Голод скасовується. Як Україна долає шлях від економіки катастрофи до економіки дива

"На початку навали багато хто вважав, що банківському сектору гаплик, — розповідає банківський експерт CASE Україна, ексначальник управління макропруденційної політики НБУ Євген Дубогриз. — Від іноземних колег можна було почути фразу: "У вас за три дні все накриється".

Він порівнює українську банківську систему з ЗСУ: "Ми не тільки вистояли, але й перемагаємо: працює система електронних платежів, зростає ліквідність, відбувається приріст коштів населення". Подібна картина і в інших сферах.

За останні три місяці українські ринки витримали неймовірної сили краш-тест. За даними Київської школи економіки, загальні втрати під час війни становлять $564-600 млрд (станом на 9 червня). Опитування, проведене дослідницькою компанією Gradus Research наприкінці березня, показало, що війна уповільнила роботу або зупинила 86% компаній.

Але вже у квітні-травні розпочався наступний етап. За словами голови НБУ Кирила Шевченка, економіка почала пристосовуватися до війни. Основні системи життєзабезпечення збережені: соціальні виплати не припиняються, банки відновлюють кредитування, посівна кампанія проведена, споживчі ринки потроху відроджуються. 

Ніхто з експертів не може сказати, як довго триватиме другий етап. Проте існує консенсусний погляд на те, яким має бути третій. Робоча назва третього етапу: план Маршалла 2.0. Політичне керівництво країни отримало достатньо сигналів щодо готовності колективного Заходу протягом кількох років виділяти кошти на післявоєнну реконструкцію України.

Мова йде про суми співставні з тими, що виділялися після Другої світової війни європейським країнам на відбудову (згідно з оригінальним планом Маршалла). Це вікно можливостей, що здатне перетворити Україну на одну з найпотужніших економік Європи. Але до "плану Маршалла" ще треба дожити.

Рейтинг викликів

Той факт, що банківська система, бізнес та населення адаптуються до війни, не означає повернення до нормального режиму функціонування економіки. Ситуація лишається складною, макрофінансові дисбаланси накопичуються.

За попередніми оцінками НБУ, падіння ВВП у 2022 році становитиме не менше 33%, споживча інфляція перевищить 20%. Дефіцит бюджету сьогодні складає 200 млрд грн. Доки триває війна — збільшуються масштаби руйнувань.

Державні фінанси тримаються завдяки міжнародним субсидіям. Щомісячна потреба зовнішньої допомоги — $5 млрд. Протягом останніх трьох місяців Мінфін майже щодня звертається до урядів, центробанків та міжнародних фінансових організацій по допомогу.  

Ще одна милиця держбюджету — військові облігації. З одного боку, це нормальний інструмент залучення коштів, з іншого – збільшується ризик інфляції. Частину цих цінних паперів викуповує НБУ за "свіжу гривню". Євген Дубогриз констатує: "За останні місяці довелося надрукувати понад 140 млрд грн. І це ще друкарський верстат не запрацював на повну".

Вичавити щось з бізнесу шляхом збільшення податкових надходжень в умовах війни вкрай складно. Виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук, підкреслює: "Сьогодні основне завдання у відносинах бізнес-держава — зберегти життєдіяльність тих компаній, які бажають та можуть і далі працювати в поточних умовах".

За словами експерта сьогодні також зростає потреба в докапіталізації банків. А це, знов-таки, збільшує загрозу знецінення гривні. Усі опитані нами експерти, рейтингуючи економічні виклики в умовах війни, серед основних проблем називають ризик інфляції та девальвації.

Значного удару по економіці завдала міграція працездатного населення. Цей чинник, на думку Євгена Дубогриза, більш серйозний, ніж можливе знецінення національної валюти. За даними соціологічної групи "Рейтинг", станом на кінець квітня майже 40% українців втратили роботу через війну, 20% змушені були змінити місце проживання. Половина опитаних з тих, хто втратив джерело доходу, не вірять, що зможуть повернутися на роботу найближчим часом.

Дмитро Боярчук підкреслює, що демографічні проблеми накопичуватимуться. Закордон виїхало чимало людей працездатного віку, існує ризик, що значна їхня частина там вже й будуватимуть своє подальше життя. Водночас пенсіонери та інші соціально вразливі категорії населення зазвичай залишаються. Війна ж призводить до збільшення кількості осіб з інвалідністю та й взагалі пільговиків.  

Ціла низка викликів пов’язана з руйнуванням виробничих та логістичних ланцюжків. Неможливість постачань здатна призвести до товарних дефіцитів (власне, це явище ми зараз і спостерігаємо), зупинок промислових підприємств та навіть цілих галузей економіки.

Експерти CASE Україна прогнозують поглиблення проблем на ринку праці. Під час війни зменшується кількість вакансій. Зростає ризик прихованого безробіття через скорочення зарплат, збільшення кількості неоплачуваних відпусток тощо.

Багато в чому ситуація в економіці буде віддзеркалювати стан справ на фронті: що довше триватиме війна на виснаження, то більшими будуть дисбаланси. "Сьогодні горизонт планування — три-чотири місяці, — говорить Дмитро Боярчук. — Тому що далі — опалювальний сезон і невідомо, як вирішуватимуться проблеми з постачанням енергоносіїв".

Макро- та мікроекономічні виклики можна перераховувати безкінечно, але майже всі вони зводяться до двох слів: загроза бідності.

Професор Київської школи економіки, спеціаліст з поведінкової економіки Володимир Вахітов перераховує категорії ризику: сім'ї з більше ніж однією дитиною до 15 років і одним із батьків, сім'ї з одним джерелом доходу, пенсіонери, бюджетники. "Якщо заробіток сім’ї пов’язаний із роздрібною торгівлею або послугами — аудитом, страхуванням тощо, то також можливе суттєве скорочення доходів", — веде далі Володимир Вахітов.

Експерт радить дотримуватися доволі простих стратегій виживання: "Якщо не впевнені в доходах, або доходи ледь покривають витрати, треба запасатися необхідними речами. Витрачати на те, що може коштувати найдорожче, коли прийде час. Тобто, якщо немає зимового взуття або одягу, — купити зараз. Якщо в зубах карієс — лікувати зараз. Проблеми з автомобілем — лагодити зараз. Поки ще є запчастини, матеріали, товар на складах…"

Якої межі можуть сягнути економічні проблеми для населення, якщо війна затягнеться? Відповісти на це запитання складно, але експерти одностайні: загрози масового голоду не буде (за винятком таких штучних ситуацій, як військова блокада населених пунктів). І ось чому.

Економіка обложеної фортеці

Наявність їжі в Україні — це константа. Харчі, як і будь-який товар, можуть подорожчати. Військові дії в тих чи тих регіонах, як вже зазначалося, здатні спричинити товарний дефіцит (нещодавні приклади: перебої з сіллю, гречкою та черешнею). Це все впливатиме на раціон українців. Але ще раз – їжа буде. Причин кілька.

По-перше, ми — аграрна країна. По-друге, навіть в умовах війни було засіяно різними сільськогосподарськими культурами щонайменше 80% площ у порівнянні з минулим роком. По-третє, через блокування портів у країні надлишок зерна.

Володимир Вахітов нагадує, що Україна не може вивезти 20 млн тонн зерна, що приблизно складає річне споживання. І ще орієнтовно 60-80 млн тонн виросте цього року. Це швидше драматична ситуація для фермерів та експортерів, проте хліб є.

З м’ясом ситуація трохи складніша. На думку Володимира Вахітова, виробництво м'яса може "просісти" через подорожчання кормів і падіння доходів. "Тобто ми спочатку побачимо зниження цін на м'ясо, а потім дефіцит", — каже економіст.

Ще один потужний чинник: історичний досвід українців. Пам’ять про голодомор та важкі 90-ті змушує громадян навесні саджати картоплю, а восени робити консервацію, що перетворює середню українську сім’ю на інституційну економічну одиницю. Значна частина домогосподарств мають запаси різноманітних харчів власного виробництва.

Вичерпної статистики домашніх запасів не існує. Але без сумніву йдеться про макропоказники. Так, за даними Українського клубу аграрного бізнесу, 98% картоплі для внутрішнього ринку вирощується на присадибних ділянках і лише 2% становить промислове виробництво.   

Тепер про гроші. Попри девальваційні ризики, притік твердої валюти в країну не припиниться. Сьогодні відносини між Україною та її міжнародними партнерами можна описати формулою: ми воюємо — ви фінансуєте. Чи перекриє ця допомога всі потреби — невідомо. Найімовірніше — ні. Хоча б тому, що бюджети країн-партнерів затверджувались без урахування війни в Україні. Але повністю без допомоги ми не залишимося.

Є підстави вважати, що найменш фінансово постраждають ті працівники, які надають аутсорсингові послуги західним компаніям. Крім того, навряд чи міжнародні структури почнуть згортати якісь грантові програми всередині України. Ну й зрештою, є надія, що ті українці, які виїхали за кордон і влаштувалися там на роботу, у критичних умовах підтримають своїх менш економічно успішних родичів на батьківщині. У масштабах країни це можуть бути значні суми.

Наразі економічному блоку уряду вдається тримати ситуацію під контролем. Вже отримана фінансова допомога дозволяє спрогнозувати (хоча будь-які прогнози під час війни не надто надійні), що фінансовий запас міцності держави — кілька місяців. Напевно, схожий запас міцності (два-три місяці) у більшості українських компаній, що працюють, і значної частини домогосподарств. Хоча повної статистичної картини ми не маємо.

Якщо проблеми загостряться, державні регулятори використовуватимуть адміністративні механізми впливу на ринкових гравців. Євген Дубогриз звертає увагу на те, що попри серйозні виклики, ані НБУ, ані уряд ще не задіяли усі можливі механізми впливу на ринки. Наприклад, політика НБУ стосовно банків залишається доволі ліберальною. Хоча здатність діяти рішуче регулятор час від часу демонструє.

Останній приклад — на початку червня НБУ підвищив облікову ставку у два з половиною рази — з 10% до 25%. Такий крок має збільшити вартість грошей для фінансових установ і стримати девальваційні процеси. Для фізичних осіб це означатиме здорожчання кредитів і суттєве підвищення депозитних ставок. Неконтрольованих стихійних процесів не відбувається.

Українцям може бути важко, може бути боляче, але навіть в умовах гострої фази війни економіка працюватиме. Банки, споживчі ринки, сфера послуг функціонуватимуть за будь-якої погоди. Скільки Україна може проіснувати в такому режимі? Стільки, скільки потрібно. До перемоги. Економічний вимір якої умовно називають планом Маршалла.

Рівняння з трьома невідомими

В українському експертному середовищі не припиняються пристрасні дискусії на тему: як краще розбудувати успішну державу. Яка саме інституція розподілятиме кошти, надані під так званий план Маршалла? Хто їх контролюватиме? І за скільки років Україна перетвориться на одну з найпотужніших економік світу?

Організація економічного дива триває щонайменше три місяці. Експерти світового рівня поставили свої підписи під нарисом, який охоплює основні напрями модернізації. Представники уряду презентували у Давосі чернетку майбутнього плану. А президент створив Національну раду з відновлення України від наслідків війни, яку очолили прем’єр-міністр і керівник Офісу президента.

Парадокс полягає в тому, що ці захопливі процеси відбуваються на тлі невтішних новин. Голова НБУ Кирило Шевченко вкотре попереджає про загрозу знецінення гривні. Кабмін зменшує бюджетні субвенції освітянам. Деякі провідні економісти говорять про загрозу тотальної бідності… Чому так?

Річ у тім, що план Маршалла — це рівняння з трьома невідомими: про які суми йдеться, коли розпочнеться реалізація епохальної програми економічної реконструкції й у чому взагалі полягає план?

Спочатку про фінанси. Представники уряду натякають на те, що ціна питання — $1 трлн. Це приблизно сім бюджетів України. Таку цифру озвучив прем’єр-міністр Денис Шмигаль, говорячи про загальний розмір шкоди, що завдала війна. За нашими даними, іноземні партнери готові надавати Україні допомогу, але в рази меншу.

Наприкінці травня в Лондонській школі економіки (LSE) відбувся форум, присвячений Україні. Представниця LSE, ексголова НБУ Валерія Гонтарева, коментуючи позицію міжнародних донорів, зазначила:  "Усі сторони визнають, що йтиметься про 100 і більше мільярдів…" Тобто в реальності Україна може отримати навіть не в рази, а на порядок менше, ніж просить економічний блок уряду.

Наступне питання — коли? Про нагальну потребу плану Маршалла так багато говорять, що може скластися враження, ніби він вже розпочався. Тим більше, що ще 5 травня президент Євроради Шарль Мішель заявив про старт програми з відбудови України. Але ці слова, якщо вчитатися, — не про конкретні гроші на конкретну дату, а про історичну роль конференції, на якій виступав єврочиновник.

А з конкретними датами та сумами світові фінансові інституції, ймовірно, почнуть визначатися після припинення війни або, принаймні, після гарячої фази війни. Виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук припускає, що якась відбудова розпочнеться ще до кінця цього року. Але це будуть, найімовірніше, гуманітарні проєкти.

Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе

Велика реконструкція економіки, за словами експерта, стане можлива лише тоді, коли будуть проведені відповідні аудити та затверджені програми за формулою: гроші в обмін на реформи. На його думку, повноцінне функціонування програми відбудови потрібно очікувати за три-п’ять років.

Поки ж план Маршалла є чимось на кшталт ескізу національної мрії. Точніше — кількох чернеток з ескізами. Над розробкою концепцій цього плану зараз працює кілька команд. Відправним пунктом можна вважати аналітичну статтю під назвою "Нарис про відбудову України", під якою підписалися вісім економістів зі світовими іменами. Серед них українці Юрій Городніченко (університет Каліфорнії-Берклі) та ексміністр економіки Тимофій Милованов (Київська школа економіки).

У нарисі йдеться про ключові принципи відбудови (зокрема, рух до ЄС). Про можливу вартість подолання наслідків війни — від $200 млрд до $500 млрд (щодня ці суми зі зрозумілих причин зростають). Та про джерела фінансування (від міжнародних грантів до конфіскованих російських активів). Процес відбудови розбитий на кілька стадій. Перша стадія має розпочатися протягом шести місяців після припинення війни.

Ці тези викликають найменше суперечок серед  експертів. Але ними, звичайно, не охоплюється весь план. Відкрите питання: на що буде зроблено наголос — на вирішальну роль держави (як варіант: на глобальні проєкти під егідою держави) чи на розбудову інституцій і створення максимально комфортних умов для бізнесу та інвестицій.

Прибічників першого варіанту умовно можна назвати консерваторами, другого підходу — реформаторами. Суто теоретичні, на перший погляд, розбіжності між цими методологіями вже  стали причиною (чи, принаймні, однією з причин) доволі емоційних баталій. Яскравий приклад — звернення 11 українських бізнес-асоціацій до президента з вимогою зняти з посади голову Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, якого вважають консерватором.

Дмитро Боярчук зазначає: "Сьогодні економічні виклики випереджають рівень експертних дискусій. На жаль, деякі представники влади продовжують мислити в категоріях "держава повинна". Наприклад, "держава повинна створити мільйон робочих місць". Насправді держава може лише створити умови, щоб з’явилися ці робочі місця. А для цього уряд має йти до підприємців і запитувати: що вам потрібно? Необхідно максимально спрощувати дозвільні процедури та податкове адміністрування. Натомість маємо серед чиновників економічного блоку багато патерналістів та індустріалістів".

Немає сумнівів, що обговорення на тему "як нам розбудувати Україну" триватимуть не один місяць. І яким зрештою буде план Маршалла — невідомо. Але свою робочу назву він, ймовірно, змінить.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті

"Розбудову України недоречно називати планом Маршалла, оскільки оригінальний план Маршалла передбачав економічне відродження в умовах, коли основна загроза — фашизм — знищена, — пояснює Дмитро Боярчук. — А от чи буде остаточно знищено рашизм — сказати складно. Відповідно, економіку треба будувати таким чином, щоб вона ефективно функціонувала в умовах постійної загрози. Коли в будь-який момент може статися напад "кочовиків". Історичні приклади таких систем господарювання існують — це економіка "дикого поля" або "дикого Заходу". У нагоді може стати модель Ізраїлю, хоча тут треба пам’ятати, що у найближчих ворогів Ізраїлю немає такої потужної зброї, як у Росії".

Сухий підсумок: наразі немає чітко виписаного "плану Маршалла", невідомо які кошти на нього будуть виділені та коли це станеться. То чи є сенс  на нього сподіватися, обговорювати можливі варіанти реформ та й взагалі вірити у те, що Україна за кілька років здатна перетворитися на одну з найпотужніших економік Європи? Однозначно — так.

Відбудова України так чи інакше вже включена у середньостроковий порядок денний світової економіки. На початку квітня про "план Маршалла" йшлося, зокрема, на весняних зустрічах МВФ. У перших числах травня — на конференції донорів у Варшаві. На форумі у Давосі українська делегація, як ми вже говорили, представила своє бачення економічного відродження. У липні планується ще одна велика конференція — в Лугано (Швейцарія). І це важливо.

По-перше, очікування економічного дива має великий психотерапевтичний ефект. По-друге, що більше відомих економістів, єврочиновників та представників світових фінансових організацій говорять про необхідність вливань в Україну безпрецедентно великих грошей, то привабливішою для інвесторів стає країна.

Це той випадок, коли очікування конструюють реальність. Євген Дубогриз вважає, що в ідеалі реалізація "плану Маршалла" має  стати сигналом для приватних інвесторів. "Вони, приватні установи, інвестуватимуть тоді, коли бачитимуть, що це роблять уряди та міжнародні фінансові організації", — каже Дубогриз. У такому разі кошти від міжнародних донорів становитимуть невелику частку від загальних фінансових вливань. Це і буде великою економічною перемогою України.