Співпраця чи конкуренція. Якими є взаємини держави та бізнесу в EdTech
Мав нагоду брати участь у панельній дискусії щодо розвитку продуктових кластерів. Обговорювалися доволі гострі питання: чи є взаємодія бізнесу та держави оптимальною, такою, яка створює можливості для успішного функціонування і взагалі існування продуктових кластерів?
Поділюся тут своїми тезами. Зазначу, ця експертиза стосується лише EdTech.
МОН як регулятор відкритий до комунікацій. Це круто. Якщо є ініціатива з нашого боку, головний стейкхолдер завжди готовий її підтримати — організаційно та медійно. За це ми дуже вдячні, й тут співпраця завжди відбувається продуктивно.
Проте ми бачимо, що в Україні майже немає ринку EdTech в усіх сегментах, окрім світчингу. Єдине, де бізнес може адекватно функціонувати, — це освіта дорослих: перенавчання, підвищення кваліфікації, IT. Все. В решті сегментів (дошкілля, школа, виші) місця нашому EdTech немає, бо не існує механізмів взаємодії, окрім благодійного з боку бізнесу.
Якщо ви нам щось готові дати безкоштовно – ми візьмемо. Але і тут не все просто. Пройдіть процедури, доведіть, що це не шкідливо. Але купити ми нічого не можемо. Важливо розуміти, що під словом "ми" я маю на увазі безліч різнобарвних стейкхолдерів — від публічної школи, громади чи вишу до безпосередньо МОН або його підшефних структур.
Виходить, що приватно-державне партнерство сьогодні виглядає як дорога з одностороннім рухом: ви нам можете щось дати (за певних умов), ми вам — максимум піар. Але це нечесно.
Ба більше, іноді держава в обличчі певних субʼєктів навіть конкурує з бізнесом. До прикладу, проєкт "Мрія" вбив цвях в труну ринку вітчизняних електронних щоденників та журналів.
Ви знали, що "Мрія" — це електронний журнал, а не ноу-хау? Так ось, у нас є понад десяток подібних сервісів, в розробку яких вкладалися приватні гроші, кошти донорів та інвесторів, і всі вони не мають майбутнього зараз.
Тобто держава створила продукт, що вбив нішу в індустрії. Щоб було зрозуміліше – це те саме, якби держава створила мережу продуктових магазинів, де роздавала продукти безкоштовно. Просто так, всім охочим. Цікаво, що розробники цього продукту навряд роблять його на волонтерських засадах. Водночас під час зустрічей з представниками EdTech і обговоренні співпраці пропонують ділитися своїми напрацюваннями виключно на умовах pro bono. Хіба це чесно?
Конкуренція держави та бізнесу аж ніяк не наближає нас до створення інклюзивних інститутів, які є запорукою розвитку країни. Ба більше, створюють інститути екстрактивні, де рішення ухвалюються не завжди прозоро і не завжди в інтересах індустрії або сектору. Чому? Не зрозуміло.
Це призводить до цікавої ситуації, в якій всі — ні, ще раз підкреслю, ВСІ (!!!) дуже успішні українські EdTech-проєкти — орієнтовані НЕ НА УКРАЇНУ. Від слова "зовсім". Тобто взагалі не розглядають країну як ринок. Бо ринку немає.
Тому ведуть господарську діяльність десь там і не мають жодного стимулу реєструвати у нас щось, окрім ФОПів. Відтак не сплачують (і не будуть) сплачувати тут податки. Бо нащо, якщо ринку тут немає?
Водночас держава каже: "Як же погано, що ви реєструєтеся десь в Делавері". Але чому вони мають реєструватися тут? Хіба для цього є стимули?
У нас немає опції роботи на капіталізацію, бо не існує подібних стимулів. Немає нормального фондового ринку. Наші компанії лістяться де? У Варшаві та інших Лондонах. Не в Києві. Це питання точно не до МОН, але воно є.
У продовження тези — ми, наприклад, спочатку були (і є) орієнтовні насамперед на наш ринок. Але я вже розумію, що це, можливо, було не зовсім правильне рішення. Всі колеги й партнери, з якими ми спілкувалися на міжнародних виставках, прямо кажуть, що афіліація з Україною зараз — це мінус: забагато ризиків (юридичних, безпекових, технологічних) та замало репутації (бренд нашої освіти).
Умовно, якщо ми хочемо працювати за кордоном, то нам доведеться ще раз інвестувати в контент (бо наша версія не є престижною) та дистанціюватися (принаймні юридично) від нашого походження.
Звучить не дуже? Але ВСІ УСПІШНІ EdTech-ПРОЄКТИ УКРАЇНИ САМЕ ЦЕ І ЗРОБИЛИ. Такий ось каламбур. Не важливо, що в тебе частина команди на Подолі, коли твоя LLC в Каліфорнії. Такі справи.
Тож, окрім хорошої комунікації, хочеться мати більше довіри між державою та реальним сектором, щоб вибудувати справжнє партнерство. Створити ринки. Співдіяти, а не конкурувати. Давати можливості для апробації певних рішень у нас, щоб потім продавати їх за кордон. Опцій багато.
Сподіваюся, що на це буде воля.