"Лиш би не вернулись". Як Купʼянськ пережив окупацію РФ, а тепер опинився на лінії фронту

Місто Купʼянськ у Харківській області російська армія окупувала 27 лютого 2022 року. Його зайняли практично без боїв.

Через шість місяців окупації, вранці 10 вересня у Куп'янськ зайшли українські війська. Місто звільняла 92 харківська бригада ЗСУ, спецпризначенці СБУ і спецпідрозділ "Кракен". Але, на відміну від звільнених Балаклії, Ізюма і багатьох населених пунктів на Харківщині, які завдяки швидкості контрнаступу ЗСУ відразу опинились в тилу і нарешті почули тишу, Купʼянськ от уже два тижні як живе на лінії фронту.

Місто географічно розкидане і поділене на три частини, всі вони зʼєднані шляхопроводами, які тепер підірвані. Лівий берег Куп'янська було звільнено 16 вересня. Українські військові форсували Оскіл, навели переправи та вибили росіян. Бої за смт Куп'янськ-Вузловий, розташований трохи нижче, досі тривають.

Зараз українська армія просувається вглиб, намагаючись відігнати окупантів до кордону з Луганською областю. Росіяни кілька разів намагались контратакувати. Через це журналісти бачили, як на лівий берег Осколу впали касетні бомби. Тут не припиняються артилерійські дуелі, а міни залітають на правий берег і досі.

Як Куп'янськ вижив в окупації, а тепер опинився під вогнем росіян: репортаж для LIGA.net з міста на лінії фронту.

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини 

СТЕЛА

Стела на вʼїзді в Купʼянськ уже перефарбована – в синьо-жовті кольори, між посіченими буквами "Н" та "С" встромлений український прапор.

Поруч, в тіні дерев, прямо на броні своїх танків лежать танкісти.

Дорога до Купʼянська з Харкова тиха: ні артилерії, ні танків, ні звуків від роботи інших видів зброї не чуємо. Ми вже трохи звикли за ці дні до тиші на деокупованих територіях Харківщини. В нещодавно звільнених Ізюмі та Балаклії тишу тепер може розірвати хіба якийсь знайдений саперами снаряд, коли він детонує під час розмінування.

Але в Купʼянську все не так. Щойно заїхавши в місто, ми чуємо різні звуки. Артилерійська дуель, кудись в цю сторону летять касетні бомби, одну ракету в небі помічає мій польський колега. Десь працюють танки.

Ми зупиняємось на хвилину біля підірваного мосту. Прямо на шматку обірваної дороги лежать три автомобілі.

– Оті сині жигулі злетіли вчора, – кажуть нам військові, які були свідками.

– Дайте хліба, – вибігає назустріч жінка. – Хліба нема, грошей нема. Ми всі сім місяців не працювали. Я вже все продала з дому. Тєлєфон продала, техніку всю продала, остався лише телевізор. А тут, – показує на будинок через дорогу, – снаряд нерозірваний лежить у дворі. Там жінка лежача, під себе ходить, треба його розмінувати, – просить військових.

Читайте також: Спецпроєкт | "Вийдеш на город посапати, а тут ракета летить". Як живе прифронтовий Краматорськ

Але вони не сапери. Обіцяють передати саперам. Один із солдатів виносить жінці пів буханки хліба з машини. Вона починає плакати, каже, що хоче, аби її евакуювали до Івано-Франківська, куди поїхала донька.

Прощаємось та їдемо далі.

ОБСТРІЛИ

Обʼїжджаємо дорогу з підірваним мостом бічними вулицями і виїжджаємо до головної площі з міськрадою. Перед міськрадою – погруддя Шевченка. Він дивиться трохи вниз з-під лоба. Перед ним з асфальту стирчить нерозірваний хвіст ракети. Обстріл посилюється. Забігаємо в котрийсь із напівпідвалів пʼятиповерхівки. В наш бік сунеться жінка років 70 на вигляд, у халаті, з-під якого видно опухлі ноги.

– У вас є тут якийсь кращий підвал? – кричу їй.
– Нема.
– А ви чого вийшли з дому?
– Виглядаю сусідку, связі ж нєт. О, іде.

Знову підходять місцеві: жінка і чоловік, на вигляд їй – за 50, йому – за 30.

– Свєта, – звертається до неї жінка у халаті, – може, ви сходите на ринок? Його ж розбило, а на ринку – бакалійна лавка. Та принесете щось?
– Куда? Туда на ринок? За переїзд? Та нє. Я не пойду. Ви шо.
– Та щось би покушали.
– Та в мене єсть лук, нажарю його, і будемо їсти, – каже Свєта.
– У вас ще щось є, крім цибулі? – запитую.
– Нє, лише цибуля.

Поки сидимо в цьому напівпідвалі, повз нас проходять троє молодих людей: чоловік і дві жінки. Несуть великі сумки і плазмовий телевізор.

– Це ви куди? – кричу з підвалу.
– Та ми переселяємось подалі від обстрілів – туди нижче, до подруги.

Обстріл трохи вщухає. Виходимо з підвалу. Повз проїжджає невеликий білий бус. Зупиняється неподалік міської ради, до нього підбігають кілька людей, звідти швидко вивантажують пару кульків з продуктами, роздають людям і їдуть. Вулицями проноситься поліцейська машина.

Читайте також: Історії | "Ми навалюємо Росії". Як ЗСУ звільняють Україну: нам розповіли "Альфа" СБУ та військові

ЛІКАРНЯ

У місцевій лікарні під звуки "градів" заступник головлікаря Юрій Чепурко показує напис на будівлі: "Відділення екстреної медичної допомоги".

Чепурко прийшов на зміну тиждень тому – з смт Ківшарівка, де він живе з сімʼєю. Це за півтора кілометра нижче Купʼянська-Вузлового, на лівому березі річки Оскіл. Поки тривала зміна, Купʼянськ звільнили ЗСУ, почались бої за Купʼянськ-Вузловий, в місті зникло світло, звʼязок, інтернет.

– Ви знаєте, що там в Ківшарівці?
– Не знаю. Чи вона звільнена, чи окупована, що з моїми. Привіт їм.

(Ківшарівка досі під окупацією, біля селища тривають бої. – Ред.).

В лікарні залишилось 20 працівників із 900 до війни. Всі падають з ніг, але продовжують працювати. Операції проводять завдяки генератору. За два останніх дні сюди привезли 25 поранених цивільних. Загалом поранені почали поступати від 9 вересня, коли українські військові вибивали росіян з міста. Частину пацієнтів врятувати не вдалося.

– Втрачена золота година, велика крововтрата, по бєзнадьогє, — пояснює Чепурко, чому не змогли врятувати "важких". Поранених привозили на цивільному транспорті просто випадкові люди.

– Увесь цей жах почався 9 вересня, – додає у розмові з нами старша медична сестра Вікторія Олександрівна.

До цього Купʼянськ жив в іншому жаху.

ОКУПАЦІЯ

Тут не було боїв аж до початку звільнення. Але людей постійно забирали "на підвали". Штаб розміщався у будівлі поліції. Саме там, як розповів нам один з потерпілих, тримали в тісній камері по 20 людей – спали по черзі. Затримували і підприємців, що не хотіли платити податки росіянам.

Читайте також: "Підвал" у Куп'янську: СБУ показала в'язницю, в яку окупанти кидали людей – відео

Поспіхом тікаючи, росіяни палили "особові справи" та інші документи.

Прикордонники, які теж беруть участь у звільненні Харківщини, знайшли в одному з підвалів Купʼянська пʼятьох підлітків, яких росіяни просто замкнули, коли тікали. На момент звільнення діти сиділи там уже сім днів.

В лікарні окупацію описують так:
– Нас не чіпали до серпня, потім поставили начальника. Де він зараз, я не знаю, – каже нам Юрій Чепурко.
– Воно не наше, розумієте? Нам противно було, що вони по нашій землі ходять, – розповідає одна з операційних медсестер.

Через 10 днів після звільнення Купʼянська на роботу повернувся директор лікарні, якого росіяни примушували до співпраці, а за відмову кинули в підвал й били. Щойно відпустили – зміг втекти до Харкова.

Наразі в місті складно знайти когось із представників місцевої влади.

Читайте також: Історія | Кілька Буч. Від чого ЗСУ звільнили мешканців Ізюма. Свідчення

ВЛАДА

Поліція, військкомат та інші силові структури виїхали з міста ще в лютому, на початку повномасштабного вторгнення – під час наступу російської армії.

Міський голова Геннадій Мацегора став на бік окупантів, як і багато інших керівників. Коли українська армія почала наступати, повтікали.

– Та, він – зрадник. Але, з іншого боку, місто він нам зберіг. Нікого ж не було. Ми виходили на мітинги, кричали: "Геть, геть! Купʼянськ – це Україна", – розповідає одна з операційних медсестер. – Там стояв ще БТР їхній, а що ми з палками проти БТР? Я не вважаю, що ми зрадники.

"Куп'янськ – це Україна" (відео – канал Суспільне Харків на YouTube)

Забезпечує елементарну діяльність у місті районна військова адміністрація. Першочергово вона займається евакуацією охочих виїхати з Купʼянська і сусіднього смт Дворічна, розташованого вище на правому березі річки Оскіл. Як і Купʼянськ, Дворічна – під постійними обстрілами.

– Розумієте, це справді проблема, що немає ніякого керівництва в місті, всі повтікали, коли заходили ЗСУ. Ну, то СБУ з тим розбирається. Тому мусимо вирішувати все ми, – каже нам Андрій Канашевич, тимчасово виконувач обовʼязків голови Купʼянської РВА.

Сама районна адміністрація тимчасово розташувалась у нещодавно деокупованому Шевченковому, яке не обстрілюють і куди можуть вивозити і поранених, і людей, котрі тікають від обстрілів.

– Намагаємось забезпечити харчуванням ці населені пункти, але це складно через обстріли, – пояснює Канашевич.

– Та все якось переживемо і впораємося, – кажуть медсестри лікарні, які валяться з ніг від роботи. – Тільки б не вернулась та вся катавасія.

Анастасія Станко для LIGA.net 

Читайте також: Розбір | Життя після росіян. Як бізнес повертається на звільнену Харківщину і що бачить: фото