"Я брав участь у цій війні". Історія віцепрезидента Газпромбанку, який втік із Росії
До березня 2022 року уродженець Охтирки Ігор Волобуєв був віцепрезидентом Газпромбанку, а перед цим – багато років керував пресслужбою Газпрому. Ми погодились на це інтерв'ю, тому що Газпромбанк є ключовим банком у путінській Росії. Саме через нього Європа платить за російський газ, що, зокрема, рятує його від серйозних санкцій. І за допомогою цього банку Путін зараз хоче змусити країни Європи розплачуватись за газ у рублях.
Кілька днів тому інший віцепрезидент Газпромбанку Владислав Аваєв, за версією російських силовиків, убив дружину та доньку і застрелився. Волобуєв у самогубство не вірить – надто багато смертей газових топменеджерів сталося у Росії. Але, стверджує, поїхав не через погрози: "Не міг більше залишатись серед цих людей".
Про те, чому кинув тепле місце в Газпромбанку і повернувся до України, як супроводжував Юрія Бойка під час його візитів до голови Газпрому Міллера та вів інформаційну війну проти України у Газпромі, Ігор Волобуєв розповів в інтерв'ю LIGA.net.
Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе
– Чому ви вирішили виїхати з Росії та як потрапили в Україну?
– Першого дня війни у мене розривався телефон. Я народився і закінчив школу в Охтирці. Там у мене мешкає батько, молодший брат, друзі.
Буквально за кілька днів я вирішив, що більше у Росії жити не можу. Тому що росіяни вбивали мого батька, вбивали моїх знайомих, близьких друзів. Мій батько місяць жив у холодному підвалі. Мені говорили люди, яких я знаю з дитинства, що їм за мене соромно. Знаєте, що мені сказали? "Щоб ми більше ніколи не чули, що ти охтирчанин, що ти українець. Ніколи". Я зібрав речі і 2 березня вилетів із Росії.
Я понад шість років працював у Газпромбанку, займався піаром промислових активів. А до цього 16 років працював у Газпромі, з яких 9 років, по суті, був начальником пресслужби.
Я не міг більше перебувати серед цих людей. Потискати їм руки, усміхатися, дивитися в телефоні на цю війну, як кіно якесь жахливе, і водночас вдавати, що мене це не стосується.
Я приїхав до України, щоб захищати свою Охтирку зі зброєю в руках. Ще у 2014 році, коли окупували Крим, я собі дав слово, що якщо російські танки прийдуть до моєї Охтирки – я піду з ними воювати.
– Чи правильно я розумію, що ще одна причина залишити Росію – загроза життю? Щонайменше четверо топменеджерів російських газових компаній з початку року померли за дивних обставин.
– Ні, жодної загрози моєму життю не було в Росії. Більше того, у мене в Росії була дуже стабільна ситуація у матеріальному сенсі. Та й у всіх сенсах у мене все було там, скажімо, добре. І якби це було питання безпеки – я б нікуди взагалі не поїхав.
18 квітня. У московських апартаментах віцепрезидента Газпромбанку Владислава Аваєва знайшли його тіло, а також тіла його дружини та дочки. Причиною смерті стали вогнепальні поранення. РосЗМІ заявили, що Аваєв застрелив сім'ю і наклав на себе руки.
19 квітня. Колишній топменеджер російської газової компанії Новатек Сергій Протосеня, його дружина та донька знайдені мертвими на віллі в Іспанії. Поруч знайшли сокиру та ніж.
29 січня. Знайдено мертвим голову транспортної служби Газпром-інвест Леоніда Шульмана. Окривавлене тіло з глибокими різаними ранами лежало на підлозі у ванній кімнаті.
25 лютого. Знайдено тіло Олександра Тюлякова – заступника гендиректора єдиного розрахункового центру Газпрому. Він висів у петлі.
3 березня. У своєму особняку у Великій Британії знайдено повішеним Михайла Уотфорда (Михайло Толстошея) – російського олігарха, який заробив статки на нафті та газі.
– Чотири смерті топменеджерів, усі представлені як самогубства. Що відбувається? Колишній депутат Держдуми, полковник ФСБ у відставці Геннадій Гудков не виключає, що це зведення рахунків з топами держкомпаній, які мають якісь знання.
– Я розумію, про що ви. Нікого із цих людей я особисто ніколи не знав. Владислава Аваєва, якщо я не помиляюся, називали віцепрезидентом Газпромбанку. Потрібно уточнити деякі деталі, є неточність. Він був першим віцепрезидентом Газпромбанку. На два щаблі вище.
Чим Аваєв займався у Газпромбанку точно, я не знаю.
– Ніхто точно не знає.
– Є ще одна важлива неточність. Всюди писали, що він колишній віцепрезидент Газпромбанку. Так ось, він на момент смерті був чинним першим віцепрезидентом. Ви люди медійні, маєте розуміти, навіщо це робилося. Щоб відвести удар від Газпромбанку. Тому що це скандал, м'яко кажучи. Особливо після відставки Достовалова, виконавчого директора Газпромбанку. Він публічно заявив, що більше не може працювати на Акімова та Міллера.
Аваєв підпорядковувався заступнику голови правління Володимиру Рискіну. Рискін у Газпромбанку відповідає за кадри та спецобслуговування для VIP-клієнтів банку. Тобто, Аваєв мав мати доступ (якщо він мав його) до їхніх рахунків, до інформації про доходи.
– Один в один – історія з газовим топменеджером Протосенею. Ви вірите, що це суїцид? Чи ФСБ вбиває топів держкомпаній?
– Так, із Протосенею дуже схожа ситуація. Тільки він нібито всіх зарізав і повісився в Ллорет-де-Марі, це невеличке іспанське містечко, дуже населене вихідцями з Росії. Усі ці історії дивні. Я не вірю у самогубства. Це на голову не налазить.
– Ви контактували із працівниками ФСБ? І якщо так, з огляду на вашу посаду та значення компанії, – то хто був куратором?
– Ніколи. У Газпромбанку я не займався поточною діяльністю. Жодних контактів із ФСБ у мене не було, ні коли я працював у Газпромбанку, ні в Газпромі. Ні, не було.
Читайте також: Аналітика | Економіка за 50 днів війни: НБУ впорався, з пільгами – перебір, активи РФ треба брати вже
– Росія через Газпром роками шантажувала Україну газом, просувала тезу про те, що Україна – неблагонадійний партнер, псувала репутацію. Як це відбувалося?
– Війна Росії проти України розпочалася дуже давно – вже, можна сказати, років 20 ця війна триває. Просто "слона їдять бутербродами". Все розпочиналося з економічного тиску. Стояло завдання прив'язати до себе Україну, посадити на газову голку, як Білорусь. То була частина війни.
Під час цих воєн було вирішено одне завдання. Воно реально було вирішено. Україну як надійного постачальника газу дискредитували в очах європейських споживачів. Газпром для цього зробив дуже багато. Це дозволило досить аргументовано заявити Європі, що треба будувати обхідні шляхи: Північний потік, Турецький потік, Північний потік-2. Аби позбавити Україну статусу транзитної держави.
І обсяги транзиту російського газу справді впали у рази. Минулого року обсяг транзиту – лише 41 млрд кубів. Наприклад, у 2011 році обсяг транзиту через Україну становив 104 млрд. Були роки, коли транзит становив 140 млрд кубів і більше.
Чи це економіка була? Очевидно, що ні. Чиста політика. Адже можна було всі ці обсяги прокачувати через ГТС України та не заривати у землю, не ховати на дні Чорного та Балтійського морів.
У нас як у піарників, які брали участь тоді у цій війні, завдання стояло – показати, що українська ГТС аварійна, труби гнилі, що реконструювати систему надто дорого і простіше від неї відмовитись.
Багато в чому, бачите, це їм вдалося. Вони скоротили транзит газу до цих кумедних 41 млрд. Гроші, які Україна отримує за транзит газу, зараз уже взагалі не критичні – там щонайбільше $3 млрд на рік.
– Скільки грошей ввалив Газпром у дискредитацію України в Європі?
– Мільйони доларів. Було найнято спеціальні агенції, які репутаційно виглядали нормально, проте відпрацьовували певні теми, вигідні Кремлю.
– Ви кажете, що брали участь в інформаційній війні проти України у Газпромі. Як це виглядало? Якісь темники були?
– Це проявлялося в період газових воєн, наприклад, у період наймасштабнішої з них – у 2009 році. Керував цим усім Олексій Громов, заступник голови адміністрації президента РФ. Він свого часу був речником Путіна. Він і зараз стоїть на тих самих позиціях (радник голови ОП Михайло Подоляк раніше заявляв, що нагнітанням антиукраїнської істерії з Кремля опікується саме Громов. – Ред. ).
Я та моє управління готували тези, офіційні повідомлення, релізи.
Ідеологією та стратегією ми не займалися, Газпром був виконавцем. Не Міллер там керував, а таке відчуття, що Кремль та Путін особисто.
Я вам більше скажу, я точно знаю, що на стрічках російських державних інформагентств, таких як ТАРС, РІА Новості, з'являлися коментарі від імені Газпрому, минаючи Газпром. Мені Купріянов казав, що читав свої коментарі на стрічці, навіть не знаючи, що він це казав. Такий рівень злиття влади та медіа.
Там же на кожен пчих з боку України була купа коментарів. Мені ось завдання ставили: вони сказали слово – а ми скажемо десять. Завдання було втопити просто. Віталися якісь дикі речі, які вже зараз нікого не дивують. Наприклад, про Олега Дубину, голову правління Нафтогазу, Купріянов сказав: "Ми зустрічалися з Дубиною у прямому та переносному сенсі". А хто в нас такою мовою каже, "мочити в сортирі" та інше? Від кого це йде?
– Хто з українських політиків грав на боці Газпрому? Як часто приїжджали до офісу Газпрому Медведчук, Бойко?
– Про Медведчука не чув ніколи, хоч це не означає, що він не приїжджав. Бойка я та мої хлопці особисто супроводжували, коли він приїжджав на закриті зустрічі з Міллером. Ми як пресслужба такі зустрічі зазвичай не афішували. Їх було багато. Ми не були присутні на переговорах на самих зустрічах, але я супроводжував Бойка кілька разів.
– Як часто Бойко приїжджав?
– Я його бачив три рази, але це не означає, що, коли я його не бачив, його там не було. Ми його супроводжували на поверх, де був Міллер, коли було незрозуміло, чи зустріч освітлюватиметься. А якщо вона спочатку планувалась закритою, ніхто про неї з пресслужби не знав.
– Тобто Бойко заходив до Міллера прямо до кабінету?
– Звісно. Це було приблизно наприкінці 2000-х років. Бойко вже не був міністром палива та енергетики. Тому в мене це й викликало запитання. Зрозуміло, коли візит пов'язаний із підготовкою газових контрактів, наприклад. Вони тоді були річні. А коли Бойко навіщось приїжджає, вже не будучи міністром, і це ніким не афішується... Це дивно.
– Ви розумієте свою відповідальність за цю війну?
– Не просто розумію. Моя вина в тому, що я стільки років працював на російську владу – удвічі більша, ніж у росіян. Тому що я все життя вважав себе українцем і моя відповідальність подвійна. Мені буде складніше відмитися від російського минулого.
– Наразі обговорюється оплата газу рублями. Що за цим стоїть? Формула, до якої начебто прийшли: європейці переказують у євро та доларах у Газпромбанк, де вони конвертуються у рублі. Фактично нічого не змінюється. Європа як платила у валюті, так і сплачує. Це чисто внутрішня піар-історія – мовляв, Путін поставив європейців на місце?
– Ця історія ще не закінчилася. На практиці це поки не сталося, там можуть бути різні нюанси.
Схема, про яку ви кажете, виглядає так: гроші переказують на спеціальний рахунок у Газпромбанку в тій валюті, яка прописана у контракті. Далі Газпромбанк на цю валюту через Мосбіржу купує рублі. Але потім він зараховує кошти на другий рахунок, уже рубльовий, і покупці газу мають останню операцію зробити самі, наскільки я розумію, вони повинні Газпром Експорту переказати ці гроші.
І тут питання. Якщо Газпромбанк змінив валюту на рублі і сам віддав Газпром Експорту – це одне. Але там не все так просто, і покупець на фінальній дистанції сам має взяти участь (європейська країна бере рублі і передає дочірній компанії Газпрому, тобто те, чого й домагається Путін. – Ред.). А це вже інша історія.
Як буде на практиці, ми ще не знаємо. Схема мала почати працювати за постачання з 1 квітня, але платежі йдуть із затримкою. Скоро зрозуміємо, чи погодилася Європа або якісь країни на ці схеми.
– Може, це все для того, щоб урятувати Газпромбанк від санкцій?
– Це один із варіантів, так. Але навіть якби цієї ситуації не було, Газпромбанк настільки тісно пов'язаний із платежами від ЄС за газ, що це посилює позиції банку. Проти Газпромбанку були якісь санкції ще у 2014 році, але від SWIFT не відключено, і, якщо порівняти з іншими великими банками, Газпромбанк почувається дуже вільно. Він захищений тим, що його клієнт – Газпром – продає газ до Європи.
Читайте також: Дискусія | Яких санкцій не вистачає, щоби економіка РФ пішла за кораблем? Думки трьох економістів
– Путін довго намагався прив'язати Україну економічно, зокрема, газом. Але те саме можна сказати і про Європу. Як сталося, що частка російського газу лише збільшилася? Це був раціональний вибір, тому що російський газ вигідніший, чи справа в іншому?
– У мене немає конкретних фактів, які б підтверджували корупцію, але є таке поняття, як "шредерізація" Європи. Не лише Німеччини. Скільки керівників різних країн опинилися у радах директорів російських компаній? Шредера на початку лютого ще й висунули до ради директорів Газпрому. Маттіас Варніг (ексспівробітник Штазі. – Ред.) є такий ще, друг Путіна, керуючий директор Nord Stream AG. Та інші.
Я не виключаю, що це можливо (що частка росгазу збільшувалася і завдяки корумпуванню європейських еліт. – Ред. ). Я спостерігав, наскільки тісні зв'язки між російськими та німецькими газовиками, французькими. Всі ці свята типу "25 років постачання російського газу до Франції" відзначали в Царському селі в Катерининському палаці.
Росіяни в цьому сенсі вміють огортати. Це як диявол, котрий увесь час спокушає. Зрозуміло, що європейці не мають таких можливостей, як їм Росія надавала. Тож ґрунт для корупції був.
Чи вигідно їм економічно? Тут важливі обсяги. Коли економіка зростала, європейці не могли одразу взяти стільки газу, скільки їм потрібно. І де його брати? В Росії. Але якщо ми говоримо, що Росія – небезпека, це дуже дивно, коли на тлі війни в Україні постачання тільки зростали. Таке відчуття, що у Європі не розуміли, яку загрозу несе путінський режим, і вони самі підсаджувалися на цю "голку". І зараз із неї злізти нібито не можуть.
– Але тут є й зворотний бік медалі – для Росії Європа є найбільшим ринком. І ось ЄС хоче відмовитися від російського газу та нафти до 2027 року. Якщо РФ втратить найбільший ринок, наскільки це є серйозні втрати, наскільки це "некст левел" шкоди для російської економіки порівняно з тим, що вже є?
– Давайте порахуємо. Минулого року Газпром продав газу на $55,5 млрд, ЗПГ – майже на $9 млрд, нафти – близько $110 млрд. І переважно ці гроші прийшли з Європи. Це величезні суми.
А тепер уявімо, що їх немає.
Чи протягнуть вони якийсь час? Протягнуть. Але де вони опиняться? Де Північна Корея зараз, ось десь поряд. Чи б'є це по російських обивателях? Б'є. Можу за себе сказати. Я відносно недавно звідти поїхав. Ціни стали галопом зростати. У мене запаси були більшими, ніж у пересічного росіянина, але я на своїй кишені це теж відчував.
Я думаю, тут варто так ставити питання: де та межа, після якої росіянин, якого обібрали, вийде не з плакатиком, а з вилами. Мені здається, вона прийде нескоро, і я не дуже вірю в це.
– Про SWIFT. Чому європейці так мляво відключають росбанки, а не запровадили такі санкції проти всього сектора? Наскільки відрізняється ситуація, коли відключено частину банків, від повального блокування?
– SWIFT, безумовно, дуже важливий, і Газпромбанк буде одним із останніх, кого відключать. Цього не зроблять доти, доки російський газ продовжують постачати до Європи. Але водночас багато інших банків, які чомусь досі теж не відключили.
Мені здається, що Європа весь час відстає на кілька кроків. Ось зараз готується шостий пакет санкцій ЄС. Мене вже бентежать фрази з боку Європи, що там буде якесь "розумне" нафтове ембарго. Це або ембарго, або не ембарго. Це свідчить про те, що, найімовірніше, ми будемо розчаровані таким нафтовим ембарго.
– Напевно, не дуже приємне запитання. В останні дні спостерігаємо вкидання меседжів з Росії про те, що після війни Україна буде рада "зберегти російську культуру", прийняти топових супротивників путінського режиму. Але насправді, якщо трохи "скубнути" верхівку з російських лібералів, то виявляється, що Навальний – за анексію Криму, а Дудь відпрацьовує кремлівські наративи про "братні народи". Чому ви вирішили, що ви інший і вам будуть раді?
– Я розумію, що мені не раді. Зрозумійте, це запитання не про очікування, що мій приїзд сподобається комусь. Це запитання про мене. Я із цим не можу жити. Я розумію, що приїхав весь у гівні, і я не маю думки, що я зможу повністю змити все це. Але в собі я чистий.
Я коли тільки поїхав, то не уявляв, що буде. У мене нічого зараз немає, навіть засобів для існування. Але мене це не хвилює, я хочу відмитися і залишитися тут назавжди.
Чи прийме мене Батьківщина? А я вважаю Україну Батьківщиною і завжди вважав. Я не знаю. Розумію, що шансів замало. Я маю суддів. Це мій батько, мої близькі, це ви, це люди, які просто повз мене будуть проходити вулицею. Мені можуть плюнути в обличчя, і я знатиму, за що.
Я розумію, що буде дуже складно, і я розумію, що я цього заслужив.
Читайте також: Розбір | А так можна було? Україна відмовилася від імпорту із РФ. Раніше це вважали нереалістичним