Підсумки візиту Цзіньпіна до Москви. Які можливості є у Китаю у протистоянні із Заходом

Через рік після повномасштабного вторгнення в Україну "китайський дракон" прокинувся від вичікувального сну. Спершу – оприлюднивши власне бачення розв'язання війни в Україні. А потім – влаштувавши триденний візит лідера Сі Цзіньпіна до президента держави-агресора Володимира Путіна, якого тепер – після виданого судом у Гаазі ордера на арешт – можна офіційно називати воєнним злочинцем.

Від самого початку Китай намагався не брати активної участі у врегулюванні війни проти України. Водночас Пекін активно допомагав Москві – щонайменше фінансово, дипломатично й політично.

То навіщо Сі Цзіньпін приїжджав до Росії та що Китай може протиставити об'єднанню демократичного Заходу: розбір LIGA.net. 

СІ У МОСКВІ. БЕЗ ЗРУШЕНЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Якщо судити лише з публічних заяв, жодних сенсацій візит Сі до Москви не приніс. Лідери Китаю та Росії традиційно заявили про "поглиблення партнерства" й розвиток економічних відносин, а також похизувалися "політичною взаємодовірою". Китайський лідер побажав російському диктатору чергового "переобрання" у 2024 році.

Дещо несподіваною могла стати хіба що заява Путіна про підтримку "мирного плану" Китаю (якщо врахувати, що принаймні один з його пунктів – повага до територіальної цілісності держав – аж ніяк не узгоджується зі спробою анексії чотирьох областей України у вересні 2022 року), та він поквапився додати, що у всьому винні Київ і Захід.

Російського диктатора ще мало б потішити запрошення в Китай, де "дорогому другу" Сі арешт за депортацію дітей точно не загрожує.

Але символічне значення російського турне Цзіньпіна – першого закордонного візиту після того, як він завершив процес цементування своїх наступних п’яти років при владі, – перебільшити важко.

Білий дім ще напередодні дня переговорів Путіна й Сі заявив, що не очікує від зустрічі позитивних зрушень для України. Ще жорсткіше висловився держсекретар США Ентоні Блінкен, що назвав візит китайського лідера "дипломатичним прикриттям" для воєнних злочинів Росії.

"(Візит. – Ред.) є значною демонстрацією російсько-китайської дружби, що надає легітимності Путіну. Попри величезний стратегічний провал, який Путін допустив минулого року, він усе ще є важливим активом, який Китай втрачати не хоче", – прокоментував The Wall Street Journal заступник директора польського Центру досліджень Євразії Якуб Якобовський.

З іншого ж боку, зустріч Сі й Путіна вкотре підкреслила (і, певно, поглибила) все більшу залежність Росії від Китаю. Надто – в умовах провальної війни проти України, що згуртувала НАТО та Євросоюз.

"Парадокс війни в Україні в тому, що прагнення Путіна до більшої влади в Європі послабило його. Ослаблена Росія все більше потраплятиме під вплив Китаю... Певно, це найбільша причина для візиту Сі – посилення флангу проти Америки й Заходу", – пише The Washington Post.

Дехто бачить у цьому паралель із німецько-японським союзом 1941 року.

Росія та Китай мають узгоджену позицію щодо протидії світовому порядку на чолі зі США. Хоча обидві країни дотримуються стратегічної автономності, не виключено, що вони можуть поглиблювати оборонне співробітництво на тлі посилення Штатами своїх альянсів і стратегій стримування в Європі та Азії, зазначає для Foreign Policy запрошений дослідник Джорджтаунського університету США Філіп Іванов.

Тож візит Сі до Москви – лише епізод у ширшому протистоянні КНР і Заходу, в якій Пекін прагне до світового лідерства. І до якого готувався роками, від економічних до політичних та військових засобів.

Читайте також: Білий дім про Сі Цзіньпіна та Путіна: Китай і РФ хочуть кинути виклик глобальному впливу США

ЕКОНОМІКА. МАСШТАБНІ ІНВЕСТИЦІЇ, БОРГОВІ ПАСТКИ

Китай – найбільший експортер у світі з 2010 року; лідирує за торгівлею товарами з 2013-го; у 2014 році вперше випередив США за показником ВВП за паритетом купівельної спроможності; на КНР припадає понад 17,5% світової економіки (для США цей показник становить 25%).

До того ж Китай – одна з небагатьох великих економік, що продовжує зростати, надто після пандемії коронавірусу: у 2021 році – на 8,4%.

До цього треба додати величезний внутрішній ринок і споживання, і робочої сили – один із найбільших у світі, якщо рахувати Індію. А ще – той факт, що після початку торговельної війни зі США у 2018 році Пекін почав процес "розлучення" (зменшення залежності) з американською економікою: за оцінками Peterson Institute (PIIE), експорт США до КНР у 2022 році був на 23% нижчим, ніж якби "війни" не було взагалі.

З потужними власними ресурсами й потенціалом до зростання з 2000-х років Китай почав змагання за економічне лідерство.

Мабуть, головний економічний проєкт Пекіна – ініціатива "Один пояс – один шлях", запущена 2013 року. Це набір масштабних інфраструктурних ініціатив, покликаних побудувати транспортну мережу на Азійському континенті – як Великий шовковий шлях стародавньої доби. А паралельно – розширити канали збуту китайських товарів та зміцнити юань.

В ініціативі  "Один пояс — один шлях" беруть участь понад 140 країн світу, на які припадає близько 40% світового ВВП (серед них є й Україна) в Азії, Європі, Північній Африці та Тихоокеанському регіоні. Пекін уже витратив на неї трильйон доларів США, а потенційно цей показник може зрости увосьмеро.

Відносна успішність ініціативи полягає в підході Пекіна до економічної співпраці, яка проростає з геополітичних міркувань. Китай – один із найбільших світових позичальників: лише за 2000-2018 роки він видав країнам, що розвиваються, кредитів на 843 млрд доларів (дані AidData), причому десь половина позик навіть не відображаються в офіційній статистиці.

Не менше важать і умови надання таких кредитів: на перший погляд – надзвичайно привабливі, оскільки не супроводжуються вимогами реформ, як у випадку "західних кредиторів" (МВФ чи Світового банку). А отже – потрапляють у руки авторитарних лідерів.

Та часто йдеться про непублічні політичні умови – приміром, відмову визнавати Тайвань чи підтримку КНР у міжнародних організаціях. Так було і з Україною у 2019 році, коли після підписання інфраструктурної угоди на 400 млн доларів вона відкликала голос на підтримку резолюції із засудженням утисків уйгурів.

Амбіції КНР в економіці не обмежуються лише країнами, що розвиваються; вона активно конкурує також із Заходом, користуючись тим, що він десятиліттями вибудовував із нею бізнес-зв’язки.

"Економіка грубої сили" – так оцінює китайський підхід старша дослідниця Проєкту спеціальних конкурентних досліджень Ліза Тобін, яка була членкинею Ради нацбезпеки США за Трампа.

Правила гри передбачають усунення фірм-конкурентів і знищення цілих галузей у країнах-суперниках. "Щойно міжнародні конкуренти китайських провідних компаній поглинаються чи зникають, їхні торговельні партнери не мають іншого вибору, окрім як покладатися на китайські фірми для отримання важливих технологій чи ресурсів", – підсумовує Тобін.

Один з епізодів економічного протистояння Китаю і Заходу – технологічна війна. Вона почалась мінімум із 2010 року, коли США почали обмежувати обмін технологіями з Пекіном. І сягнула апогею за Трампа, коли було фактично витіснено з американського ринку (а згодом і з ринків багатьох європейських країн) китайські телекомунікаційні компанії ZTE та Huawei, що займаються розбудовою зв’язку стандарту 5G.

Нині ж основне поле битви – напівпровідники, що становлять основу всієї електроніки: від побутової до військової.

Адміністрація Байдена навіть загострила це протистояння, ще 2022 року різко обмеживши експорт напівпровідників до КНР й інвестувавши понад 52 млрд доларів у власне виробництво. До антикитайської "напівпровідникової коаліції" приєднались Японія та Нідерланди.

Паралельно китайська влада активно посилює контроль над технологічним сектором, якому нетривалий час дозволяла вільно зростати, – через схему "золотих акцій", які купують безпосередньо урядові структури для впливу на політику провідних ІТ-компаній.

ГЕОПОЛІТИКА. БОРОТЬБА ЗА ПІВДЕНЬ, ПРОГРАШ У ЄВРОПІ

За кілька днів до публікації так званого мирного плану для України на сайті Міністерства закордонних справ Китаю з’явився документ: концепція глобальної безпекової ініціативи.

Ця ініціатива, вперше оголошена Сі на початку 2022 року (іронічно, що це сталося за кілька тижнів до великого вторгнення РФ в Україну), – остання й найбільш системна спроба Пекіна запропонувати альтернативу світовому порядку, що склався після світових і холодної воєн.

Саме цей альтернативний підхід до світового порядку втілений у китайській глобальній безпековій ініціативі: відмова від військових альянсів і віра у взаємовигідне співробітництво всіх країн.

"Це має вирішальне значення для стратегічного позиціонування Китаю", – додає Смолл. Просування власної моделі світопорядку для Китаю стало особливо актуальним з огляду на велике вторгнення Росії в Україну.

Ось чому риторика Китаю багато в чому поділяє російську пропаганду, яка виправдовувала війну в Україні діями НАТО.

"Звичайно, Росія розпочала вторгнення в Україну. Але у Китаї вважають розширення НАТО основною претензією Росії, що призвела до цієї війни... Гадаю, китайська сторона бачить це саме так", – говорить LIGA.net Юн Сунь, директорка китайської програми Центру Стімсона у Вашингтоні.

За словами експертки, сприйняття війни в Україні в Пекіні відбувається саме через призму американсько-китайського суперництва наддержав.

Китай поширював штамп Росії про те, що вони воюють із НАТО, а Україна є "пішаком" у цій війні, розповідає LIGA.net українська експертка з питань Південно-Східної Азії Наталія Бутирська.

І саме таку картину, додає Ендрю Смолл, Китай намагається "продати" країнам Глобального Півдня, позиціонуючи себе як нейтральну державу.

"Вони (китайці. – Ред.) хочуть донести до решти світу, що Китай прагне миру, що він, на відміну від інших, є відносно нейтральним, що він занепокоєний розвитком подій в Україні", – говорить він.

Звісно, самими лиш словами "завоювання" Китаєм Глобального Півдня не обмежується. Показовим є приклад Африки: ще 2000 року Пекін ініціював Форум співробітництва Китай-Африка, у 2009-му – обігнав США й став найбільшим торговельним партнером континенту; у 2017 році – відкрив військову базу в Джибуті (державі на півночі Африканського Рогу).

"МИРОТВОРЧІСТЬ". ПЛАН ДЛЯ УКРАЇНИ

Один з прикладів геополітичної активності Китаю – несподіване примирення Ірану та Саудівської Аравії, що відбулось за посередництва Пекіна. Точніше – їхня згода відновити дипвідносини.

"Китай провів непогану медіацію... В комплексі зараз Китай вибудовує базу під те, щоб виступати миротворчою силою", – пояснює Бутирська.

"Світ був вражений і здивований угодою між Іраном і Саудівською Аравією, яка була укладена в Пекіні, де КНР узяла на себе роль посередника. Китай заявив, що це він створив мир на Близькому Сході", – говорить LIGA.net Юн Сунь із Центру Стімсона у Вашингтоні.

Ендрю Смолл додає: саме на цій хвилі успіху Цзіньпін вирішив здійснити візит до Москви, після чого, як очікується, проведе телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським.

"Китайська сторона притримувала цей козир, щоб зіграти ним у потрібний момент", – каже експерт Німецького фонду Маршалла.

На думку Смолла, Китай прагнутиме скласти враження, що Сі Цзіньпін докладає зусиль для мирного врегулювання в Україні.

"Миротворчі зусилля" Китаю в цьому контексті протиставляються діям західних країн, які, в баченні китайської пропаганди, лише продовжують війну. Широко обговорювані "принципи врегулювання української кризи", оприлюднені Пекіном на річницю повномасштабного вторгнення Росії, мали б цю позицію додатково підкреслити.

Щирість такої позиції експерти ставлять під сумнів. Адже, попри підтримку територіальної цілісності України й принципів Статуту ООН, КНР не засуджує Росію відкрито, а її агресію називає "українською кризою".

Крім того, США серйозно попереджають про можливість отримання Росією китайської летальної зброї, а, за даними The New York Times, китайські компанії вже продавали РФ товари подвійного призначення. Хоч обсяг цих транзакцій невеликий, а характер спорадичний настільки, щоб офіційний Пекін міг від них відхреститись, вважає Смолл.

Читайте також: Глава зовнішньополітичного комітету: Ризик постачання Росії зброї від Китаю – високий

Приклад посередництва Китаю у "примиренні" Ірану та Саудовської Аравії у випадку російсько-української війни буде некоректним, переконана Юн Сун із Центру Стімсона у Вашингтоні. Адже ці країни, попри десятиліття ворожнечі, насправді були зацікавлені у відновленні діалогу. Натомість позиції Києва та Москви не мають хоча б якихось точок дотику.

"БРЯЗКАННЯ ЗБРОЄЮ". ФАКТОР ТАЙВАНЮ

Глобальний вплив Китаю не обмежується виключно економічними й політичними засобами. Країна  активно розбудовує військовий потенціал.

За оцінками Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, у 2021 році (останній, на який доступні дані) КНР витратила на оборону 270 млрд доларів. В абсолютному вираженні це – десь третина від військових витрат США – 767 млрд. Але в Китаї дешевші витрати на будівництво й утримання озброєння, менша платня в армії, тож військові витрати КНР можна оцінити уже у дві третини від США, підраховує The Economist.

Багато уваги оборонним питанням приділялось на початку березня на останньому засіданні китайського парламенту – Всекитайських зборах, де було оголошено про збільшення військових витрат на понад 7%, що є найбільшим за останні чотири роки показником.

Ключ до розуміння цих процесів – у (на) Тайвані.

США публічно дотримуються політики "одного Китаю", яка передбачає невизнання незалежності Тайваню, та водночас ведуть окремий політичний, економічний та культурний діалог з островом.

2022 року цей підхід зазнав серйозного випробування. Ексспікерка Палати представників США Ненсі Пелосі здійснила візит на Тайвань, усупереч протестам КНР. Байден підвищив ставки, заявивши, що військові США захищатимуть острів у разі агресії з боку материкового Китаю.

У листопаді 2022 року Цзіньпін поставив завдання перед китайськими збройними силами – "підтягнутись до світових стандартів" до 2027 року. Американська розвідка інтерпретує це як намір Пекіна протягом наступних чотирьох років підготуватись до можливої військової інтервенції на Тайвань; останній вважає це, по суті, доконаним фактом.

А останнім часом Пекін почав пов’язувати ситуацію на Тайвані з війною в Україні, стверджуючи, що тут немає принципової різниці.

Усе це – пряма загроза прямого військового зіткнення США й Китаю, двох ядерних держав. Та хоч і Вашингтон, і Пекін до такої ескалації готуються, принаймні зараз у ній не зацікавлений ніхто, кажуть експерти.

Ендрю Смолл вважає, що напруженість довкола Тайваню стала сигналом і для Європи, яка лише в останні кілька років почала визначати Китай як "системного суперника". Надто – на тлі подібного досвіду з РФ, яку від повномасштабної агресії проти України стримати не вдалося.

"У Європі є розуміння того, що ризики значно зросли, й економічний шок для континенту (в разі війни на Тайваню. – Ред.) буде набагато більшим, ніж те, що сталося з російським вторгненням в Україну, – говорить Смолл LIGA.net. – Бо, по суті, йдеться про війну між США і Китаєм".

Читайте також: Розбір | Бюджет контрнаступу. Рада схвалила додаткові 537 млрд грн на оборону – де їх тепер взяти