Для колишніх імперських держав європейці на диво пасивні на тлі повернення сфер впливу XIX століття як ключового принципу глобальних відносин.

Очевидно, що відповіддю не може бути повернення до імперіалізму — він зрештою призвів до двох спустошливих світових воєн. Однак Європа недостатньо активно вибудовує власну сферу впливу як основу своєї геополітичної та стратегічної сили, щоб підготуватися до зміни балансу в трансатлантичних відносинах, якої прагне президент США Дональд Трамп.

З його поверненням у Білий дім це питання стало для Європи питанням виживання. Ваги схилилися на користь утвердження трьох сфер впливу — США, Китаю та Росії. У цій системі Європа, в кращому разі, залишається на другорядних ролях, а в гіршому — стає об’єктом боротьби й розподілу між цими трьома гравцями.

Трампівська Америка фактично не включає ЄС і членів НАТО до своєї сфери впливу. Замість "повороту до Азії" адміністрація Трампа може здійснювати зосередження на північно-західній півкулі, де ядром американського впливу стануть Північна та Центральна Америка, Гренландія та лише невелика частина Західної Європи.

Підхід Трампа до глобальної ролі США — послаблення альянсів із заможними союзниками в Європі та Канаді, значне скорочення міжнародної допомоги, демонтаж механізмів м’якої сили, таких як Радіо Свобода — відкриває можливості для європейців заявити про себе.

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.