія мала досягти військового успіху і повністю розгромити українську армію, окупувати всю територію країни зі столицею включно. І, як писали росіяни, "закрити українське питання" – так це називали нацисти, коли говорили про євреїв.

На самому початку, коли росіяни ще вірили, що це можливо, російські військові уникали чіпати українські символи – герби, прапори. Мовляв, це просто тимчасова окупація, ми зараз підемо.

Перша гучна поразка сталася під Києвом, коли стало зрозуміло, що українська столиця надійно захищена і захопити її не вдасться. Передові загони росіян навіть змогли прорватися на столичну Оболонь, але були відкинуті та розбиті. Друга гучна поразка сталася під Харковом, де також було розбито колони російських військ. Російська армія почала потрапляти до оточення повсюдно, а під Києвом опинилася в оперативному котлі. Солдати сотнями здавались у полон. Понад 600 осіб – це був перший великий обмінний фонд.

Захоплення столиці було ключовою ланкою плану: шокова ракетна атака, блискавичний кидок важкої техніки, стрімка висадка десанту на аеродромах навколо Києва. Але успішно висадитися вдалося лише у Гостомелі. Цього було замало для оточення Києва.

На цьому етапі росіяни побачили, що так званий план "Стрибок Мангуста" перетворився на національну ганьбу. Міф про велику російську армію розсипався. Десятиліттями російська пропаганда представляла українців як нелюдів, які не здатні воювати.

Панічні заяви Путіна, зроблені в перший місяць вторгнення, коли він відкрито закликав військових у Києві до перевороту та "брати владу у свої руки", вже говорили багато про що. Адже військовому переможцю немає потреби просити армію ворога припинити опір. Глава Кремля публічно продемонстрував: перемоги над Україною військовим шляхом він уже не бачить і гарячково смикає за всі можливі ниточки. І поразки, які йшли слідом за російською армію від міста до міста, це підтвердили.

Не допомогли ні ракети, ні чисельна перевага, ні сучасна російська бронетехніка. Згоріло все. Російська армія була повністю розгромлена під Києвом і змушена була рятуватися втечею.

Низка поразок на цьому не зупинилася. Битва за Чернігів закінчилася такою самою військовою ганьбою для Росії. Оточити місто не вдалося, зайти до міста – теж. Одразу за Черніговом завалився фронт під Сумами, де росіян розстрілювали з кожного вікна. Битву за місто росіяни також програли.

Російська армія програла і битву за Харків, котрий вважався легкою ціллю, а виявився неприступною фортецею. До кінця місяця російські війська будуть повністю відкинуті й від Харкова. Вже зараз у цьому районі єдине, що стримує тиск Збройних Сил України на кордоні з РФ – ракетні удари з території Росії.

Після розгрому російської армії під Миколаєвом та програної битви за місто, висадка десанту під Одесою стала малоймовірною та самогубною місією для російської верхівки. Зі знищенням флагмана "Москва", знищенням та пошкодженням кількох великих десантних кораблів і катерів прикриття така операція стала неможливою в принципі.

Ті кораблі, які в цьому сенсі були серйозною небезпекою, були знищені. Тих, що залишилися, для такого рівня операції недостатньо. Нові кораблі Росія не може доставити через позицію Туреччини, яка закрила прохід у Чорне море. А постачання в Україну ракет "Гарпун" із Данії з максимальною дальністю ураження 260 км зроблять Чорне море мінним полем і заженуть російські військові кораблі в порти назавжди до кінця війни.

Розгром російської армії під Запоріжжям та Кривим Рогом – що стало можливо багато в чому завдяки героїчній ролі захисників Маріуполя, котрі скували російські війська на цілих три місяці – поховав ідею "Новоросії", план розділити Україну та оточити міста. Український фронт став стіною, часу підготуватися героїчні "Азов", морпіхи, прикордонники та інші сили надали достатньо.

У результаті небо над Україною повністю контролюється авіацією Збройних Сил України та закрито для російської бойової авіації. Одинаки-самовбивці, що влітають із Росії, гідні премії Дарвіна.

Коли російський сценарій із захопленням України та імпортом гауляйтерів до столиці на чолі з Януковичем, Азаровим та Царьовим став неможливим, прапори та герби України в окупованих містах росіяни стали озлоблено знищувати. А в Херсоні – єдиному обласному центрі, який так званій великій російській армії вдалося захопити за три місяці війни, – стали екстрено готувати місто до анексії на користь Росії. Решту України, схоже, вирішили від відчаю бомбити ракетами, вбиваючи цивільних (наводити терор) та інфраструктуру (знищувати економіку). Але й це неможливо робити нескінченно – ППО України дедалі сильніша, а ракет – дедалі менше.

Росія програла майже всі битви за ключові міста України. Всі боєздатні сили, що залишилися, зібрані на Донбасі. У бій кинуто десятки тисяч примусово мобілізованих жителів окупованих Луганська та Донецька, які мають сумнівну військову силу. А також усі сили, які тільки змогла зібрати Росія у всіх гарячих точках на планеті, де брала участь. Путін намагається хоч десь перемогти, хоч чимось виправдати десятки тисяч убитих росіян та зруйновану економіку Росії зі світовою ізоляцією на додачу.

У результаті, через три місяці війни, сталося так, що все, що російська армія тепер може – загрожувати декільком районам Луганської та Донецької області. Цілком можливо, що для захоплення районів Луганської області сил вистачить. Для захоплення Донецької області – ні. Поразка Росії у битві на річці Сіверський Донець – відчайдушна спроба російських генералів показати "рєтівость" – обвалила їхні останні слабкі надії.

Режим Путіна готує виправдання поразки. І, судячи з усього, єдине за три місяці захоплене місто обласного значення Херсон вирішено зробити військовим трофеєм вартістю майже у 30 000 російських життів і більш ніж у третину всієї бойової техніки російської армії, яка перебувала в боєздатному стані на 24 лютого. Хоча весь перший місяць війни росіяни постійно повторювали, що цього не буде, що вони прийшли воювати з "нацистами", а не з українцями. Тепер же наказано вважати, що українців не існує, а значить, і міста їх нікому не належать. Росіяни навіть почали спалювати українські книжки – зовсім як німецькі нацисти.

Той факт, що в захоплених містах росіянам доводиться призначати гауляйтерами двірників – теж досить красномовний. Вкладаючи мільярди у створення мережі впливу в Україні, на виході росіяни отримали кілька десятків депутатів районного значення, парочку обласного та повний провал російської ідеї в Україні. Згідно з опитуваннями, прихильників Путіна та Росії в Україні у статистично значущих цифрах (понад 1%) не залишилося.

Як не залишилося у Росії й друзів. Величезна військова коаліція в 47 країнах, яка озброює Україну, забезпечує ресурсами, боєприпасами, паливом, грошима і навіть добровольцями, створює для Росії ситуацію з "головою та бетонною стіною". Як би сильно Путін не бив у цю стіну – час грає проти нього. Цього літа на Росію чекає низка нових великих військових поразок через техніку, яка надійде в Україну, зокрема за ленд-лізом.

Росія намагається застовпити ситуацію. Зберегти позиції, що встигла захопити. І з цією метою шукає політичне рішення – просить Захід натиснути на Україну, збиваючись на панічні нотки. Шукає слабкі ланки в Європі, готові їй допомогти. Москва заявляє, що Київ не шукає дипломатичного шляху. Хоча ще три місяці тому Путін особисто обіцяв Україні військову поразку та вимагав здатися й виконувати умови. Тепер Кремль шукає зустрічі та компромісів, які йому ніхто не збирається серйозно пропонувати. Росія має бути переможена військовим шляхом, кажуть лідери Європейського Союзу. Заяви, яких у Кремлі не очікували почути від пацифістів Євросоюзу, мабуть, ніколи.

Низка ганебних відступів і програних битв за міста веде не до тріумфу, а до безславної кончини. На довгу війну Росія просто не має ресурсу, навіть якщо гроші все ще є.

У результаті все, що було окуповано, доведеться віддати. А поколінням росіян, які підтримали війну, різанину у Бучі, Маріуполі, згвалтування дітей по всій Україні, підтримали російський нацизм та вбивства українців, доведеться платити Україні військові репарації (понад російські $300 млрд, зараз заморожені, які передадуть Україні). Вибачення нікому не потрібні. Сором, ганьба і трибунал – це все, що чекає росіян, коли вони згадуватимуть поразку від рук українців.

Але нема ілюзій. Три місяці військової ганьби Росії, напевно, стануть півріччям ганьби, а потім і роком ганьби. Для цього Україна має ресурси і силу духу. Росія для військової перемоги над Україною не має ні того, ні іншого.