Падіння кривавого диктатора. Шість фактів про режим Башара Асада

8 грудня сирійські повстанці повідомили, що режим Башара Асада впав: уночі, коли опозиційні сили увійшли у Дамаск, диктатор залишив місто літаком. Згодом повітряне судно зникло з радарів. Інформація про загибель Асада, який утримував владу з 2000 року за допомогою репресій та підтримки Росії й Ірану, наразі не підтверджена.

ДОПОВНЕНО: За даними ГУР на 18:45, Росія провела операцію з порятунку Асада – дані про збиття чи авіакатастрофу його літака є дезінформацією для прикриття.

Що відомо про Башара Асада та 24 роки його правління – коротко.

Хафез Асад: "батько режиму", який побудував авторитарну Сирію

Хафез Асад, батько Башара, був правителем Сирії з 1971 до 2000 року. Він прийшов до влади внаслідок військового перевороту, утвердивши режим партії Баас і встановивши авторитарну систему управління. Хафез створив міцну систему контролю, засновану на культі особи, що дозволило йому залишатися при владі протягом трьох десятиліть. 8 грудня у Сирії повалили статую Хафеза Асада.

Башар Асад: від офтальмолога до диктатора

Башар Асад спочатку не планував політичну кар'єру. Він здобув освіту в Медичному інституті Дамаського університету, спеціалізуючись на офтальмології. У 1991 році поїхав до Лондона для продовження навчання і практики як офтальмолог.

Роль наступника Хафеза Асада від початку приміряли на його старшого сина Басіля, але він загинув у автокатастрофі 1994 року. Тому Башар повернувся до Сирії, залишивши кар'єру офтальмолога і почав готуватися до політичної діяльності.

Після смерті Хафеза у 2000 році Башар був швидко проголошений "президентом" Сирії – зміни до конституції дозволили йому обійняти посаду у віці 34 років.

"Дамаська весна". Що поховало надію на світле майбутнє

Передання влади від Хафеза Асада до його сина Башара викликало неоднозначну реакцію як у Сирії, так і за її межами. Спочатку багато хто вірив, що молодий лідер, який здобув освіту на Заході, зможе реформувати країну.

Початкові роки правління Башара Асада дійсно відзначилися деякими послабленнями: сирійцям дали більше свободи слова, з'явилися дискусійні форуми та незалежні газети, також було звільнено сотні політв'язнів. Цей період отримав назву "Дамаська весна". Асад обіцяв боротися з корупцією та оновити економіку, проте наголошував на власному шляху реформ у Сирії, відмінному від західного.

Однак згодом уряд повернувся до жорсткої авторитарної політики, придушуючи реформаторські настрої через погрози та арешти активістів. Економічні реформи Асада посилили нерівність, зосередивши ресурси в руках дамаської еліти. Це відвернуло від нього сільське населення, робітничий клас і бізнесменів — ключових прихильників партії Баас у минулому. Через його жорстокість, репресії й диктатуру країну залишили майже 7 мільйонів людей і ще близько 300 000 цивільних загинули.

Роль Росії та Ірану у становленні режиму Башара Асада

Башар Асад утримував владу під час сирійської громадянської війни завдяки активній підтримці з боку Росії та Ірану. Обидві країни стали ключовими союзниками сирійського режиму, надаючи йому політичну, економічну та військову допомогу.

Іран почав підтримувати уряд Башара Асада ще на ранніх етапах конфлікту. Іранські військові радники, зброя та фінансування допомогли режиму протистояти опозиційним угрупованням. Особливо важливим став внесок іранської елітної військової структури — Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Крім того, Іран спрямував до Сирії своїх союзників — шиїтські збройні формування, зокрема Хезболлу з Лівану, яка брала участь у боях на боці сирійської армії. Іранський вплив у Сирії значно зріс, що дозволило Тегерану закріпитися в регіоні й посилити свою геополітичну позицію.

Широка воєнна кампанія Росії у Сирії, що розпочалася у вересні 2015 року, стала вирішальним моментом у конфлікті. До цього моменту уряд Асада перебував на межі поразки, втративши контроль над значною частиною території Сирії, зокрема над важливими містами. Росія, маючи стратегічні інтереси в регіоні, розпочала масштабні авіаудари по позиціях сирійської опозиції та ісламістських угруповань. Це дозволило сирійським урядовим військам перейти в контрнаступ.

Російська авіація знищувала як опозиційні сили, так і цивільні об'єкти. Крім того, Москва розширила свою присутність у Сирії, зміцнивши бази в Тартусі та Латакії. Все це допомогло Асаду відновити контроль над більшістю великих міст, зокрема Алеппо, що стало символічною перемогою сирійської влади у 2016 році.

8 грудня Головне управління розвідки Міноборони повідомило, що з порту Тартус у Середземне море вийшли два російські судна: фрегат "Адмірал Григорович" Чорноморського флоту та вантажне судно "Інженер Трубін" Північного флоту РФ. Також Росія активно перекидає залишки своєї техніки та озброєнь із Сирії за допомогою військових літаків, що вилітають з авіабази у Хмеймімі.

Ізоляція Сирії

Більшість західних держав, включно зі США та країнами ЄС, звинуватили режим Асада у воєнних злочинах, зокрема в застосуванні хімічної зброї проти цивільного населення, масових репресіях і бомбардуваннях мирних територій. Франція рік тому навіть видала ордери на арешт самого диктатора Башара Асада та його брата Махера аль-Асада – за підсумками кримінального розслідування хімічних атак у місті Дума та районі Східної Гути у серпні 2013 року, внаслідок яких загинуло понад 1000 осіб.

У відповідь на дії сирійського уряду були запроваджені численні санкції, а сама Сирія втратила підтримку більшості арабських країн та міжнародних організацій, зокрема була виключена з Ліги арабських держав у 2011 році.

У 2023 році Україна ввела персональні санкції проти Башара Асада.

Також розглядались економічні санкції проти Сирії – через "всебічну підтримку керівництвом Сирії режиму Путіна, участь сирійських суден у нелегальному вивезенні з окупованої території України зерна, "визнання" так званих ДНР та ЛНР, постачання Росії зброї та інших недружніх дій", пояснювали у Мінекономіки України.

Падіння 24-річного режиму Асада

Наприкінці листопада 2024 року сирійський рух опору розпочав масштабний наступ проти урядових сил Асада, що стало найбільшим зрушенням у тривалому конфлікті. Військові операції розпочалися 27 листопада в західній частині провінції Алеппо, де повстанці атакували стратегічні позиції урядових військ.

29 листопада стало переломним днем: повстанські сили вперше за вісім років увійшли до Алеппо, яке було під контролем уряду з 2016 року. Це стало символом послаблення режиму – місто було ключовим економічним і політичним центром країни.

У наступні дні наступ опору набув небаченого масштабу. 5 грудня сирійські повстанці увійшли до міста Хама, одного з найважливіших опорних пунктів урядових сил, і витіснили армію Асада, встановивши контроль над регіоном.

Кульмінацією стало захоплення столиці Сирії, Дамаска, 8 грудня. Повстанці оголосили про завершення епохи правління родини Асадів, яка тривала понад п'ять десятиліть, починаючи з приходу Хафеза Асада до влади у 1971 році. Захоплення столиці та ключових регіонів засвідчило крах урядового контролю.

8 грудня повстанці звернулися до сирійців по телебаченню, оголосивши кінець "темної ери для Сирії". За їхніми словами, диктатор "втік у невідомому напрямку".

ДОПОВНЕНО: Ввечері 8 грудня російські пропагандисти заявили, що Асад із членами родини прибув до Москви і Росія надала їм притулок. Підтверджень наразі немає.