Криза мігрантів. Путін знову виглядає єдиним лідером, який може допомогти ЄС
Хто стоїть за "гібридною війною", яку розпочав Олександр Лукашенко проти Європейського союзу за допомогою створення міграційної кризи біля кордонів Польщі, Литви і Латвії? Чи діє білоруський правитель за своєю ініціативою, чи за ним стоїть російський президент Володимир Путін? Чи координують свої дії білоруські та російські силовики? Яка справжня роль у створенні кризи російських державних корпорацій – наприклад, того ж Аерофлоту?
Отримати точну інформацію щодо російської причетності ми зможемо тільки тоді, коли будуть відкриті архіви у Москві та Мінську. Зараз ми можемо лише вислуховувати суперечливі заяви.
Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький, наприклад, прямо говорить про причетність Путіна. А в Москві всі подібні заяви із обуренням відкидають.
Але про що ми можемо говорити з повною впевненістю – так це про зацікавленість Володимира Путіна в тому, щоб мігрантська криза тривала і давала свої плоди. Незважаючи на можливі негативні наслідки для самої Росії, нові звинувачення і нові санкції.
На тлі цієї кризи Путін знову виглядає єдиним лідером, який може допомогти Європейському союзу. Саме йому вже двічі телефонувала, щоб поговорити про кризу, виконувачка обовʼязків канцлера Німеччини Ангела Меркель. Тепер Путін може обирати. Або "заспокоїти" Лукашенка і зупинити кризовий розвиток подій. Або схиляти європейців до прямих переговорів із білоруським правителем і обіцяти їм натомість врегулювання ситуації.
Якщо європейські політики погодяться на прямі переговори з Мінськом, це буде справжній подарунок не тільки для Лукашенка, але і для Путіна. Адже білоруського правителя не визнають в ЄС легітимним президентом Білорусі. І якщо сьогодні можна розмовляти з ним, так чому завтра не можна, наприклад, спілкуватися з керівниками так званих "народних республік" Донбасу? Прецедент – діалог заради врегулювання – буде створений.
Погроза зупинити подачу газу
Коли Лукашенко каже, що зупинить подачу газу до країн ЄС, це, на перший погляд, може бути ударом по інтересах самого Путіна. Адже білоруська газотранспортна система контролюється Газпромом – і виходить, що російський монополіст не може виконувати свої зобов’язання перед покупцями?
Але на тлі заяв Лукашенка, які можуть виявитися не більше ніж бравадою, ще голосніше зазвучать голоси про необхідність якнайшвидшої сертифікації газопроводу Північний потік-2. Ну так, щоб Газпром не залежав від витівок непередбачуваного білоруського правителя, потрібно якомога швидше сертифікувати Північний потік-2 і дозволити Газпрому використовувати його на повну потужність! А про те, що справжнім результатом цього залякування європейців буде енергетична ізоляція України, вважатимуть за краще не нагадувати.
Лукашенко постійно згадує Україну
Ну і, нарешті, сприяння дестабілізації самої України. Ми бачимо, що Лукашенко постійно згадує Україну серед інших країн, з кордонів яких йде небезпека для Білорусі – і це при тому, що Україна не є членом НАТО і мігранти не поспішають до неї потрапити.
Але коли Лукашенко розповідає про задіювання російської стратегічної авіації, він чомусь згадує Україну поруч із Польщею або Литвою. І це не випадково – Лукашенко знає, чим зацікавити Путіна. А Путін явно хоче дестабілізації України.
Перенаправлення мігрантської кризи у бік України може стати додатковим і дуже важливим елементом дестабілізаційних зусиль Кремля. І також створює благодатний грунт для провокацій на кордоні України і Білорусі. Українських силовиків можна буде звинувачувати і в тому, що вони неадекватно поводяться щодо самих мігрантів, і в тому, що вони порушують суверенітет Білорусі, і в тому, що вони зазіхають на безпеку кордонів країн ОДКБ... Думаю, повний перелік таких претензій вже на робочому столі.
Але не на робочому столі Лукашенка. А на робочому столі Путіна. Схоже, що Лукашенко перетворюється на інструмент, за допомогою якого здійснюються путінські плани.
Спеціально для Радіо Свобода