"Поліція постукає у двері кожному". Чому почалися бунти й погроми у Британії
В англійському місті Саутпорт 29 липня 17-річний хлопець із ножем напав на студію, де проходив урок танців і йоги для дітей. Три дівчинки 6, 7 і 9 років загинули. Ще 11 дітей і двоє дорослих зазнали ножових поранень, більшість у важкому стані.
Мотиви нападника Акселя Рудакубана невідомі. Він народився в Кардіффі, Вельс, у сім’ї християн із Руанди. Але у соцмережах поширились фейки, що це чи то мусульманин, чи то шукач притулку, який прибув до Великої Британії на човні.
Після цього ультраправі через соцмережі організовували акції в містах, які переросли в бунти й погроми. І це наймасштабніші бунти у Великій Британії за 13 років.
LIGA.net зібрала коротко, що пишуть про них західні медіа.
Bloomberg: Перше велике випробування для уряду лейбористів
Прем’єр Кір Стармер скликав надзвичайну нараду, щоб придушити протести. Заворушення підігріває кампанія з дезінформації, пише Bloomberg.
У Ротерхемі протестувальники в неділю, 4 серпня, напали на готель, де жили шукачі притулку, й підпалили його, поранивши десяток поліціянтів. Міністерка внутрішніх справ Іветт Купер натомість повідомила про сотні заарештованих.
Стармер готує надзвичайні судові засідання, хоче змусити прокурорів працювати довше й у вихідні для розгляду справ та обіцяє додаткові сили поліції за необхідності.
Влада не вказала на конкретні групи – немає єдиної структури, яка стояла б за насильствами. Різні групи ультраправих мобілізувалися через соцмережі.
Хвиля насильства – наймасштабніша з літа 2011 року, коли заворушення вирували п’ять днів через вбивство поліцією чорношкірого в Лондоні. Це призвело до судового переслідування тисяч людей і тривалих тюремних термінів. Стармер тоді очолював держобвинувачення, і планує застосувати такий самий жорсткий підхід сьогодні.
The Guardian: Хай бунтівники очікують, що у двері постукає поліція
Глава МВС Іветт Купер пообіцяла, що всі бунтівники отримають розплату, й "у двері головорізів постукає поліція", пише про протести The Guardian. Поліція, за її словами, застосує "повний спектр судових переслідувань і покарань", серед іншого й ув’язнення.
"Усі причетні до бунтів заплатять за злочини – від мародерства, підпалів, заворушень до підбурювань у соцмережах. Ми бачили жахливе насильство й бандитизм у наших містах і селах – ганьба. Ці люди не говорять від імені Британії", – заявила вона.
За словами Купер, соцмережі прискорили розвиток подій, і є докази заохочення і пропагування насильства, які поліція буде розслідувати. Вже здійснено сотні арештів.
"Не можна мати ситуацію, коли люди можуть підбурювати й організовувати насильство, і не стикатися з наслідками", – попередила очільниця МВС.
The Times: Судитимуть навіть уночі
Судді готуються засідати вночі й у вихідні, щоб суди не були переповнені напливом підозрюваних, яких звинувачують у заворушеннях, пише The Times.
Ці плани схожі на кроки під час демонстрацій і мародерства 2011 року.
У Ліверпулі згоріла бібліотека. Бунтівники намагалися перешкодити пожежникам дістатися до місця пожежі, щоб загасити її. Учасники також кидали феєрверки та палили урни зі сміттям. Грабували й підпалювали магазини в різних містах.
The Economist: Як реагувати на заворушення на британських вулицях
Важко вигадати гірший спосіб вшанувати пам’ять трьох убитих дівчаток, ніж бунти. Після трагедії в Англії спалахнули протести проти міграції. Зазнали нападів мечеті. У Ротерхемі намагалися підпалити готель із шукачами притулку, пише The Economist.
Багато порушників – молодь, яку вабить безглузде насильство. І тут є три проблеми.
Перша – стан британської системи кримінального правосуддя. Останніми роками недовіра до поліції зросла. Менше половини британців вважають, що правоохоронці виконують роботу добре чи відмінно, порівняно з 63% 10 років тому.
Британські в’язниці переповнені, не можуть впоратися з напливом нових в’язнів. Система, що не має довіри громадськості, функціонує погано.
Друга – поширеність дезінформації: іскрою для бунтів стала брехня в соцмережах.
Остання проблема – імміграція, що перетворилася на гострий біль британської політики. Це отруйна суміш реальних проблем і популізму.
Система надання притулку справді безладна. У політиків немає легкого способу впоратися з нелегальною міграцією. Водночас обіцянки "зупинити човни" закінчуються розчаруванням, яке живить переконання, що міграція вийшла з-під контролю.
Нерозумно ставитися до заворушень як до одноразової події, що скоро вщухне.
Прем’єр Стармер має рацію, засуджуючи насильство, але також перед ним є виклик – ерозія спроможності держави контролювати й карати правопорушників.
Загроза дезінформації вимагає швидшої та чесної реакції поліції й технічних платформ. Поліція ще не звикла до швидкості, з якою пости в інтернеті можуть миттєво обернутися бідою на вулицях. Самі платформи надалі не виконують обіцянки припинити поширення фейків під час надзвичайних ситуацій.
Імміграція вимагає від прем’єра пошуку балансу. Замість того, щоб демонізувати всіх, хто бере участь у протестах, він має відокремити ультраправих агітаторів і жорстоких головорізів від тих, хто відкритий до діалогу і кого не влаштовують проблеми.
У чому б не переконували британців організатори заворушень, країна більш успішно інтегрує мігрантів, ніж будь-яка інша в Європі. Відтоді, як у 1991 році розпочався перепис населення, кожна етнічна група стала менш сегрегованою.
Іммігранти мають майже такий самий рівень зайнятості, що й британці. Історія, яку розповідають ультраправі, брехлива. Й уряд має це чітко пояснити.