ЦРУ, Штазі, КДБ. Як реформа спецслужб перетворила монстрів на "золотий стандарт": 5 історій

Лише 50 років тому спецслужби США влаштовували масові стеження за своїми громадянами та таємно зберігали заборонені біологічні отрути, а Штазі в НДР тисячами вбивала людей у в'язницях та забивала свої підвали мільйонами досьє на "ворогів народу".

Сьогодні органи безпеки США та Німеччини наводять у приклад поставторитарним країнам. Їхні історії успіху – це результат кооперації спецслужб та суспільства. Спільні зусилля дозволили зламати стару каральну систему та вберегти мільйони життів від репресій. Реформи рятують не лише цивільних, а й агентів спецслужб, які часто ставали жертвами режимів.

Читайте нас у Telegram: перевірені факти, тільки важливе

Одне з найскладніших завдань для демократичних країн, які раніше користувалися "послугами" своїх засекречених монстрів, – це повернути довіру громадян до спецслужб, каже LIGA.net представник Служби внутрішньої безпеки Естонії Юрген Клемм.

До реформи підходить і Служба безпеки України – цього вимагають партнери. Міжнародна група з представників ЄС, НАТО та США у листопаді закликала Раду ухвалити новий закон про СБУ "без усяких зволікань". Він має встановити цивільний та парламентський контроль над спецслужбою та забрати у неї зайві повноваження.

Нова історія LIGA.net – про те, як реформи в США, Німеччині, Польщі, Південній Кореї та Естонії перетворили їхні спецслужби на "золотий стандарт" і чому навіть у зразкових державах завжди є над чим працювати.

Перший текст із цього циклу: Спецпроєкт | Зброя диктаторів. Як відсутність контролю перетворює спецслужби на інструмент зла

США. МАСОВЕ СТЕЖЕННЯ ТА ОТРУТА В ЦРУ

Зі США пішла реформаторська хвиля, що захлеснула весь світ спецслужб. А розпочалося все з Вотергейтського скандалу, пов'язаного з незаконним прослуховуванням кандидата в президенти Джорджа Макговерна в готелі "Вотергейт". Він призвів до дострокової відставки президента Річарда Ніксона – першої та єдиної в історії США.

"Одкровення сенатора Френка Черча (очолював комісію сенату США, яка розслідувала незаконні операції спецслужби) у 1975 році стали поштовхом до демократичних реформ", – каже LIGA.net професор Вищої школи Військово-морських сил США Джеймс Вірц.

Вотергейт та крайня непопулярність війни у В'єтнамі вивели на вулиці сотні тисяч протестувальників. Масові демонстрації змусили розвідувальну спільноту звернути увагу на громадян, розповідає LIGA.net Норман Бейлі, ексспівробітник Управління директора національної розвідки США та колишній старший директор з міжнародних зв'язків Ради нацбезпеки Білого дому.

Масштаби антивоєнних протестів приголомшили керівництво США. "Як країна була одержима В'єтнамом, так і Білий дім був приголомшений хвилею внутрішнього протесту", – йдеться у звіті Черча.

Влітку 1970-го Ніксон викликав до себе представників спецслужб. Він доручив зібрати інформацію про дисидентів і визначити, "чи вони зазнавали іноземного впливу".

Ніксону підготували доповідь, запропонувавши кілька варіантів дій: від невинних заходів щодо протестувальників до відкритого порушення законів. Його помічник Том Х'юстон рекомендував крайні заходи. Президент схвалив "план Х'юстона" і відправив його на реалізацію.

Через п'ять днів Ніксон скасував "план Х'юстона" на вимогу ФБР та генпрокуратури. Але спецслужби проігнорували скасування указу.

"Вони продовжили ту саму практику... Рішення президента не мало значення. План Х'юстона – лише один епізод беззаконня в безперервних зусиллях спецслужб встановити розширене спостереження всередині країни і за кордоном", – наголошується у звіті комісії.

Згодом комісія Черча виявила, що розвідка навмисно вводила в оману владу, щоб отримати "добро" на масштабне стеження. А пошту американців незаконно розкривали задовго до того, як попросили дозволу президента – щонайменше з 1955 року.

Кульмінацією стала операція ХАОС – внутрішній шпигунський проєкт ЦРУ, який тривав сім років (1967-1974). Спочатку спецслужби стежили за американцями, які виїжджали за кордон, потім проєкт розширили до створення мережі інформаторів та проникнення в антивоєнні, ліві чи контркультурні групи – до "чорних пантер" та феміністок. ХАОС дав ЦРУ повні профайли на 7200 американців та певні дані на 300 000 цивільних та 1000 груп.

1975-го з'ясувалося, що в ЦРУ зберігали смертоносні біологічні отрути, попри те, що п'ятьма роками раніше їм наказали знищити їх у рамках міжнародних зобов'язань США. Цей факт сплив під час розслідування можливої причетності США до "діяльності, що призвела до вбивства іноземних політлідерів".

Втомившись від постійних скандалів, Конгрес розпочав грандіозну реформу, яка назавжди змінила стандарти роботи не лише американських, а й світових спецслужб. Законодавці ухвалили закон, яким встановили жорсткий нагляд за спецслужбами та створили постійний Комітет з питань розвідки.

Його завдання – стежити за діяльністю всіх американських спецслужб та оцінювати їх з погляду законності, ефективності та доцільності. Спецоперації оцінюються не тільки після їхнього проведення, а й під час реалізації і навіть планування. У цьому допомагають Дослідницька служба Конгресу та Рахункова палата.

Також виникла посада генерального інспектора. Їх відрядили до всіх основних розвідорганів. Сьогодні генінспектор ЦРУ входить до штату співробітників та формально підпорядкований директору, але кандидатів на посаду призначає президент, а затверджує Сенат. Його основне завдання – контролювати витрати коштів, виявляти корупцію, неефективні витрати та інше. Про результати він інформує директора ЦРУ, Конгрес та генпрокурора.

Сьогодні справи у сфері нагляду над спецслужбами йдуть непогано, каже LIGA.net Вірц, "але завжди є над чим працювати".

Яскравий приклад, розповідає він – звіт 2003 року американської розвідки про ядерний потенціал Ірану. Висновок розвідки мав розбіжності з офіційною позицією Білого дому. Це викликало дискусію, оскільки на той момент США вже мали досвід з Іраком, в який ввели війська, спираючись на "хисткі" дані про наявність там ядерної зброї.

На думку Вірца, є низка факторів, які дозволили спецслужбам США та їхнім відносинам із суспільством стати взірцем для всього світу. По-перше, вони мають міцний зв'язок з академічною спільнотою.

По-друге, спецслужби США все ж таки не мають глобального розлому з громадянським суспільством: "Населення США, на відміну від українського, не зазнавало масового тиску з боку умовного КДБ".

По-третє, радянська таємна поліція КДБ ніколи масштабно не аналізувала свою діяльність – це була історія про "шпигунство, вбивства та таємні дії". Вона не мала стимулів для співпраці та інформування громадськості про те, що відбувається. А секретні служби США такий стимул, безумовно, мають.

НІМЕЧЧИНА. МАНІАКАЛЬНА ШТАЗІ ТА "ТИХИЙ ТЕРРОР"

Німеччина – зразкова демократична держава з однією з найкращих систем парламентського контролю над спецслужбами.

Але ще до 1990 року східна частина країни контролювалася СРСР, що відбилося на їхній спецслужбі. Міндержбезпеки НДР – Штазі – одна з найманіакальніших спецслужб в історії.

З 1950 року до 1989-го через в'язниці Штазі пройшли кілька сотень тисяч людей, загинули 25 000, говорить LIGA.net професор Ентоні Гліс із Букінгемського університету, автор книг про німецькі спецслужби. Офіційно 170 людей стратили за "політичні злочини".

Загалом із 1945 року у Східній Німеччині внаслідок комуністичної політики загинули 200 000 жителів НДР – це 1% населення. Підходи Штазі до роботи Гліс описує цитатою незмінного глави Штазі Еріха Мільке про "зрадників" та "подвійних агентів": "Вони свині. Стратити їх. Без законів, суду та слідства".

Їм вдалося. Штазі мала необмежені повноваження і контролювала все, пригнічуючи будь-яке інакодумство. Людей заарештовували навіть за найобережнішу критику влади.

Штазі перевищувала за чисельністю будь-які західні спецслужби. У 1989 році, каже Гліс, у МДБ НДР працювали 90 000 офіцерів та 170 000 агентів-інформаторів. Один офіцер Штазі припадав на 180 громадян НДР. Це перевищувало кількість агентів у нацистській Німеччині, уточнює він: "У 1938 році на кожних 13 500 громадян припадав один офіцер гестапо".

"Неважливої інформації не існує", – один з девізів МДБ.

Маніакальність призвела до того, що Штазі мала колекцію банок із запахами дисидентів. Їх розкорковували, щоби шукати "ворогів народу" за допомогою собак. Архіви Штазі містили мільйони досьє. Полиці з документами у підвалах спецслужби тягнулися на 100 км, не враховуючи електронних носіїв, магнітофонних записів, мільйони фото та десятки тисяч мішків із розірваними останніми днями документами.

Ці документи відновлюють досі.

За час існування Штазі зібрала досьє майже на кожного громадянина НДР, а також іноземців, які їх цікавили.

МДБ НДР було створено під контролем Кремля, та їхні методи роботи іноді перевершували КДБ. Офіцерів Штазі вводили на всі великі підприємства – що важливіша організація, то пильнішим було спостереження. У кожному багатоквартирному будинку один із орендарів був агентом. Поінформувачі були у школах, університетах та лікарнях. Інформаторами ставали ті, хто часто контактував із громадськістю: кондуктори, двірники, лікарі, вчителі та інші.

Отримана інформація використовувалася для дискредитації чи шантажу дисидентів. До них МДБ НДР застосовувало не лише жорсткі репресії. Агенти також психологічно тиснули на жертв. Цей метод "роботи" спецслужб називається "декомпозицією особи".

Особливо активно "тихий терор" використовувався у 1970-80-х, коли НДР намагалася показати цивілізоване обличчя для Заходу. Шпигуни проникали в життя переслідуваних: запускали наклепницькі кампанії, руйнуючи їхню кар'єру та особисті стосунки. Завданням було не заарештувати людину, а придушити її та паралізувати. Наприклад, іноді шпигуни вдиралися в будинки до людей і спеціально залишали сліди своєї присутності: пересували меблі, крали якісь предмети або, навпаки, залишали.

Цей метод широко використовувався, коли відкрите переслідування було неможливим. Репресії всесвітньо відомих дисидентів викликали негативну реакцію на Заході. "Декомпозицію" було легко заперечувати, тому вона набула найширшого застосування. Цей метод залишав глибокі психологічні травми на тривалий час.

Звісно, у Штазі не відмовлялися від класичних репресій. Хоеншенхаузен (Hohenschonhausen) – колишня головна політична в'язниця Штазі, а тепер музей. Там сиділи переважно ті, хто намагався таємно покинути країну, але також були і політв'язні.

Це місце було важливою частиною системи гноблення НДР. Там застосовувалися тортури та фізичне насильство. Людей позбавляли сну, повністю ізолювали, загрожували сім'ям, використовували камери, які наповнювалися водою, щоб ув'язнений не міг сидіти чи спати.

Але тільки-но Берлінська стіна впала, а Німеччина об'єдналась, їй досить швидко вдалося розпрощатися зі спадщиною цієї спецслужби. Допомогли реформи за західнонімецьким  зразком.

"Штазі повністю розпустили, а структури поліції, армії та розвідки були створені з нуля відповідно до принципів, законів та моделей Західної Німеччини, – пояснює LIGA.net експерт зі спецслужб, науковий співробітник Університету в Софії Крістофер Нерінг.

Німецька модель малозастосовна до інших країн, вважає він. Німеччині вдалося легко адаптувати східну частину до нових правил, оскільки вони давно та успішно працювали у західній. За словами Нерінга, найближча країна, якій згодиться цей досвід, – Корея.

Але розпуск Штазі, відкриття її архівів та перетворення на демократичну службу можуть стати прикладом і для інших. Наприклад, у Німеччині ухвалили закон, який забороняв працівникам Штазі влаштовуватись у оновлені спецслужби.

Сьогодні там один із найкращих механізмів контролю спецслужб. Німецькі законодавці мають великі повноваження щодо спостереження за спецслужбами. Для цього є спеціальна парламентська комісія – вона слідкує за всіма трьома спецслужбами країни. Її статус закріплений у Конституції, що наголошує на її значущості.

Окремо ухвалено закон про парламентський контроль над спецслужбами, який регламентує процес: комісія вивчає фінанси спецслужб, отримує інформацію про внутрішню політику та впровадження законів, приймає та розглядає індивідуальні скарги.

Вона має широкі повноваження – перегляд звітів, проведення слухань та інспекцій, – може отримати інформацію від агентів.

До складу комісії входять дев'ять осіб – від кожної парламентської групи. Їх обирають більшістю голосів у парламенті. Вони не проходять спецперевірку, але зобов'язуються дотримуватися таємниці. Голова комісії обирається щороку серед членів правлячих партій та опозиції.

До відкритості німецьких спецслужб іноді також виникають запитання. "Не зовсім зрозуміло, яку роль Федеральна служба розвідки відіграє у політиці Німеччини, – зазначають німецькі журналісти. – Незважаючи на всі спроби стати більш прозорими, ФСР залишається загадкою. Критики навіть кажуть, що вона неодноразово виходить за межі закону".

"Служби безпеки, їхня організація та демократичний контроль зазнають постійних обговорень та критики з боку німецької громадськості", – говорить і Нерінг. Як приклад він наводить скандал, коли розвідслужби Німеччини викрили нібито у шпигунстві за німецькими журналістами та стеження за Сноуденом.

Тепер, каже він, суспільство опинилося в парадоксальній ситуації: "Ми ніколи не знали більше про наші спецслужби і ніколи не мали більшого доступу до інформації про них та їхню роботу, ніж сьогодні. Водночас ми досі не знаємо, як вони працюють зсередини , і вони, як і раніше, залишаються однією з найтаємніших установ у світі".

ПОЛЬЩА. 25 000 АГЕНТІВ І БЕЗМЕЖНА ВЛАДА

Польщу часто наводять як приклад Україні, зокрема й у сфері контролю над спецслужбами. Ця країна не входила до СРСР, але була його сателітом. Там працювала Служба безпеки Польської Народної Республіки (СБ ПНР), яка функціонувала як копія КДБ.

СБ була присутня у кожній сфері життя поляків, маючи широкі повноваження, суть яких зводилася до виконання наказів влади та організації репресій проти дисидентів. А для багатьох агентів Служби безпеки це був шанс нелегально заробити гроші.

Переслідування громадян було хвилеподібним. У період "соціального оптимізму" СБ ПНР здебільшого зосереджувалася на інтелігенції, релігійних та політичних діячах, ветеранах Армії Крайової та інших прихильниках незалежності Польщі. А разом із зростанням загального невдоволення розширювалися і репресії. Вони торкалися артистів, художників, студентів та академіків. Діставалося навіть робітникам.

У середині 1970-х Служба безпеки Польщі створила відділ "Д". Його завданням стала дезінтеграція опозиційних та дисидентських організацій. До них застосовували новий метод переслідування: часті затримання, постійне прослуховування, відкрите спостереження та шантаж. На переслідуваних СБ ПНР почастішали напади "невідомих злочинців": їх били, викрадали та іноді вбивали.

Ситуація загострилася у 1980-х роках. Багатомільйонний рух "Солідарність" змусив польську спецслужбу заворушитись: за кілька років чисельність штатних працівників зросла з 20 000 до 25 000, інформаторів – з 31 000 до 70 000.

Агенти проводили масові затримання. Введення воєнного стану, яке розширило повноваження СБ, також дозволило позбавлятися чоловіків-активістів: їх закликали до армії на службу або "навчання", які могли тривати близько трьох місяців.

Переслідування відбувалося і на роботі. З дисидентами проводили "співбесіду" на профпридатність. До 10% із них її не проходили, інших знижували.

Але ні зростання кількості співробітників, ні розширення компетенцій не дали очікуваного результату. Служба безпеки ПНР виявилася неефективною структурою проти широкого протесту.

Агенти безпеки побоювалися падіння режиму та подальшого суспільного гніву, тому їхнім новим завданням стала організація переговорів із опозицією. Проте водночас переслідування опозиції тривали до кінця ПНР і розпуску СБ.

Сьогодні систему контролю за спецслужбами в Польщі вивчають українські депутати, які готують реформу СБУ, розповідає LIGA.net народний депутат Мар'яна Безугла (СН).

Трансформація Польщі відбувалася швидко завдяки консенсусу комуністичної влади та опозиції.

"Оскільки змінився устрій держави, то належало реформувати і спецслужби – СБ була ліквідована. Замість неї створили Управління охорони держави (УОД)", – пояснює LIGA.net професор наук про безпеку Славомир Залевскі, Польща.

Агенти СБ підлягали перевірці, яку проводила демократична опозиція. В УОД прийняли близько 5000 колишніх працівників СБ.

"Розпочався тривалий процес декомунізації спецслужб Польщі. Однозначно громадський контроль був тут одним із найважливіших елементів", – наголошує у коментарі LIGA.net професор Вищої школи адміністрації та бізнесу у Гдині Томаш Хінчинські.

2002 року УОД ліквідували, а замість нього створили Агентство внутрішньої безпеки та Агентство розвідки. Це цивільні спецслужби, куди наймали молодих людей, які не мали досвіду служби в екс-СБ. Ще через чотири роки було створено Служби військової розвідки та контррозвідки, а також Центральне антикорупційне бюро.

Зараз у спецслужбах Польщі майже немає людей, які служили там за колишнього режиму – до 1990 року, наголошує Залевські. Система управління спецслужбами у Польщі вибудовувалась поступово".

Контрольні функції розділили між виконавчою, законодавчою та судовою владою, каже він.

Виконавча влада наглядає за спецслужбами, ставить їм завдання та контролює їхнє виконання. Законодавча гілка – моніторить законність дій агентів та контролює уряд у сфері управління та координації спецслужб. Судова – відповідає за контроль повноважень працівників та їхнє застосування до громадян.

У Польщі наглядом та контролем опікується широкий пул держорганів. Є навіть спеціальний міністр-координатор у справах спецслужб. Він має право розглядати скарги на дії спецслужб та рішення про доступ до "секретки"; координувати діяльність спецслужб; визначати стратегічні напрями діяльності спецслужб.

Крім нього, наглядають та контролюють спецслужби обидві палати парламенту, уряд, омбудсмен, генпрокуратура та КС.

Хорошим прикладом для України є механізм парламентського контролю спеціального Комітету Сейму. Його завдання – оцінювати законопроєкти, укази та інші документи, пов'язані зі спецслужбами. Також ця комісія стежить за виконанням бюджету та ефективністю видатків, розглядає підозри у несправедливих та незаконних діях.

Комісія оцінює взаємодію спецслужб з іншими органами та службами, наприклад, збройними силами. Також вона розглядає та вивчає скарги на дії агентів служби безпеки.

ПІВДЕННА КОРЕЯ. ВИКРАДЕННЯ, ТОРТУРИ ТА НЕДОУМКУВАТИЙ СУСІД

Південна Корея пройшла трансформацію від воєнної диктатури до ліберальної демократії. Така сама трансформація (майже) відбулась і з її спецслужбами, попри постійну загрозу у вигляді Північної Кореї.

Головна спецслужба ПК – Національна розвідслужба. Її попередник, Центр розвідуправління Кореї (ЦРУК), був створений генералом Паком Чон Хі після воєнного перевороту 1961-го. Тоді ж було започатковано традицію політизованості спецслужб Південної Кореї. ЦРУК брала участь у викраденнях, тортурах та вбивствах опозиціонерів.

Врятуватися не вдалося навіть самому творцеві – генералу Паку. Його у 1979 році вбив тодішній директор ЦРУК Кім Дже Гю. Внаслідок чергового перевороту на чолі ПК було поставлено генерала Чуна Ду Хвана.

Він походив зі спецслужб, тому лише посилив контроль над ними, щоб ефективно придушувати політичне дисидентство. Генерал Чун перетворив ЦРУК на Агентство з планування нацбезпеки (АПНБ), до керівництва якого потрапляли лише його союзники. Так само чинив і наступник генерала Чуна – генерал Ро Де У.

1993 року до влади прийшов перший цивільний президент Кім Ен Сан – ключова постать у демократизації ПК. Він розумів важливість реформ, і насамперед у парламенті було створено інформаційний комітет, завданням якого було стримування незаконної діяльності спецслужб. Також він змінив керівництво АПНБ.

Після зміни керівництва спецслужба заявила, що заборонила прослуховування телефонів без ордера, але це виявилося брехнею. Порушення не припинилися, а інформація про це потрапила до ЗМІ.

Більш ґрунтовні реформи були проведені наступним президентом Кім Де Чжуном. Він мав особисті рахунки з АПНБ, яке намагалося не пустити його до влади. Він посадив у в'язницю ексдиректора та перейменував АПНБ на Національну розвідслужбу (НРС).

НРС поставили вимогу: стати невеликим, але сильним агентством, мета якого – служити людям, а не політикам. Для цього в НРС скоротили департамент із забезпечення внутрішньої безпеки, розширивши управління зовнішньою розвідкою. Проте відмовитись від політизації розвідки президент Кім не зміг. Його звинувачували у звільненні агентів, які протидіяли Північній Кореї, адже він проводив політику взаємодії із Пхеньяном.

Така сама ситуація в НРС тривала і за наступних президентів.

Тому подібні ситуації повторювалися й у недавньому минулому. 2013 року в ПК заговорили про фальшування виборів: нібито НРС маніпулювала громадською думкою через ботоферми. Ексдиректора служби притягли до відповідальності, а ситуацію використали для активізації діалогу про необхідність реформ.

Очевидно, що Південна Корея зробила величезний ривок до реформ спецслужб: між репресіями і ботофермами є велика різниця. Але відсутність нейтралітету, як і раніше, залишається проблемою.

Реформи частково гальмують через постійну загрозу з боку Північної Кореї, пояснює Інсу Кім. Розвідка роками навмисно перебільшувала загрозу, і це усвідомили лише нещодавно. Політики зрозуміли, що єдиний шлях – це демократичний об'єктивний цивільний контроль.

Востаннє реформу НРК провели у грудні-2020. Вона обмежує участь служби у внутрішній політиці та функціонал з розслідування справ про шпигунство. Але цей закон розкритиковано правозахисниками.

Поправки містять розпливчасті формулювання і дозволять агентству продовжувати збір інформації відповідно до закону про нацбезпеку, заявляють у Human Rights Watch, і криміналізують позитивні коментарі про Північну Корею. Просте володіння книгами, які містять погляди Пхеньяна, можуть спричинити ув'язнення.

ЕСТОНІЯ. ВІД КДБ – ДО ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ НАТО ТА ЄС

Естонія, як і інші пострадянські країни, зіштовхнулася зі схожими проблемами у сфері спецслужб. КДБ ЕРСР був каральним органом, основним завданням якого були широкі репресії проти естонців, які чинили опір радянській окупації. Спочатку це була збройна боротьба з прихильниками незалежності, потім після 1960-х – "тихий терор" населення. Боротьба з дисидентами велася тими самими методами: загрозами, тортурами, депортаціями та вбивствами.

"Тривала радянська окупація, репресії, арешти та вбивства, проведені НКВС/КДБ, завдали шкоди майже кожній родині в Естонії. Страх, нетерпимість, гнів та емоційний біль суспільства, пов'язані з КДБ, були незмірними", – розповідає LIGA.net представник Служби внутрішньої безпеки Естонії (КАПО) Юрген Клемм.

Критичне ставлення суспільства до секретних служб було важливим фактором під час відтворення незалежних держорганів.

КДБ ЕРСР розпустили, більшість оперативного, технічного і допоміжного персоналу перейшла у приватний сектор. Архіви знищили чи перевезли до Росії.

КАПО розпочала оперативну роботу у лютому 1991-го у складі поліції, а 1993-го стала незалежним органом. Дискусії про відновлення естонської контррозвідки були відкритими, публічними та демократичними.

КАПО викреслила будь-які паралелі зі структурою та ієрархією КДБ. Також не використовувалися їхні методи роботи. Туди не взяли жодного з оперативних працівників чи керівників колишнього КДБ.

"Початок був дуже важким через пошук необхідних навичок та знань. Але молоді люди з вищою освітою давали надію, що радянський менталітет та зв'язки залишилися поза екосистемою контррозвідки Естонії", – зазначає представник КАПО.

Водночас у КАПО взяли близько десятка технічних працівників КДБ, оскільки їх важко було замінити. Це було необхідно для роботи з конкретною технологією, запозиченою у КДБ.

Оскільки люди не знали, хто працював на КДБ, в Естонії зрозуміли: відновити довіру суспільства можна, назвавши агентів загалу.

"Їм дозволили написати визнання про співпрацю з радянською репресивною системою, у такому разі їхні імена не розголошувалися. Цією можливістю скористалися понад 1100 осіб, і ми виконали обіцянку. Людей, які не зізналися, оприлюднили – опубліковані імена 647 осіб та їхня колишня позиція у репресивній системі", – каже представник КАПО.

Сьогодні КАПО є однією з найпрозоріших спецслужб світу. Її метод роботи з громадськістю – "золотий стандарт" у рамках НАТО та Євросоюзу, каже LIGA.net військовий експерт Глен Грент. Одним із найважливіших імпульсів, що це спричинили, було різко негативне ставлення суспільства до КДБ.

"КАПО мала переконати суспільство, що вона – не Орвеллівська секретна служба Великого брата", – говорить Клемм.

Це мало на увазі не лише створення іміджу прозорої організації, але й фактичну прозорість і повагу верховенства права. Культура публічної підзвітності, публікації щорічних оглядів, відкритої взаємодії зі ЗМІ, визнання недоглядів – одна зі складових.

Чи можна застосувати досвід Естонії до інших східноєвропейських країн?

"Незважаючи на те, що ситуація у низці країн була схожою, контекст після закінчення радянської окупації був дуже різним. Ситуація з безпекою та процес розпуску КДБ також відрізнявся. Що може працювати в одній країні, може не працювати в іншій, – пояснює Клемм. Але загальною характеристикою країн Східної Європи, які постраждали від радянської окупації, був репресивний апарат КДБ, який свідомо підривав цілісність і довіру суспільства".

Тому, каже представник естонської спецслужби, одне з найскладніших завдань для цих суспільств – повернути довіру до місцевих держустанов: "Погіршення суспільної довіри до держави та її інститутів є загрозою демократії".

Матеріал підготовлений у партнерстві з Freedom House Ukraine у рамках проєкту "Громадський контроль над органами безпеки в Україні"

Читайте також: Зброя диктаторів. Як відсутність контролю перетворює спецслужби на інструмент зла