54-й день війни. Росія не перейшла у тотальну атаку. Ми змушуємо її знижувати планку

Якщо грубо спрощувати, схема приблизно така. Росія – ієрархічно влаштована держава, з дуже слабкими горизонтальними зв'язками за відсутності суб'єктного громадянського суспільства. Суспільства, здатного діяти з власної волі, необов'язково збігаючись із курсом влади.

Україна зовсім інша.

Головна відмінність – українське суспільство – це сила, що самоорганізується і самомобілізується, на яку можна спертися в скрутний момент. Не все, але значна його частина.

Коли розпочалась ескалація, на Україну навалилася не вся Росія. А лише небагато ресурсів її ієрархічно влаштованого організму.

Для Росії ця війна – не народна, не вітчизняна. Вона зачіпає основну масу людей лише через телевізор. Не мобілізує соціальні зв'язки і, як мінімум поки що, суспільство. До того ж вона неправедна.

В Україні – все навпаки. Це вітчизняна, національно-визвольна війна за праву справу. За виживання. Не можна сказати, що в нас мобілізувалися для відсічі ворогові всі. Частина виїхала, частина пасивна.

Але якщо скласти подобу формули, у війні бере участь приблизно 1/20 частина Росії проти 1/7 частини України. Якщо дуже умовно, сили приблизно можна порівняти. Тільки вони різної природи.

Проти російської ієрархії воює структура, де дуже багато мережецентричних самоорганізованих елементів.

Слід зазначити, що найкращі російські підрозділи також організовані за мережецентричним принципом.

Принципова відмінність – рішення ухвалюються лише на рівні невеликих груп, повноваження делеговані, ресурси автономні, багато що залежить від ініціативи.

Але переважна більшість російської армії – це дерев'яна радянська ієрархія.

А в нас і суспільство, і влада, і армія пронизані мережевими структурами. Держструктури оперують значно більшими ресурсами, але суспільство значно мобільніше. Там, де влада підгальмовує, громадяни самостійно організовуються і, як мурахи або бджоли, воюють за свою країну. Це створює великий елемент бардаку та нераціонального використання ресурсів. Але у критичні моменти спрацьовує як ідеальний імунітет.

За збереження керованості країною таку оборону України, за нинішнього масштабу залучених ресурсів, Кремль збити не зможе.

Росії не вдалося придушити нас в один дотик. Сили приблизно врівноважувалися. Подальші події визначатимуться такими факторами.

Ресурси української держави виснажуються. Ресурси активної частини українського суспільства, вже залученої до оборони, виснажуються. Ми будемо здатні чинити опір, якщо покращимо координацію наявних ресурсів і проведемо додаткову мобілізацію (умовно – до 2-3/7). Також ми все сильніше залежатимемо від іноземної допомоги.

Росія за поточного масштабу залучених ресурсів перемогти нас не зможе. Єдиний вихід – проводити мобілізацію, припиняти грати у "спецоперацію" та "обмежений контингент". Питання, яку частину своїх потенційних ресурсів зможе мобілізувати та направити на нас російська ієрархія.

Якщо ми гальмуватимемо, Захід гальмуватиме, а Кремль зможе мобілізуватися – нам кришка, Росія задавить масою.

Якщо ж у Росії будуть проблеми з мобілізацією (ми дуже намагаємося, щоб вони були), а ми станемо динамічнішими, щоб краще проєктувати силу, і вчасно отримаємо необхідну допомогу, ми виженемо окупантів щонайменше на кордони станом на 23 лютого. І почнемо методично їх добивати.

(Закликаю подивитися на Донбас і тверезо оцінити ситуацію. Росіяни 50 днів штурмують нашу лінію оборони силами, що переважають. Вони поклали тисячі людей, але завдання досі не вирішили. Але ж на їхньому боці така сама лінія оборони, яку доведеться штурмувати нашим військам. Загадувати заздалегідь – не варто, ситуація покаже.)

Якщо ні ми, ні Росія не зможемо забезпечити перевагу завдяки кількості або якості, війна затягнеться до взаємного виснаження. У світі є прихильники такого сценарію. Але це точно не Україна. Тому що війна – на нашій землі. Гинуть наші люди, наші міста в руїнах, наші діти зазнають травм і втрачають час.

Звідси прикладні висновки.

1. Жодної гризні всередині.

Гризня – ворог координації.

2. Перебудовуємось на військові рейки.

Це не означає всім негайно йти в армію. Це означає зрозуміти, як ви виживатимете, з розрахунком, щоб частину особистих ресурсів (часу, комфорту, грошей) резервувати на оборону/життя в умовах війни. Перечекати не вийде. Недоліки будуть у всіх. Згадайте, як уміли планувати ресурси наші бабусі, який запас міцності вони вміли створювати.

3. Не виснажуємо себе без необхідності. Знаходимо час та заняття для відпочинку/перемикання. Інакше неминуче почнемо хворіти. А хворіти не можна. Не задовбуємо оточення. Ви можете не знати, чому бурмоче ця неприємна російсько/україномовна жінка. Вона могла вчора когось поховати. Або чому ось цей громила в тилу. Він міг учора вижити в пеклі і зараз на межі того, що бачив. Якщо ситуація не потребує реакції, так і не лізьте. Після перемоги розкажіть усім, як вони помиляються та неправильно живуть.

У нас кілька днів були добрі новини. Ми матимемо погані новини. Ми маємо втрати.

Але ви самі можете бачити – Росія й досі не перейшла до тотальної атаки. Вона вже два тижні концентрує сили та змушена переглядати задум, знижуючи планку. Ми всі її до цього змушуємо. Давайте на цьому і сконцентруємось.

Оригінал