"Без мобілізації 250 000 бійців у нас мало шансів". Інтерв'ю з Сергієм Філімоновим

"Без мобілізації хоча б 250 000 бійців у нас дуже малі шанси стримувати росіян на тих кордонах, де ми зараз є", – каже LIGA.net Сергій Філімонов, два місяці тому призначений новим командиром окремого механізованого батальйону "Вовки Да Вінчі".

Ми зустрічаємось на полігоні, де нові рекрути якраз проходять смуги перешкод. Це – один із етапів п'ятиденної "пробної" підготовки. За цей час кандидати мають зрозуміти, чи готові доєднатися до "вовків".

Добровільна мобілізація значно краща зa примус, оскільки дає право вибору, ввaжaє Філімонов: "Здавалось би, всі бажаючі воювати за ці два роки – вже і так на війні. Насправді – ні".

Як змінилась війна з Росією, чому треба переглянути підходи до мобілізації, яких спеціальностей Вовки Да Вінчі потребують більше за піхотинців – в інтерв'ю Сергія Філімонова LIGA.net.

"Хочу повернутись у літо-2022". Як змінилась війна

– Яка головна проблема Сил оборони у війні зaрaз? Люди? Нестача боєприпасів – якщо так, то як ви її відчуваєте? Недостатність фортифікаційних споруд на передній лінії фронту?

– У всьому. У людях, у підході. Є проблеми в командуванні: як на рівні командирів батальйонів, так і на рівні командирів бригад. Багато проблем, про які я можу говорити – і ті, про які не можу і не буду.

Можна проїхатись лінією фронту і запитати в людей, яка в нас перша, друга і третя лінії оборони. З цим, звичайно, є проблеми. Фортифікаційні споруди – перше, що ми маємо зараз робити, маємо готуватися до оборони, щоб не плакати наприкінці літа.

– Чи можемо ми наявними силами зупинити навалу росіян? Як ви оцінюєте ситуацію? Якими силами наступає РФ на тих напрямках, де ви були останнім часом, і наскільки успішний цей наступ?

– Без мобілізації хоча б 250 000 людей у нас дуже малі шанси стримувати росіян на тих кордонах, де ми зараз є. Про відновлення кордонів цього року взагалі мова не може йти. Про повернення Криму, Маріуполя чи Донецька – теж.

– На вашу думку, Україна цього року зможе лише оборонятися?

– Залежить від змін в армії, в мобілізації, в рекрутингу, допомоги наших партнерів, дозволу на використання зброї по території Росії. Дуже сильно залежить від подій, які відбуваються в Росії.

– Як змінилась тактика росіян на полі бою?

– Докорінно. 2022 року, коли я вперше заїхав на Харківщину і Донеччину, я думав: ого, жорстко – літаки, артилерія, танки, велика кількість піхоти, ворожа розвідка, прилітають ракети по штабах.

Тепер же можливість повернутися в літо 2022-го була би приємною. Ми з хлопцями із задоволенням увірвались би на будь-яку ділянку фронту і показали дуже крутий результат.

Війна змінюється. У 2022 році російські солдати не знали місцевості, їхні командири вчили місцевість по топографічних картах. Навіть їх способи застосування БпЛА чи зброї були в десятки разів менш кваліфіковані. На наших помилках вони вчаться значно швидше.

Ми воюємо проти армії з безмежним гаманцем.

Але зараз, коли їдеш до "нуля", небезпечна зона починається за півтора-два кілометри. Постійні прильоти, FPV, "скиди".

"Брак піхоти є. Питання до якості мобілізації"

– Вже майже два місяці ви – командир Вовків Да Вінчі. З якими викликами стикнулись на новій посаді? З чим прийняли батальйон?

– Батальйон на етапі переформатування, у нас зʼявилися нові підрозділи, деякі значно розширилися. Тепер є рота БпЛA, відділення РЕБ. Деякі підрозділи скоротилися.

На жаль, в нас досить велика кількість людей, які за ці два роки найважчих боїв були в найгарячіших точках фронту й отримали поранення. Тож не можуть виконувати роботу на належному рівні. Також є загиблі та поранені командири.

Тому зараз займаємося і лікуванням бійців, і кадровими змінами. Проводимо набір нових людей і навчання, звичайно.

– На відкритті рекрутингового центру ви казали, що батальйон вже наполовину укомплектований. Як із цим допомагають (чи ні) рекрутери? Чи багато приходить мобілізованих через ТЦК?

– Варто сказати, що з рекрутингом в країні є проблеми, за кожного бійця нам доводиться боротися. Ми вдячні ОК "Південь", навчальним центрам та військоматам, які йдуть нам назустріч та допомагають з тим, щоб рекрути змогли потрапити саме в наш підрозділ.

Це важкий шлях. Aле бійці, які прийшли добровільно – більш ефективні, краще тренуються. Здавалось би, всі охочі воювати за ці два роки – вже і так на війні. Насправді ні. Ще є дуже багато людей, які можуть бути корисні війську, приходять та шукають себе.

– Який середній вік ваших рекрутів?

– Різний. У нас є хлопці по 18-19 років, вони чекали на повноліття. Є професійні молоді спортсмени, є дорослі чоловіки по 50 років. Одному – 58 років. Людина розуміється в техніці і, в принципі, ми його уже бачимо в підрозділі, бо він прийшов на конкретну посаду.

– Чи багато жінок приходять на бойові посади?

– Дуже, навіть більше, ніж нам потрібно. Ми намагаємося залучати їх на посади діловодів, бухгалтерів. Але дівчата часто хочуть займатися бойовою роботою. Особисто я не поділяю таких поглядів, що жінка може бути на бойовій посаді. Є багато обʼєктивних та субʼєктивних причин, чому цього не варто робити.

– Які посади найбільш затребувані? Де у нас дефіцит, а де перебір?

– Це буде дивно, але я намагаюся якомога менше шукати штурмовиків та простих піхотинців. По-перше, я зацікавлений в тому, щоб ті люди, які вмотивовані та хочуть навчатися, йшли на посади саперів, оперaторів БпЛА, танкістів, артилеристів тощо, у взводи і роти бойового забезпечення чи просто забезпечення.

– Зараз багато новачків, які приходять до ТЦК вже із відношенням на конкретну посаду чи до рекрутингового центру із запитом, обирають більш "цивільні" чи "технічні" посади, як-от операторів дронів. Що робити із браком піхоти, куди ніхто не йде?

– Брак піхоти є. Примусова мобілізація частково це закриває, але є питання до якості. Я повторюсь, бо це зaкон: кожному командиру важливіше, щоб в нього був фахівець-артилерист, який вміє точно попадати, рахувати і подружиться із системою.

Aбо креативний інженер, який вибудовуватиме вибухові/невибухові загородження, які ворогу буде важко подолати. Рота/взвод вогневої підтримки, які не допустять, аби на позиції підійшов ворог.

Говорімо чесно, виходячи з реалій війни. Яким би ти не був підготовленим, скільки б у тебе не було PVSів, каліматорів, крутої форми чи навушників – проти FPV-дрона ти нічого не зробиш. Якщо в тебе не буде сильного ребівця, який тебе захищатиме.

Проти ворожої піхоти ти не зможеш стріляти більше кількості свого боєкомплекту. Або проти ворожої артилерії без хорошої "контрбатерейки" жоден спеціаліст не зможе стояти на позиції.

Тому в першу чергу треба забезпечити притік до Сил оборони саме спеціалістів. І нехай піхота буде трохи меншої якості, навіть матиме меншу мотивацію, ніж підрозділи забезпечення. Тому на ту мобілізацію, яку проводить держава, ми також покладаємось.

– На цьому етапі війни чи справляється держава з інформаційною політикою стосовно мобілізації? Що потрібно покращити, аби повістка перестала бути страшилкою?

– Потрібні докорінні зміни в процесі мобілізації. Наприклад, коли ми йдемо лікувати зуби, для нас важливо, до якого лікаря ми підемо? А яке в нього буде обладнання та досвід, які препарати він використовує? Для людини, яка йде лікувати зуби, це біль – на годину. A для бійця, який йде воювати, – це життя та здоровʼя.

Важливо створити умови, щоб люди йшли воювати туди, де відчуватимуть піклування про них, професійність командирів.

Я – доброволець, і в багатьох моментах вчився під час бою, часто мене просто рятувало везіння. Зараз я би не дуже хотів мобілізуватися будь-куди, бо знаю, чим це може закінчитися. Умовно: якби я зараз досі був цивільним, то в якісь підрозділи із задоволенням пішов навіть піхотинцем, а в інші не пішов би на жодну посаду.

– Як ставитесь до мобілізації ув’язнених?

– Та непогано. Всі увʼязнені дуже різні. У нас великі проблеми із судовою системою. В тюрмах сидять багато дійсно хороших і невинних людей. І цим людям треба дати шанс на реабілітацію.

Особисто в мене також була змога сидіти у вʼязниці через акцію під Офісом президента або через захист місцевих мешканців від тітушок. Очевидно, що моя користь тут набагато більша, ніж там.

"Ми воюємо не за Зеленського. І не за Сирського"

– Як ваші люди і ви особисто справляєтесь із втомою від війни?

– Звісно, всі втомлені. І ворог теж. Реально йде війна на виснаження. Вони гинуть у масштабах Другої світової. За ці 10 років, навіть за Авдіївку, втратили більше людей, ніж за всю афганську кампанію.

У нас варіантів немає. Поки що ми воюємо в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Харківській, Херсонській областях. Якщо не будемо воювати – завтра вони дійдуть до Дніпра, післязавтра до Києва, потім до Рівного, Хмельницького та Львова.

– Як впливають різні політичні (зміна вищого військового керівництва) та соціальні проблеми (корупційні скандали, ухилянти в Тисі) на бойовий дух особового складу?

– Зараз мене влаштовує президент та його робота. Але я воюю не за президента. Мене може не влаштовувати командування Збройних Сил чи Міністерства оборони, командир якоїсь бригади чи батальйону, але я воюю не за них. І люди воюють не за них.

Повірте на слово: якщо ми програємо Росії, гірше буде всім. Особливо тим, хто воював. Якщо в нас країни не буде, то кожному доведеться рятуватися наодинці або маленькими групками.

– Як ви як командир мотивуєте своїх бійців?

– Я люблю своїх бійців, думаю, це взаємно. З більшістю ми були в одному окопі, на штурмах, переживали разом втрати та перемоги. Війна проявляє людей, дає справжніх друзів. На жаль, і забирає.

– Що має робити держава для ветеранів, які вже зараз повертаються з війни, зокрема, через поранення, щоб вони бачили вдячність суспільства за їх внесок?

Як тренуються рекрути Вовків Да Вінчі. Фото