П'ять плюсів та три ризики залучення США до видобутку українських рідкісноземельних мінералів

Чому добре, якщо США інвестують у видобуток в Україні:

1) Це дасть нам певний бурст до захисту – американці будуть більш схильні захищати території, де є їх інтерес та бізнес, аніж ті, де цього немає. А поклади копалин у нас здебільшого якраз або на окупованих, або на ризикованих територіях, тобто там де треба.

2) Інвестиції захистять від розвалу наші наявні дослідницько-видобувні-виробничі кластери, які наразі, на жаль, тріщать по швах, поки ключові фахові люди виїжджають на роботу по закордонах. Дуже важливо їх зберегти – це означає, що ми будуватимемо економічне зростання не на пустому місці.

3) Традиційний аргумент – прямі іноземні інвестори приносять гроші, створюють робочі місця в галузі та в суміжних/обслуговуючих галузях. Крім того, що це прекрасно само по собі, це чудово для ризикованих регіонів, де будь-яка толкова економічна активність – велике благо і добро.

4) Великі імена та гроші зі Штатів у будь-яку галузь – це чарівна паличка, яка відкриває на Україну очі тим, хто нас впритул не бачив – страховики/перестраховики, фінансові посередники (а в регіонах – банально нормальної якості готелі та ресторани) та інші корисні люди, які відкриють Україну як ринок та створять екосистему, під яку вже легше буде притягувати сюди інших інвесторів з інших країн та галузей.

5) І нам самим буде приємно, якщо від безпеки та самодостатності в ресурсних ланцюжках вартості виграють наші друзі та партнери, це програш мерзотних болотянців. У США та у Європи є списки критичних матеріалів, які їм потрібні для зменшення залежності від Китаю та/або інших імпортерів, а у нас теоретично (!) якраз є потрібні поклади.

Три ложки дьогтю:

1) Видобувати всю ту історію може бути економічно недоцільно, і багато чого із потенційних запасів лежить досі в надрах не просто так, а через ймовірну збитковість видобутку. Умовно кажучи, буде дешевше приперти все те з Австралії або Канади, аніж створювати з нуля цикл видобутку в Україні.

2) Розвідано насправді незрозуміло що, із незрозумілою якістю та неясно де.

Дані закриті, а те що було, кажуть, базувалося ще на епосі СРСР. Нормальна розвідка із нормальними competent person, яка за міжнародними стандартами підтвердить наявність копалин, – поки що це не про Україну.

І ще це дуже дорого, це з порога не менше кількох десятків (а може сотень, якщо говорити про глибокі поклади) мільйонів євро. Хтось має їх вкласти на старті, без впевненості у результаті.

3) Дуже велика проблема – довіра інвесторів. Корупція в країнах третього світу – явище поширене, і видобувні компанії із ним навіть навчилися існувати. Але важко собі уявити того, хто буде ОК із тим, що ти домовився із корумпованим чиновником про щось, а завтра він передумав, чи на його місце прийшов інший корумпований чиновник та все перетасував.

Важить, напевне, навіть не корупція як така, а сталі правила гри. Якщо вони відомі й за ними грають усі – то можна на щось розраховувати. Якщо завтра тебе кинуть із ймовірністю 90% – то напевне сьогодні ти не інвестуватимеш. Відповідно потрібна якась дуже сильна політична історія, щоб переламати цей негатив.

Оригінал