"Іди сюди, зараз будеш знищений". Офіцер Повітряних сил – про "Калібри", "шахеди" й роботу ППО

Момент натиску кнопки пуску допомагає фізично вгамувати лють, розповідає LIGA.net зенітник, Герой України, підполковник Артем Шарков. 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

Коли він був командиром зенітно-ракетного дивізіону малої дальності, на рахунку його підрозділу було 168 знищених повітряних цілей – від російських ноунейм-безпілотників та "шахедів" до ракет різного типу базування. У грудні 2022 року лише за один бій вдалося збити три ракети "Калібр" – менше ніж за чотири хвилини. 

23 лютого 2023 року підполковник Артем Шарков був удостоєний звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка". 

Про роботу української ППО, тактики російських повітряних атак та лють, яку вгамовує збиття ворожих цілей, Артем Шарков розповів LIGA.net. Далі – пряма мова.

"Росія підступно вбила наших друзів". Про початок вторгнення

Повномасштабне вторгнення я зустрів у Києві – навчався в Національному університеті оборони. Ми прокинулись під час вибухів. Всі зрозуміли, що це – війна. Забрав супроводжувальні документи, поїхав до своєї частини у Харків.

Це був ледь не останній евакуаційний експрес, майже пустий. Поки їхав – оголосили воєнний стан, ввели комендантську годину. Потяг прибув у Харків о 23:20, тож до ранку довелось чекати в метро Південного вокзалу.

Я тоді там побачив, як цивільні ночують у метро. Люди – багаті, бідні, різного віку, з тваринами, з малими дітьми – просто лежали на холодній підлозі, на якихось пледиках, на верхньому одязі. Коли вийшов – вулицями міста вже їхали танки.

Лють потім була найкращою мотивацією для всіх.

Ще в перші години росіяни завдали удару по території нашої частини в Харкові. Там загинули наші друзі. Росія їх підступно вбила. Вона вбиває тисячі українців. Є чітке розуміння, що кожна вражена ворожа ціль означає менше смертей та руйнувань.

Офіцери навіть сперечалися між собою, хто натискатиме кнопку пуску. 

Коли я прибув у Харків, можливості дістатися своєї частини вже не було. Перші бойові завдання я виконував у складі факультету зенітних ракетних військ Харківського університету Повітряних сил. На його базі сформували стрілецький батальйон, він працював в інтересах однієї з бригад, яка обороняла Харків.

Батальйон складався з офіцерів університету і сержантського коледжу. Також були випускники – суто добровольці, четвертий-п'ятий курс. Всі – колишні контрактники з досвідом бойових дій. Я мав досвід стрільби з РПГ-7 і був командиром одного з гранатометних відділень. Отак під Харковом ми пробули до середини березня. Потім наш дивізіон зібрали й відправили на відновлення в Дніпро.

"Напруження шалене". Про роботу із західними комплексами

Після відновлення ми отримали на озброєння від партнерів один з зенітно-ракетних комплексів малої дальності. Одними з перших пройшли навчання за кордоном. Дуже коротко, але насичено. Західні інструктори не обмежували свій робочий час. Сказали: хочете – будемо займатися без вихідних, від світанку до опівночі.

Коли навчання завершились, було видно, що вони розуміють: ми виїжджаємо на війну зі страшним ворогом. Деякі чоловіки навіть плакали. Наші офіцери теж їздили до них тренуватись. Коли ж західні партнери дізнались, скільки цілей наші офіцери збили на цьому комплексі, – вже наші хлопці виступали в ролі практичних інструкторів.

Після навчання нас відправили прикривати Кременчук (ми приїхали вже після влучання в "Амстор"), а далі нам дали наказ зайняти позицію для ведення протиповітряних боїв в Миколаївській області. Туди ми здійснили нічний марш.

"Сидиш і чекаєш першого удару. На тебе летять групи цілей, розтягнуті, десь 60 км одна від іншої. Чекаєш, поки наблизяться. Чи попадеш, чи зійде ракета, чи може просто в тебе зараз прилетить щось? Напруження шалене, і воно передавалось на весь особовий склад. Але паніки ні в кого не було".

Восени 2022 року противник використовував одночасно і по 100 ракет, і по 70 ракет. Більша частина тоді заходила саме з півдня. Через нас росіяни також запускали зграї безпілотників на гранично малих висотах. Ми вирішили працювати із засідки.

В перехопленнях чули, що росіяни не розуміють, чому в нашому районі зникають цілі їхні зграї. А ми у тісній взаємодії з підрозділом радіотехнічних військ їх завчасно виявляли. Я доповідав командуванню, що ціль супроводжую, чекаю, поки вона увійде до мене в зону, і буду її знищувати до появи в загальній системі оповіщення.

"Підступний і хитрий противник". Про тактику обстрілів росіян

Так ми знищили дуже багато цілей. Потім росіяни змінили тактику, напевно зрозуміли, що є зенітна засідка, і почали нас облітати. Покинути цей район ми не могли – одне з наших міст лишилось би зовсім не прикритим. Але ми здійснили переміщення і змінили позиційний район. Там вже змогли повністю реалізовувати свої бойові можливості.

"Росіяни – підступний і хитрий противник. Але багато в чому вони роблять так само, як робили б і ми: запускають цілі в руслах річок, поміж пагорбами, використовують властивості місцевості та особливості тих чи інших ракет".

Вони постійно змінюють тактику. Та один-два протиповітряні бої – і все знов стає зрозумілим: звідки летітимуть їхні безпілотники, з якої позиції літаки пускатимуть ракети. Ми вже здогадуємось, по яких об'єктах можуть бити. І готові відбивати атаки.

Нашою особливістю був наш комплекс. В Україні до 2022 року він не застосовувався. Цю установку наші партнери ніколи не використовували по-справжньому. Ми – використали. Це було зовсім по-іншому і в інших умовах.

Були моменти, коли ми відкривали у нього нові можливості. Ми працювали на таких висотах і на таких дальностях, що це давало надзвичайний результат, який навіть наших партнерів вразив. Особливо, зважаючи на умови роботи.

Бувало, що я обмежував кількість стрільб: не двома ракетами, як потребують керівні документи, а однією. Оцінював результати, другу ракету пускав в інші цілі, а не просто так. Бувало, що безпілотник виринав за кілька кілометрів від нас і доводилось з ходу стріляти, тільки запустилась техніка – ракета на підготовку й одразу пуск.

У зенітників є жарт: головне, щоб ти не обстріляв зграї птахів. Бо іноді на екрані така жирна відмітка, а в реальних бойових умовах – обманка. Тому все перевіряєш, перевіряєш і ще раз перевіряєш, перш ніж випустити в це стадо дорогоцінну ракету.

Ми перші почали з дуже високою ефективністю знищувати дрони Shahed. Потім – "Орлани". На рахунку дивізіону, коли я виходив з нього на підвищення, було 168 знищених повітряних цілей: 13 ракет різного базування, безпілотники типу "Оріон", всякі "Зали" і "Ланцети". Суперками попадались. Було кілька безпілотників-етажерок, які використовують для викриття системи ППО, різні БпЛА невстановленого типу.

В якийсь момент у мене хлопці зі стартової обслуги забули, як це – розряджати пускову установку. Вони настільки звикли ці всі ракети лише швидко заряджати з транспортно-заряджальної машини, що коли її треба було розрядити, у них був ступор.

"Йдуть дуже низько". Про збиття "Калібрів"

Найбільше мені запам’яталось 29 грудня 2022 року. Це був мій день народження. Ми заздалегідь отримали інформацію, що у повітрі і стратегічна, і тактична авіація ворога.

Ще поясню: був певний період, що нам не вдавалося обстріляти швидкісну ціль. Якщо інші комплекси їх успішно знищували, нам, через специфічні тактико-технічні характеристики комплексу, це не вдавалось без своєї станції розвідки. Ми довго тренувалися, розраховували і, зрештою, зрозуміли, що можемо спробувати.  

Коли на нас летіла група "Калібрів", ми вже знали, в якому напрямку розвернути станцію наведення. З цієї групи ракет три збили за дуже короткий проміжок часу. Десь до чотирьох хвилин. Одна з ракет йшла чи просто на нас, чи над нами, – ми збили її на дальності 7-8 кілометрів. І вибух чули, і наша камера це все зафіксувала.

Після цього бою ми повірили у себе. Почали збивати "Калібри", які летіли з підводних човнів. З одного підводного човна росіяни випускають чотири крилаті ракети. Ми завжди встигали збити одну, решту знищували наші сусіди.

Особливість застосування "Калібрів" – вони над морем йдуть дуже низько. Росіяни часто їх запускають в шторм, щоб хвилі створили ефект відбиваючої поверхні і завадили нашим радіолокаційним засобам їх виявити.

Дивіться також відео пусків "Калібрів" по території України у липні 2024 року:

На Х-101 вони майже завжди використовують постановники завад, від яких на екрані суцільне "молоко" – він засвічений, і неможливо побачити ціль. Але, використовуючи різні методи наведення, певні налаштування техніки, можна від цього відстроїтися і знайти ціль.

Далі – доповідаєш командиру бригади про ціль, отримуєш команду знищити її у разі входженні в зону ураження. Коли офіцер наведення доповідає, що ціль уже в зоні – знімаєш запобіжник і натискаєш на кнопку пуску.

"Оцей момент – натиску кнопки пуску – допомагає фізично вгамувати лють. Натискаєш. Відчуваєш, як імпульс пішов по техніці на ракету. Чуєш хлопок і розумієш, що ракета вже вразить ворожу ціль. Бачиш по телевізійному прицілу далекий спалах. Швидкість і висота цілі змінюються, йдуть в нульову відмітку. Потім вона зникає з радарів. Це все займає секунди".

Але це період такого напруження, що після бойової роботи виходиш з машини весь мокрий від виснаження. Адреналін такий, що це не можна передати.

Навесні 2023 року у нас був період, коли ми не зробили жодного пуску. То ми жартома в дивізіоні його прозвали "чорний травень".

Кожна збита ціль надихає. Збив одну – вибираєш наступну. Ще пуск. І так далі. Воно все зникає, зникає, зникає. Коли офіцер наведення вже захопив ціль, вона нікуди не дінеться. Пілотований засіб нападу ще може зробити протиракетний маневр, щоб утекти. Ракета чи безпілотник – ні: попався – іди сюди, зараз ти будеш знищений.

Про звання Героя України

Я дізнався, що мене удостоїли звання Героя України, коли був на черговій сесії в Національному університеті оборони. Мені зателефонували, запросили на урочистості, де мені вручатимуть якусь державну нагороду. Яку саме – дізнався вже на репетиції нагородження. Це було приємно, але дуже неочікувано. Взагалі, за всю свою військову кар’єру все, що я мріяв отримати, – нагородний пістолет.

Я досі дуже сумую за своїм дивізіоном. Мене зараз перепризначили на вищу, адміністративну посаду. Вона важлива, але мені бракує бойової роботи, емоцій та людей. Я дуже вдячний, що вони мене витримували. А найбільше – строковикам. Ніхто не хотів повертатися в пункти постійної дислокації, виконувати функції якогось патруля. Для них це була якась каторга. Вони всі хотіли бути потрібними.

Думаю, Золота Зірка – це нагорода не особисто мені, а всьому моєму дивізіону. В нашій роботі один ти нічого не зробиш. Це – відзнака для всіх моїх обслуг та підлеглих.