Колись УПЦ була такою інституцією в Україні, яку поважали навіть її вороги. Зараз до неї з подивом, а то і з осудом ставиться навіть багато хто з її друзів. Головною причиною цієї зміни стала політика й риторика її очільників та спікерів, хоча вони самі цього ніяк не хочуть визнати. Це нагадує поведінку євангельських фарисеїв, які любили вчити інших, як їм жити, але до себе ці уроки не застосовували. Адже в УПЦ досі систематично відмовляються визнати кричущі факти колаборантства і прямих злочинів із боку значної кількості кліриків та ієрархів цієї церкви.

Українцям, травмованим війною, бракує бажання розбиратися, хто в УПЦ має рацію, а хто винуватий, і тому вся структура загалом стала компактною і зручною ціллю, щоби в неї кидати списи ненависті, яка компенсує біль, спричинений росіянами. Однак декому в УПЦ, здається, навіть подобається бути цапом-відбувайлом, тому що інакше неможливо пояснити патологічне небажання визнавати свої помилки і бажання продовжувати провокувати суспільство.

Втім вони радше уявляють себе не цапами-відбувайлами, а мучениками -- що, звичайно, тішить їхнє самолюбство. Особливо комфортно вважати себе мучениками, коли, на відміну від справжніх мучеників, не треба ризикувати життям та свободою за віру, бо для життя вірян УПЦ єдиний ризик зараз – це російська агресія, а свободу деяких ієрархів можуть обмежити лише розслідування їхніх злочинів. Однак таких випадків ще не було, окрім нещодавнього припису суду для митрополита Павла перебувати в комфортних умовах власної вілли.

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
пцуупц мпмитрополит епіфанійкиєво-печерська лаврамитрополит павло