Нобелівську премію миру вручили росіянину Муратову. І він дивно витратив гроші
Багато, виявляється, змінилося. А я і не знав.
"Нову газету" (російська суспільно-політична газета. Відома опозиційною ліберально-демократичною і правозахисною спрямованістю. – Ред.), тепер спонсорує партнер Сергія Чемезова (глава корпорації Ростех, близький соратник президента РФ Володимира Путіна. – Ред.), – мільярдер Сергій Адоньєв.
Дочка російського журналіста і головного редактора "Нової газети" Дмитра Муратова, котрий отримав в цьому році Нобелівську премію миру, працює радником глави Центробанку Ельвіри Набіулліної. Сам Муратов, виявляється, випиває з прессеком Путіна – Дмитром Пєсковим, і телеведучою Тіною Канделакі.
А журналістка Юлія Полухина (ексспецкор "Нової газети". – Ред.) тепер штатний співробітник "Раша Тудей" – відкрила там новий проект "Діти війни". За порятунок дітей Донбасу. "Ми будемо робити все, що в наших силах, спільно з керівництвом республік. Багато для таких дітей сьогодні робить дружина глави ДНР Ірина Пушиліна. А за два абзаци до цього: "У грудні 2014-го я вперше повезла гуманітарну допомогу в Донбас. Збір проводила "Нова газета", в якій я тоді працювала, акція називалася "Дитячий розмір". Тоді мій головний редактор Дмитро Муратов підтримав мене, і я привезла дві "газелі" взуття, памперсів, одягу".
Це я не до того, щоб не в черговий раз накинути на вентилятор з приводу Нобелівського лауреата або його сім'ї. Боронь боже.
Це я до того, про що я вас попереджав, друзі мої. Мої колишні колеги. Ще десять років тому.
Ось ви стали невиразні.
До ступеня змішування.
Пєсков, Набіулліна, Нобелівка, опозиція, Канделакі, Олексій Венедиктов (головний редактор "Ехо Москви". – Ред.), Ліберали, демократи, "Раша Тудей", Чемезов ...
Змішалися в купу діти і олігархи.
Рейх повинен бути кришталево чистим. Не може не бути. Він і буде. На святому стоїмо, на допомогу дітям.
Кращу аналогію, яку я чув, провів, звичайно ж, як завжди Айдер Муждабаев. У бочку з солоними огірками можна, безумовно, покласти свіжий огірок. І якийсь час він буде залишатися свіжим. Окремо стоїть. Зеленим і тверденький. Але в підсумку він все одно проквасітся. Це неминуче. У бочці з розсолом все хрусткі огірки стають м'якими і млявими. Або їх з'їдають. Це закон природи.
Ви всі проквасились, друзі мої.
Мої колишні колеги.
Сидиш і холодієш від думки – якби Анна Політковська (журналістка "Нової газети" зараз була жива, вона разом з Доктором Лізою і Іриною Пушиліною теж рятувала б дітей Донбасу. І з Лідою Моніавою (директор з розвитку дитячого хоспісу "Будинок з маяком" вивозила б на відпочинок в захоплений Крим.
Але я, власне, не про це. Я про фінансову частину премії, яку Дмитро Муратов вирішив передати в фонд "Коло добра". Фонд для допомоги дітям з спінальної мозкової атрофією. Фонд, який багато в чому створений зусиллями самого Муратова. Він бився, бився в ці двері – і пробив її.
І тепер фонд створений.
Указом президента РФ Володимира Путіна.
Особисто.
Голова правління – якийсь там протоієрей. Голова правління. Медичного фонду. З важкими захворюваннями, які може лікувати тільки передова наука. Протоієрей.
Голова ради – заступник міністра охорони здоров'я. Ну, тобто рівно та, хто мала зробити так, щоб питань про фонди хворим дітям в країні з нереальними нафтовими доходами взагалі не було.
Рада Фонду – православна Анна Кузнецова, дитячий омбудсмен при Путіні. Православний дитячий омбудсмен. Горох і різки!
Заступник керівника ФНС, заступник міністра праці, заступник міністра фінансів.
В опікунській раді – хірург і педіатр Леонід Рошаль, громадський діяч Ганна Федермессер, актор Костянтин Хабенський – та-дам! – актриса Чулпан Хаматова, голова громадської палати.
Ну, коротше, повний набір.
Алло, друзі, ви самі себе чуєте? Перечитайте цей абзац ще раз.
І ось в цей Фонд Муратов віддає гроші.
І у мене тільки одне питання. Ця премія називається – премія МИРУ. У вас є країна. В якій є нафта, газ, алмази, золото, вся таблиця Менделєєва, п'ятнадцять морів, два океани, річки-гори і озера, армія і космос, металургія і атомні станції, від Калінінграда до Владивостока, 140 млн населення і вагони бабла, бабла ...
І ось ваша країна з усім своїм баблом, нафтою, економікою і танками нападає на найбіднішу країну Європи. У якій нічого цього немає. Яка в чотири рази менша за населенням, на порядки менша з економіки та з відсутньою на той момент армією.
І вбиває п'ятнадцять тисяч чоловік. Два мільйони робить біженцями. Триста тисяч окупує і бере в заручники. Цілий народ. На їх рідній землі. Проводить там зачистки і каральні операції.
Залишаючи дітей сиротами, інвалідами, біженцями, з диким ПТСР і убитими.
Кому треба віддати гроші?
Звичайно ж дітям багатющої країни – окупанта і вбивці!
Росіянин – завжди шовініст. Завжди. Без виключень. Яким би самим наіліберальнішим він не був. Хоч нобелівським лауреатом. Для нього є тільки росіяни. Точніше, так. Є в першу чергу москвичі – еліта еліт – і інші росіяни з регіонів, які ліміта, звичайно ж, але все одно Я Росіянин, Боже, Який Захват.
А всіх інших – всяких там урюків, чучмеків, бульбашів, чухонців, 404лів і інших – для нього не існує. В його світі їх просто немає. Вони просто знаходяться за бульбашкою його свідомості. Це навіть не зі зла. Він просто так влаштований. Я сам таким був.
Наша країна напала на іншу країну, на її території і залишила тисячі сиріт, кому треба допомагати?
Нашим бідним діткам!
Адже страждати можуть тільки вони.
А інших в їхньому світі просто немає.
Від моменту отримання Нобелівської премії до моменту вступу в лайно російський ліберал протримався сорок хвилин.
Рекорд, безумовно.
Здавалося б. Ти Нобелівський лауреат. Премії Миру. В країні окупантів. Борешся з Путіним. Перше, що одразу спадає на думку, – стоячи на цій сцені хочу заявити, що віддаю цю премію на підтримку сімей кримських татар, заарештованих моєю країною-окупантом. На підтримку дітей солдат ВСУ, убитих моєю країною. Я вже мовчу про підтримку госпіталів України – це в очах російського ліберала буде розцінено як спонсорування тероризму, про допомогу ВСУ я взагалі мовчу, від цього він хитається просто в жаху, реально в жаху, як від змії. Але якщо ти вже вирішив допомогти дітям, то питання гранично просте – між дітьми тих, кого вбивають, і тих, хто вбиває?
Ні?
Ні. І ось Нобелівський комітет в особі Лауреата, борючись з війною, безпосередньо відправляє гроші в фонд Путіна, який веде війну, протоієрею, який цю війну благословляє. Ну, воно і правда, нехай фінансове навантаження на країну буде не менше – тепер вивільнені гроші можна буде витратити на новий танк.
Приголомшливе величиною мудрості рішення комітету.
Приголомшливе величиною мужності рішення лауреата.
Головний редактор "Фолькіше Беобахтер" вирішив віддати Нобелівську премію миру в заснований особисто Фюрером фонд порятунку хворих німецьких дітей. Ура, ура, яке щастя – аплодують цьому благородному рішенню євреї Польщі з окупованого Данцига.
Ви, мої українські колеги, вітайте, звичайно. Ляскайте в долоні. Дивіться в рота. Шукайте не таких лібералів. Сподівайтеся на зміни. На не таких росіян. На опозиціонера Олексія Навального. Як, знову ж таки, прочитав сьогодні в стрічці, не знаю, чи хоче автор, щоб я вказував його ім'я – різниця між Навальний і Ігорем Гіркіним полягає в одному: Гіркін хоче відродити імперію завтра, а Навальний – післязавтра.
Ось, власне, і все.
І ось в Росії за весь час її існування є три Нобелівських лауреата Миру. Один придумав найпотужнішу в світі зброю масового знищення. Потім, правда, все зрозумів і прозрів. Другий рубав саперними лопатками Тбілісі, хотів тиснути танками на Ригу і Вільнюс. Але не зміг. Просто сил не вистачило. Все розвалилося саме. І за це отримав Нобелівку. Але так нічого і не зрозумів до сих пір. Третій, будівельник прекрасної Росії майбутнього з сильною армією, економікою, космосом і протоієреями, рятує дітей окупантів.
І четвертий, поки ще кандидат, зигзагувавший на фашистських маршах, який закликав депортувати грузин, збивати їх цивільні літаки, бомбити столицю і будувати фільтраційні табори для таджиків.
Побудували. Тепер в них сидять його послідовники.
Країна офігенних миротворців.