Олексій Резніков: Світ змінюється. А з ним – і перспективи Росії як країни-бензоколонки

Віцепрем'єр, міністр із питань реінтеграції окупованих територій Олексій Резніков – реалістичний оптиміст. Він упевнений: Росія піде з Криму і Донбасу. Але визнає: Україні буде потрібно не менше 25 років, щоб повернути їх до нормального мирного життя після окупації.

Ми зустрілися з Резніковим у його кабінеті в будівлі уряду. Тут, біля величезного екрана, проходять онлайн-переговори тристоронньої контактної групи в Мінську: коли Леонід Кравчук потрапив до лікарні, Резніков як перший заступник її тимчасово очолив. Мінський трек мертвий, каже Резніков – але Україна змушена зберігати навіть цей "слабенький канал комунікації". Він буде потрібний на початку деокупації.

Коли і в якому форматі це може статися, кому Росія погрожує в Чорному й Азовському морі, чи можуть США розмістити свої війська в Україні і чому потрібно заборонити соратникам Медведчука поїздки з візитами до Москви: в інтерв'ю Олексія Резнікова для LIGA.net.

"БІЛЯ ТЕРМІНАЛУ F ІЗ КОРТЕЖІВ БУЛИ ЗАТОРИ"

- В Україні напередодні Дня незалежності відбувся саміт Кримської платформи. Якщо судити за рівнем участі країн, він був досить успішним. Що далі?

- Як сказав мені після саміту один із незалежних тележурналістів: "Я вважаю, це Еверест". Те, що зроблено – реально фантастика. Такої кількості перших осіб країн в один момент Україна ніколи не зустрічала. Ми серед членів уряду розподілили, хто якого лідера зустрічає в Борисполі за протоколом. Із кортежів біля терміналу F були справжні затори!

Я знімаю капелюх перед нашим УДО (управління держохорони – ред.), яке забезпечило охорону всіх лідерів. Організатори виконали титанічну працю. Я думаю, Україна такого рівня представництво не приймала за всі 30 років незалежності. Щоб ось так, в один день усі приїхали.

- Дмитро Кулеба розповідав нам, що фінальний список учасників Кримської платформи до останнього тримали в суворій таємниці, щоб убезпечити країни від погроз Росії.

- Так і є. Ми точно знаємо, що росіяни телефонували на найвищому рівні керівникам інших держав, щоб взагалі виключити їх участь або хоча б знизити рівень представництва. З поваги до країн не буду називати, хто в останній день піддався погрозам Росії. Але все одно було дуже пізно, тому що всі 30 країн НАТО були представлені, заступник голови секретаря Мірча Джоане прилетів персонально.

Я вважаю, це серйозно. Якщо порахувати банально кількість населення, яке проживає в країнах, представлених на саміті, то виходить понад мільярд.

- Так, але які практичні наслідки? Що ми можемо отримати від саміту?

- Це інавгураційна історія. Повернення Криму в світовий порядкок денний. На початку війни, розв'язаної збройною агресією Росії, в 2014-2015 роках увага була більше прикута до Донецької та Луганської областей: там лилася кров. Зрозуміло, що саме цю пожежу наші європейські партнери гасили в першу чергу.

А далі – серйозна постійна щоденна робота. На роки. Питання порушення прав людини в Криму, охорона культурної спадщини, створення документальної бази, яку потім буде використано для пред'явлення позовів та відшкодування збитків...

- Хто з країн-підписантів уже дав добро на розміщення в себе офісів Кримської платформи?

- З точки зору логістики проєкт курують голова МЗС Дмитро Кулеба і представник президента в АРК Антон Кориневич. За деталями краще до них. Наскільки я чув, в МЗСах країн, які підтримали декларацію, будуть визначені департаменти, відповідальні за Кримську платформу.

Так влаштовано, що політики приймають рішення, а бюрократи їх реалізовують. Те, що сталося на саміті Кримської платформи – це політичне рішення. А далі буде робота на бюрократичному рівні, в першу чергу – в міністерствах закордонних справ.

Читайте також: Тема дня | "РФ добровільно поверне півострів". У Києві пройшов саміт Кримської платформи: як це було

"ВІД ДІЙ РОСІЇ У ЧОРНОМУ МОРІ СТРАЖДАЮТЬ КРАЇНИ НАТО"

- На саміті Кримської платформи ви назвали Крим круїзним лайнером, який після окупації перетворився на авіаносець. Тому що Росія будує там військовий плацдарм, з якого здійснює експансію – на Близький Схід, в країни Африки...

- Не всі дочитали до кінця. Я сказав, що Крим – це авіаносець "Адмірал Кузнецов". У найяскравішому своєму радянському прояві. Всі ж пам'ятають, як цей "Адмірал Кузнецов", нібито гордість російського флоту, йшов із чорним димом із труби і коптив небо? Авіаносець, що димить.

- Що відомо про військову присутність Росії у Криму?

- За нашими даними, вони значно збільшили в Криму свій військовий контингент. Підтягують обладнання і техніку, щоб розмістити там ядерну зброю. Навряд чи цю зброю направлять на Україну. Вона буде направлена на весь цивілізований світ. Це зручний логістичний майданчик для того, щоб російська армія заявила претензії не тільки на Чорне море, а й на Сирію, Африку, південну частину Європи.

- Крим як перевалочний пункт?

- Абсолютно.

- Чи можуть світовий тиск і сили НАТО вгамувати Росію в Чорному й Азовському морях, де фактично теж іде повзуча анексія внутрішніх вод?

- Позиція багатьох європейських країн, зокрема країн НАТО, – do not provoke Russia, – не працює. Бажання не провокувати росіян, шукати з ними ділові відносини, вже призвело до часткової окупації Грузії та України, до отруєння в Солсбері, вибухів складів у Чехії, до спроби перевороту в Чорногорії. Приклади є у кожної з країн.

Я в липні понад дві години говорив із послами, які представляють НАТО в Брюсселі. Серед іншого ми обговорювали, що зараз буде готуватися нова стратегія НАТО до 2030 року. Я запропонував включити нас у цю стратегію: Україну, Грузію і Молдову. Той унікальний досвід, який ми маємо в протистоянні росіянам, складно знайти в іншому місці.

І зверніть увагу, зараз активно просувається трек асоційованого тріо Україна, Грузія і Молдова як на рівні президентів, так і на рівнях прем'єр-міністрів і профільних міністрів. І ми один одного будемо підтримувати. У мене вже відбулися прямі контакти, які ми будемо продовжувати розвивати, з віцепрем'єр-міністром із реінтеграції Республіки Молдова  Владиславом Кульмінським і державним міністром Грузії з питань примирення і громадянської рівноправності Теа Ахвледіані.

Якщо росіян не зупиняти, вони будуть рухатися далі. Навіть до того санкційного режиму, що сьогодні застосовується до РФ, вони вже звикли, адаптувалися. Як у медицині – виробляється імунітет. Час говорити вже навіть не про збереження режиму санкцій, а про його посилення. Для них має бути дуже дорогим перебування в якості окупанта.

- Які збитки несе Україна від окупації Криму? Ціна окупації прорахована?

- Остаточних цифр ніхто не назве. Для цього потрібен повноцінний аудит, з нашою присутністю в Криму. Це можна зробити вже після повної деокупації. Тільки за активами наш збиток – до $135 млрд. Це майно компаній, приватних осіб, активи банків, втрачене право власності. Але це дуже приблизна цифра.

Ми спілкувалися з першим віцепрем'єром Олексієм Любченком і вирішили, що варто ще раз провести переоцінку. Наше відчуття – що збитки вдвічі більші. Як мінімум.

- Чи можемо ми розраховувати на компенсації від Росії, можливо, через суди?

- Зараз є сенс фіксувати всі цифри максимально наближено до реалій, інформувати про це світ і самих росіян. Щоб вони розуміли, що за все доведеться платити. Що на ці суми будуть рости відсотки, і що їх поколінням за це платити.

Звичайно, потрібно готувати і правову позицію для всіх варіантів міжнародних судів.

Я вважаю, що ми не зможемо звільнити Крим військовим шляхом. Сучасна стратегія – політико-дипломатичний шлях. До неї відноситься і потужний юридичний фронт усього цивілізованого світу проти РФ. Окупація Криму і частини Донбасу, збитий рейс МН-17, блокування судноплавства в Азовському і Чорноморському регіонах. Від дій Росії на морі страждають уже й інші країни. Включно і країни НАТО.

- Деокупація Криму – перспектива якого часу? Це роки, десятиліття? І що для цього потрібно?

- Я як юрист не люблю припущення. Світ дуже швидко змінюється. А з ним – і перспективи Росії як країни-бензоколонки. Думати, що Росія і далі буде триматися на нафті й газі – це помилка. Європа каже: до 2030 року ми відмовимося від бензинових двигунів.

"ПЕРЕГОВОРІВ МІЖ КИЄВОМ І ПРОКСІ КРЕМЛЯ БУТИ НЕ МОЖЕ"

- Що буде складніше повернути, Крим чи окупований Донбас? Зокрема ментально? Одна справа території, зовсім інше – люди. Адже там підростає ціле покоління дітей, які ніколи не були в українській дійсності.

- Труднощі будуть різними. Свого часу ми не змогли відстояти Крим, тому що у нас не було можливості надати військовий опір. Україна не була готова. Але Донбас пролився кров'ю 14 000 наших громадян. Смерть дуже сильно розділяє, це завжди складніше.

Але це питання часу. Сьогодні Німеччина і Франція, які були ворогами – лідери європейської спільноти. Німеччина і Британія – великі партнери. Все реально.

- Канцлерка Німеччини Ангела Меркель знову заговорила про імплементацію формули Штайнмаєра в українське законодавство, щоб можна було провести вибори на Донбасі. Під час її візиту в Київ до Зеленського це питання порушувалося?

– Я не був учасником цієї зустрічі. Але думаю, що ні. Заява пані Меркель – це спроби Німеччини і Франції в нормандському форматі погасити конфлікт між Україною і Росією. Ми їм вдячні за ці спроби. Але за сім років вони, за великим рахунком, значного результату так і не дали. Ні в "Нормандії", ні в мінському треку.

Формула Штайнмаєра насправді не несе жодної загрози українському суверенітету. За стандартами ОБСЄ, вибори можуть відбутися тільки на тій території, де гарантована безпека, свобода слова і свобода волевиявлення.

Це передбачає повний контроль уряду. Ніхто з місії ОБСЄ не приїде моніторити вибори, якщо на Донбасі буде небезпечно. А це значить, що ми повинні, як мінімум: а) отримати контроль над кордоном, б) розмінувати території. Тому такого, що завтра деоккупація, а післязавтра вибори – не буде.

Усе це тягнеться з грудня 2019 року. Ми можемо хоч зараз імплементувати формулу Штайнмаєра. Це ні до чого не призведе. У нас розблоковано КПВВ? Закінчилося розмінування? Звільнено наших полонених? Хоч щось є у відповідь зрозуміле?

- У цьому і проблема. Нічого – ні в нормандському форматі, ні в мінському.

- Коли я в рамках ТКГ нагадую, що Росія порушує міжнародне право, мого візаві Гризлова аж підкидає: "Не треба зі мною про це говорити! Це внутрішній конфлікт!"

Свіжий трюк від росіян у Мінську. Мадам Пирогова, засуджена українським судом за тероризм, була у них в політичній групі експертом. Ми зайняли чітку позицію, що з терористами переговори не ведемо, і повідомили ОБСЄ: якщо вона з'явиться на моніторі, консультації закінчено. Що зробили росіяни? Перевели мадам Пирогову з політичної групи в гуманітарну. Наша представниця в гуманітарній групі Галина Третьякова теж сказала, що не буде з нею розмовляти.

І росіяни написали: Україна відмовилася від обговорення питання розблокування КПВВ, їх не цікавлять заручники, і поїхали. Мовляв, Україна в усьому винна.

- Навіщо вони проштовхують своїх проксі і в Мінську, і в Нормандії?

- Дуже просто. Весь світ знає, що Росія – сторона збройного конфлікту з Україною. Але росіяни грають у свою гру. Їм треба розколоти європейське співтовариство. Щоб з них зняли санкції. Є країни, які теж цього хочуть, тому що їм треба торгувати з РФ. Кремль сподівається переконати всіх, що суб'єкти в Мінську – це Донецьк і Луганськ, які воюють з Києвом, що Росія лише посередник. А значить – санкції зніміть.

Я вдячний публічній позиції пані Меркель, яка сказала, що прямих двосторонніх переговорів між Києвом і проксі бути не може.

Простий історичний приклад. 30 років не завершена історія в Молдові з Придністров'ям. Свого часу Молдова помилково погодилася на прямий діалог у форматі 2+5. Молдова, Придністров'я як суб'єкти і п'ять посередників. Жодного прогресу. А знаєте, скільки додаткових документів прийнято за 30 років? Близько 300. У нас їх поки що три. Але й ці три не працюють.

Поки що ми за політику малих кроків. Для початку достатньо одного: припинити стріляти.

- Режим тиші не працює. У мінського треку є перспективи? Хоч якісь?

- Там не може бути прийнято рішення про припинення війни з росіянами, взагалі. Вся суб'єктність сидить у Кремлі. І ось якщо Путін приїде до Берліна, до Відня, – все одно, і скаже: припиняємо цю війну, – не треба жодного Мінська, все тут же закінчиться.

- Щоб це сталося – що має відбутися в Росії? Які причини: занадто дорого стане утримувати, на Донбасі почнеться екологічна катастрофа, захочуть обміняти на якийсь геополітичний проєкт, як Північний потік?

- Вони витрачають на рік до $5 млрд тільки на донецькому і луганському напрямках. За сім років це $35 млрд. Для країни-бензоколонки ніби й незначні гроші, але й не маленькі.

Росіяни дуже прагматичні люди, я два роки з ними в переговорах... Якщо вони будуть розуміти, що для них дуже дорого утримувати ці території, а сенсу жодного немає, а тут ще санкційний тиск, вони будуть шукати варіанти, як із цього вийти. Зі спробою збереження обличчя, звісно. Будуть шукати відповідний формат. Тому нам потрібно бути готовими до введення якоїсь міжнародної миротворчої місії, яка забезпечить перехідний період. Інакше росіяни вийти з наших територій просто не погодяться.

Звичайно, вони починали з того, щоб розміняти Донбас на Крим. Але Україна ніколи... Жоден президент, хто б ним не був, на це не піде. Це нереально.

- Ми правильно розуміємо, що мінські консультації – це зараз порожній трек?

- Абсолютно. Нульовий. Чотири-п'ять годин ні про що. У моєму кабінеті відбуваються ці онлайн-переговори. Це мертва історія. Але тут є важливий момент. Ми маємо зберегти цей трек, цей канал комунікації, хоч і слабенький. Щоб, коли настане потрібний момент, ми могли ним скористатися. І звичайно – заради людей, які знаходяться в тюрмах, серед іншого – в "Ізоляції". Понад 200 наших людей ми намагаємося забрати звідти.

- Якщо все, що ми намагаємося робити в існуючих форматах – Мінська, Нормандії – не працює, а Путін нахабно ігнорує будь-які можливості навіть переговорів – то що далі? Чи може США, наприклад, увійти в нормандський формат?

- Питання не в форматі. А в тому, про що говорити. Ну, будуть США п'ятим лідером у Нормандії – що далі? Має бути якась наповненість. Поки росіяни не виконали навіть ті обіцянки, які Путін давав на саміті в 2019 році в Парижі.

У нас є ще Будапештський меморандум. І саме США й Британія там учасники. Чому б не почати там вести консультації? Запросивши туди Німеччину і Францію.

Тому не варто розраховувати ні на кого, крім себе. Всі будуть діяти в межах свого практицизму. Північний потік-2 тому величезне підтвердження. Нам з одного боку кажуть, що допоможуть, а з іншого – добудовують газопровід.

Мене запитав модератор на Кримській платформі, які мої очікування. Я сказав: дуже прості, давайте припинимо застосовувати до України політику подвійних стандартів. Поки ви однією рукою добудовуєте Північний потік, а нам розповідаєте, які ми маємо робити реформи – Путін буде успішним.

"Я ВВАЖАЮ, США МОЖУТЬ ЗАБЕЗПЕЧИТИ НАС ЗАСОБАМИ ППО"

- Під час візиту в США ви заявили, що Україні потрібно посилити протиповітряну оборону, і що ми готові розмістити у себе війська США. Що конкретно ви мали на увазі? Саме американські підрозділи з американською технікою – або ж ця техніка передається нам, управляється ЗС України, а американці були б як техперсонал (навчання і підтримка)? Тобто які варіанти розміщення?

- Усі деталі мають обговорювати професійні військові. Я не військовий. Але, займаючись із березня 2020 року питаннями, пов'язаними з військовою загрозою з боку РФ, я чітко розумію, що у нас досить сильна і потужна сухопутна армія. І за кількісним, і за якісним складом – одна з кращих у Європі. Це точно. Такого досвіду збройного опору російської агресії немає в жодної європейської армії. Натівські війська – і ті не мають такого досвіду.

Реально у нас 400 000 ветеранів пройшли через російсько-українську війну. Вдумайтеся в цифру. Це все люди з бойовим досвідом. І нашою армією зразка 2021 можна пишатися. І я нею пишаюся. І вважаю найважливішим завданням нарівні з судовою реформою продовження реформування армії від зразка радянської "сапоговщини" до сучасних  цивілізованих стандартів.

Але ми втратили час в авіації, у протиповітряній обороні. Це те, чого нам наразі не вистачає. І це те, що потрібно посилювати. Розвиваючи власними силами або, зокрема, використовуючи сучасні технології. Чому ми сьогодні беремо Bayraktar? Тому що це прорив у Туреччині. Ми свої поки не будуємо. Хоча Нептуни на параді мене надихнули.

Сьогодні у США – сучасні передові технології, зокрема ППО. Це особливо важливо з урахуванням загрози з Криму. Ми не говоримо про зброю, що атакує. Ми говоримо про захисну. Я прихильник того, що США можуть, абсолютно не провокуючи росіян, забезпечити нас технічною допомогою в плані різних засобів ППО.

- Як кажуть юристи, якщо не називати військову базу – військовою базою, то все можна.

- Ось я і є той юрист, який говорить, що ми не називаємо це базою, але говоримо, що можлива присутність американських військових.

На параді до Дня незалежності Хрещатиком пройшли військові з американським, британським, шведським, грузинським, литовським прапорами. Всі вони – реальні військові, які на законних підставах перебувають в Україні. На тренувальних полігонах, передають нам свій досвід. Тому жодних юридичних перешкод для збільшення присутності військових США я не бачу.

- У президента Зеленського Вашу ідею назвали "гіпотетичною можливістю зміцнення обороноздатності". Однак це не перша спроба прозондувати цю тему. Ще в квітні голова ОП Єрмак заявив, що в Україні повинні розмістити американські зенітно-ракетні комплекси Patriot. Ви під час поїздки до США продовжували цю тему?

- Це абсолютно послідовна політика України під час комунікації з США. Нам усі говорять: ну, в ЄС ви колись потрапите – але не зараз, в НАТО теж – але не зараз. Окей, ви нас поки не бачите в складі НАТО і ЄС, але ми займаємося питаннями безпеки не тільки України, але і вашої.

В Афганістан за 25 років вкатали трильйони доларів, купу зброї і техніки, і в результаті країна не хоче сама боротися за демократичні засади. За тиждень лавиноподібно все здали. Й Україна, яка без цих трильйонів і техніки сім років воює за цінності. Просто порівняйте. Якби у нас була та зброя, яку ви залишили в Афганістані...

Читайте також: Розбір | "Достатньо рішення Зеленського". Чи може Україна розмістити війська США для посилення ППО

"МИ ХОЧЕМО ЗАБОРОНИТИ ДЕПУТАТАМ ВЕСТИ ПЕРЕГОВОРИ У МОСКВІ"

- Восени Рада має розглянути законопроєкт про перехідний період у Криму та на Донбасі. Це закон, метою якого "стане безпечна реінтеграція та встановлення довіри між людьми з обох боків лінії зіткнення". Як ви будете цього домагатися? Назвіть ключові пункти.

- Перше. За сім років ніхто не визнавав публічно, що і Крим, і Донбас об'єднує часткова окупація, а окупант – Російська Федерація. І правовий режим для них має бути однаковим. А внутрішньо переміщені особи – з однаковими правами і потребами в соцзахисті, будь вони з Севастополя, Ялти чи Горлівки.

Друге. Визначеність і запит на справедливість. Про це сказано в принципах ООН, які розроблені після аналізу багатьох військових конфліктів у світі. Було проаналізовано, що у разі, якщо робити всепрощення і тотальну амністію, то це не захищає право людини на правду, право жертви. Як правило, в такому випадку йде повторна ескалація. Ми взяли ці принципи за основу.

Так, після деокупації більшість людей буде звільнено від відповідальності. І це для них теж сигнал: не бійтеся, якщо ви не скоювали злочинів, на ваших руках немає крові, то Україна до вас не має претензій. Ви були в заручниках і виживали. Але якщо ти взяв до рук зброю, вбиваєш людей, знущаєшся над людьми у в'язниці "Ізоляція", то ти – злочинець.

Третє. Не визнаючи окупаційну владу, ми будемо визнавати чотири прості, гуманітарного характеру, речі: народження, шлюб, розлучення і смерть. Це базове право будь-якої людини. Вкотре повторюю. Ми не визнаємо ні документів – лише сам факт доконаного, нічого іншого під печаткою окупаційного режиму. Жодних договорів купівлі-продажу або приватизації. Лише ці чотири речі.

Четверте. Діти з окупованих територій мають право навчатися у вузах. І повинна бути зрозуміла процедура, щоб їм не проходити сім бюрократичних кіл. У нас буде спрощена система підтвердження їх знань, щоб видати їм український сертифікат.

П'яте. Ми не знаємо, коли буде деоккупація. Буде вона тотальною чи частковою. Але ми вже зараз маємо готувати фахівців для майбутніх перехідних адміністрацій, які забезпечать порядок і підготують ті території до майбутніх місцевих виборів. Якими вони будуть після деокупації – ми вирішимо окремо: будуть це військово-цивільні адміністрації або, може, адміністрації з міжнародним мандатом.

Є ще така новела, за яку нас трохи критикують, але подивимося. Ми в цьому законі пропонуємо обмежити можливість спілкування народних депутатів, депутатів місцевих рад із Російською Федерацією на рівні офіційного представництва та ведення переговорів від імені України. Від імені України мають право вести переговори три особи, відповідно до Конституції: президент, прем'єр, голова МЗС.

- Це направлено проти Медведчука і Бойка? Які полюбляють до Москви їздити?

- Так. Щоб вони не їздили до свого кума в Кремль і не розповідали, що представляють інтереси народу України.

Мені все одно, яке прізвище. Ніхто не має на це права, якщо його на це не уповноважила відповідальна особа.

- Який термін ми закладаємо на перехідний період до виборів на Донбасі?

- Є одне цікаве дослідження, що проводилося "Новою Європою" в 2016 році. Вони проаналізували основні подібні конфлікти за останні 50 років. І з'ясувалася наступна річ: якщо не взяти під контроль уряду кордон, не провести формулу DDR (роззброєння, демілітаризація і реінтеграція), то навіть після місцевих виборів – завжди повторюється ескалація. А якщо забезпечити формулу DDR – то ескалації не було.

Так ось, у країнах сталої демократії цей перехідний період займає близько року після деокупації. У країнах молодої демократії – мінімум два роки. Це рекомендація, але її варто почути. Ми спочатку, чесно кажучи, навіть у законопроєкті так і написали, що не менше двох років до виборів і 25 років на повну реінтеграцію. Але потім вирішили не деталізувати. Наступили на горло власній пісні і вирізали.

- Але ми правильно розуміємо, що плани з реінтеграції розраховано на 25 років?

- Я не маю права цього говорити. Але суб'єктивна, персональна думка Олексія Резнікова, не чиновника: потрібно бути готовими, що повноцінна реінтеграція займе не менше 25 років. Це покоління людей, які народяться вже в деокупуваній частині України.

Я спілкувався з хорватами. Кажу, 25 років тому закінчилася війна, у вас завершилася реінтеграція? Хорвати відповідають: ні, вона триває. Досі не розмінували всі території, досі  бувають загострення.

Питаю німців, наших посередників у нормандському форматі: після об'єднання Східної і Західної Німеччини у вас реінтеграція закінчилася? Ні, не закінчилася. Трильйони марок і євро вкладено в колишні соціалістично-радянські території, і все одно є відмінності. Навіть німці!

Це може відбуватися поетапно. Треба бути готовими і гнучкими до цієї історії. Єдине, що я можу сказати з упевненістю – деокупація відбудеться. І окупований Крим із Донеччиною та Луганщиною повернуться до складу України. І будуть успішними регіонами.

Читайте також: Історії | Станіслав Асєєв: Коли насправді закінчиться війна на Донбасі. Есе про усмішку