Відбивав Крим у ФСБ, передбачив війну. З Марчуком йде ціла епоха: чим він запам’ятається

Сьогодні на 81 році життя помер Євген Марчук – перший голова СБУ, генерал армії, колишній очільник Тристоронньої контактної групи в Мінську. Перенесений ним коронавірус загострив старі захворювання і спровокував гостру серцево-легеневу недостатність.

З Марчуком йде ціла епоха. Ким він був, що зробив для України, як попереджав про майбутню агресію Росії: ось історія його життя.

Працював у КДБ. Марчук за освітою – філолог, але після педінституту в 1963 році став не вчителем української мови та літератури, а оперуповноваженим управління КДБ. І понад 30 років працював у спецслужбах УРСР, перед розпадом Союзу був першим заступником голови українського осередку КДБ. У його біографії також є робота в п'ятому управлінні КДБ, яке переслідувало українських дисидентів. Діяльність Марчука в цей період маловідома.

Як розповідав газеті "День" український дипломат Юрій Щербак, вороги Марчука "сповна використали той факт, що він працював у КДБ". "Ніхто з них водночас не згадує безліч свідчень про те, що Марчук у КДБ проводив вельми ліберальну політику і зробив все, щоб зменшити масштаб тих репресій, які впали на українське суспільство і українських дисидентів з боку Москви", – вважає він. За його словами, є дисиденти, які пам'ятають позитивну роль Марчука в їхній долі.

Перший президент Леонід Кравчук багато років був близько знайомий з Марчуком. У своїй книзі "Маємо те, що маємо" (2002 рік) він пише, що Марчук дуже відрізнявся від інших працівників КДБ. "Представники цього відомства зазвичай були людьми вкрай обережними... Марчук поводився більш розкуто. У нього не відчувалося властивого іншим побожного жаху перед керівництвом, страху перед системою. В його діях не було сліпої покори інструкціям. З огляду на специфіку його роботи це можна було сприйняти як своєрідне вільнодумство".

Був першим головою СБУ (1991-1994). Восени 1991 року КДБ змінив свою назву на СБУ. Претендентів на роль першої особи СБУ було чимало, але врешті коло кандидатів звузилося до двох, згадує Кравчук: це Олександр Ємець, який очолював тоді парламентську комісію з прав людини, і Євген Марчук – міністр з питань оборони і нацбезпеки.

У Ємця шансів пройти через парламент, в якому більшість становили комуністи, було мало: "Генерал Марчук, який пройшов суворий вишкіл КДБ, викликав у так званої групи 239 (комуністична більшість) набагато більшу довіру. Це і зумовило перемогу Євгена Кириловича в цьому конкурсі. Та й досвід був на боці Марчука. Я підтримував цей вибір".

"Я згадував, як гідно поводився Марчук під час серпневих подій. Він справив на мене враження не лише холоднокровної, впевненої у своїх силах людини, а й свідомого державника. Коли він виступав перед парламентарями під час затвердження на посаді голови СБУ в грудні 1991 року, я побачив на трибуні Верховної Ради не просто професійного контррозвідника, не тільки держслужбовця високого рангу, а й зваженого, тверезого політика", – згадує Кравчук у своїй книзі.

Марчук, Кучма, Порошенко, Черновецький та інші, 1995 рік (фото – Бульвар Гордона)

Допоміг відбити Крим у ФСБ. На період Марчука в СБУ припала холодна війна з Росією за Крим, викликана поділом Чорноморського флоту і засиллям ФСБ на півострові. Фактично це була перша (але безуспішна) спроба Кремля встановити контроль над українською територією. На півострові з'явилися "кримські козаки" і кдбшні організації на кшталт Російського руху Криму.

Взимку 1994 року вибори президента в Криму виграв затятий українофоб Юрій Мєшков – і в першу чергу закликав Росію включити півострів до свого складу. У травні кримський парламент призначив свого начальника "Служби безпеки Криму". Марчук вночі перекинув підрозділ Альфа і оперативну групу, щоб не допустити захоплення СБУ.

В інтерв'ю Гордону Марчук розповідав, що Україна була в кроці від анексії Криму. Люди Мєшкова підпорядкували собі телерадіокомпанію, МВС, призначили свій уряд, розпустили парламент: "Президент – Мєшков, прем'єр – Сабуров з Москви, керуючий справами – Мінін з Москви, міністр внутрішніх справ – вже їхня людина... Одна Служба безпеки з тих, хто могла протидіяти, залишалася".

Лютневого ранку в резиденцію Мєшкова увійшла група українських спецпризначенців, пригадував він. "Охорона Мєшкова була обеззброєна, сам він – упакований в літак і доправлений до Москви. Дружина Мєшкова деякий час намагалася домогтися покровительства з боку Росії, але марно", – так, зі слів Марчука, закінчилася ця історія.

Читайте також: Шлях до свободи. 10 історичних подій, коли Україна відстояла незалежність

Похід у Кабмін. Віцепрем'єр, прем'єр. Влітку 1994 року, між першим і другим туром президентських виборів, Марчука призначили віцепрем'єром в уряді Віталія Масола. Восени того ж року вже новий, другий президент Леонід Кучма зробив його першим віцепрем'єром. Після того, як Масол подав у відставку, навесні 1995 року Марчук став прем'єр-міністром.

Марчук очолював делегацію, яка готувала договір про дружбу з Росією. На фото 8 лютого 1995 року, підписи під договором ставлять віцепрем'єр РФ Олег Сосковець (ліворуч) і віцепрем'єр України Євген Марчук (праворуч). Робота йшла дуже важко, розповідав Марчук газеті "День". Росія в останній момент почала проштовхувати до  документу норму про подвійне громадянство в Україні і відмовлялася підтверджувати непорушність кордонів, але українській стороні вдалося відстояти свою позицію. Через 17 років Путін грубо порушив цей базовий договір.

Євген Марчук і Борис Єльцин, переговори в Москві, 18 квітня 1995 (фото – особистий архів, опубліковано в газеті "День"). "Важко йшли переговори з поділу Чорноморського флоту. У підсумку договір підписали лише через два роки, коли Єльцин приїхав в Україну", – розповідав Марчук.

Наприкінці 1995 року Марчук вирішив розпочати політичну кар'єру. Перебуваючи на посаді прем'єр-міністра, він балотувався в парламент і був обраний депутатом. Тоді закони це дозволяли.

Посаду прем'єр-міністра Марчук обіймав менше року, і 27 травня 1996 року був відправлений у відставку – нібито з формулюванням "за формування власного політичного іміджу". За цією версією, Кучмі не сподобалася активність Марчука і він позбавив потенційного конкурента будь-якої політичної ваги.

На парламентських виборах у березні 1998 року Марчук пішов до Верховної Ради другим номером списку СДПУ(о) і був обраний депутатом вдруге.

Хотів стати президентом. І 1999 року балотувався, але безуспішно. Під час цих перегонів він був одним з учасників так званої "канівської четвірки" (Євген Марчук, Олександр Мороз, Олександр Ткаченко та Володимир Олійник). Вони домовилися, що висунуть від четвірки лише одного кандидата, щоб не розпорошувати голоси і скласти конкуренцію Кучмі. Але коли кандидатом оголосили Марчука, Мороз публічно відмовився від домовленостей і пішов на вибори самостійно.

Врешті жоден з учасників четвірки не вийшов у другий тур. Мороз став третім, Марчук – п'ятим. А президентом вдруге обрали Кучму.

"Я не погоджуюся з тими, хто стверджує, що Марчук грав на боці Кучми, а про президентство навіть не мріяв. Він не лише мріяв стати лідером держави, він прагнув цього... Нехай не ображається на мене Євген Кирилович, але чиста політика виявилася для нього занадто складною... Публічно гостро критикувати дії свого опонента на виборах (Кучму), а потім, навіть не витримавши паузи, піти до нього на службу – це вчинок, який навряд чи відкриє перед Євгеном Кириловичем перспективу", – згадував Кравчук 2002 року.

Тут Кравчук мав на увазі новий виток у кар'єрі Марчука: за кілька днів до свого переобрання на другий термін Кучма призначив його секретарем РНБО (1999-2003).

Відстоював Тузлу. 2003 року Марчука призначили міністром оборони. Це був дуже складний для України рік: Росія вирішила, що може безкарно віджати острів Тузла в України.

Конфлікт навколо Тузли Росія розв'язала точнісінько перед виборами до Держдуми, писав сам Марчук у своєму Facebook в 2016 році: "Осінь 2003 року. До виборів... залишається півтора-два місяці... Саме в цей час Росія розпочинає небезпечну авантюру навколо острова Тузла в Керченській протоці. З обох боків до протоки підтягуються регулярні війська. З великими труднощами Україні вдалося не допустити гарячого розвитку цієї авантюри. Єдина Росія здобула нищівну перемогу на виборах до Держдуми".

Розрулити цю ситуацію вдалося багато в чому завдяки Марчуку. Він працював чітко на випередження, розповідав про цей конфлікт ексзаступник міністра оборони України, адмірал Військово-Морських сил ЗСУ Ігор Кабаненко: "Іноді там були критичні ситуації, але завдяки продуманим системним діям вдалося уникнути продовження кризи".

У вересні 2004 року Марчука відправили у відставку з посади міністра оборони. Формальним приводом стали вибухи на артилерійських складах в Артемівську та Новобогданівці.

Провів 10 років у забутті. Після своєї відставки Марчук порвав з СДПУ(о), в грудні 2004 року створив та очолив Партію свободи. На парламентські вибори-2006 він пішов першим номером іменного блоку "Євген Марчук – Єдність", але набрав менше відсотка. Блок не пройшов до парламенту. А Марчук відійшов в українській політиці на задній план.

Війна з Росією і переговори стосовно Донбасу. Марчук неодноразово попереджав, що Росія може розпочати агресію проти України. Ще 1997 року він заявив, що "рвонути може в будь-якому місці", але передусім – в Криму і на Донбасі. А 2011 року говорив, що Росія ніколи не відмовиться від Криму.

Зіткнувшись з війною, Порошенко згадав про Марчука. Спочатку, в грудні 2014 року, його запросили очолити міжнародний секретаріат з безпеки і цивільної співпраці України з НАТО. У травні 2015 року він увійшов до української делегації Тристоронньої контактної групи в Мінську, а 2018 року навіть очолював її – замість Кучми.

На відміну від політиків, які вважали мінські переговори марними, він бачив у них тактичну користь. Але розумів, що в Мінську рішення щодо війни на Донбасі  не ухвалюватимуться: "Це можуть зробити тільки на Банковій, у Кремлі, у Вашингтоні та Брюсселі; там вирішуватиметься доля цієї війни".

У травні 2019 року Марчук оголосив про вихід з Мінського процесу. "Я зупинив свою чотирирічну волонтерську діяльність", – написав він у Facebook.

Останній пост Євгена Марчука у соцмережах теж про війну з Росією. 23 липня він написав: "Погана новина. Офіційна. МЗС ФРН. Німеччина закликає Україну ухвалити "формулу Штайнмайера"... Дарма Вальтер Штайнмаєр не прислухався до моєї поради ще в 2019 році. Але ще не пізно".

Читайте також: Розбір | "Кінці у воду". Bellingcat закінчує розслідування вагнергейта, а Україна – і близько ні