Ратифікація Стамбульської конвенції: Україна тепер ще ближче до ЄС. Наперекір скріпам

Сьогодні, 20 червня 2022 року, Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №0157 про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству, так звану Стамбульську конвенцію.

Що це за документ, чому так важливо було його ратифікувати та як вплине на подальший розвиток України?

Матчастина

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами – міжнародна угода, була відкрита до підписання 11 травня 2011 року і набрала чинності у серпні 2014 року.

Конвенція надає її сторонам комплексну юридичну базу, стратегії та заходи, засновані на найкращому досвіді запобігання та протидії насильству стосовно жінок і домашньому насильству. 

Її основні цілі – захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства над жінками й домашнього насильства. Сприяння викоріненню всіх видів дискримінації, сприяння рівноправності та розширення прав жінок; захист і допомога всім постраждалим від насильства. 

Сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства, забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Структура Конвенції базується на "чотирьох П": Попередження (Prevention), 

Захист і підтримка постраждалих (Protection and support of victims), 

Суд над злочинцями (Prosecution of offenders) 

та Загальні принципи (Integrated Policies). 

Для кожної області передбачаються блоки специфічних заходів. 

Конвенція також встановлює обов'язки стосовно збору даних і підтримки досліджень насильства проти жінок.

Хто вже там

Станом на 20 червня 2022 року Конвенцію підписали 45 країн, а також Європейський Союз,  із них 36 ратифікували її. 

Серед останніх – Австрія, Данія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція.

Проти ратифікації Конвенції в Україні виступають, в основному, релігійні організації та Всеукраїнська рада церков. Основна причина – нібито ідеологічно мотивованого тлумачення терміну "ґендер", що міститься у Стамбульській конвенції не у значенні чоловічої чи жіночої статі, а як особисте переконання. 

Противники Конвенції стверджують, що Стамбульська конвенція нібито заохочує розлучення, підриває традиційну сімʼю, що суперечить консервативним цінностям, унормовує гендерну концепцію та просуває ідеї ЛГБТ.

Можна довго наводити безліч контраргументів, чому це не так. Але я наведу лише один з них – Конвенція не ототожнює поняття "ґендер" і "стать". І таких контраргументів багато.

Автори законопроєкту, яким було ратифіковано Конвенцію в Україні, вирішили не вступати в дискусію із частиною суспільства та церквою, а просто включили до документа застереження, з якими планується ратифікація. 

Якщо коротко – фактично Україна залишає за собою право застосування положень Конвенції відповідно до особистого розуміння людей про цінності, шлюб, сім’ю тощо. Таким чином, аргументи противників Конвенції в Україні втрачають будь-який сенс.

Десь схожим шляхом свого часу рухалася Хорватія, ратифікувавши Конвенцію із застереженнями у 2018 році. І у Європі це сприйняли абсолютно нормально.

Примітно, що категорично проти ратифікації Конвенції виступає Росія – країна-агресор, в якій нещодавно домашнє насильство взагалі декриміналізували.

Чому ратифікація Конвенції для України (хай і з застереженнями) так важлива? 

Вона в першу чергу сприятиме протидії дискримінації за ґендерною ознакою та забезпеченню комплексного підходу до запобігання будь-яким формам ґендерно зумовленого насильства.

Наслідком ратифікації мають стати удосконалення цивільноправових засобів захисту потерпілих від насильства, роботи служб підтримки потерпілих від насильства, зокрема, державних телефонних гарячих ліній, а також збору впорядкованих за категоріями відповідних статистичних даних.

Необхідність ратифікації Стамбульської конвенції також зумовлена і перспективою набуття Україною повноправного членства в ЄС і, відповідно, наближенням чинного та майбутнього законодавства України до законодавства ЄС, а також пов’язана із зобов’язаннями України перед Радою Європи.