Самопроголошення автокефалії УПЦ МП – шлях в нікуди
Згадане духовенство посилається на Церкви, що формально записали Православну Церкву Америки в Диптих (Моспатріархія та чотири Церкви з території колишнього соцтабору), як на теоретично можливих союзників у справі визнання (само)проголошеної "автокефалії УПЦ".
Логіка така, що Православну Церкву України визнали чотири Церкви, а Православну Церкву Америки – пʼять. Тож треба, щоби теоретичну "автокефалію УПЦ" визнали більше Церков, ніж ПЦУ, хоча би стільки, як ПЦА. Власне, міф про визнання автокефалії американської Церкви, яке є на папері, але нема в реальності, – і доводиться розвінчати.
Якщо хтось думає, що Православну Церкву Америки інші Помісні Церкви (які формально визнали її автокефалію, в першу чергу Російська Православна Церква, яка проголосила цей акт) справді вважають автокефальною – то це глибока помилка.
Бо реальне визнання автокефалії означає визнання канонічної території автокефальної Церкви з усіма наслідками, першим видимим з яких є відсутність "паралельної ієрархії".
Всі Церкви, які формально записали ПЦА у свій Диптих (окрім мікроскопічної Чехо-Словацької), мають на території Північної Америки свої власні єпархії зі своїми власними єпископами. А РПЦ має аж дві паралельні структури – "Патріарші парафії" та Російську Православну Церкву Закордоном.
Виходячи з цього очевидного факту, насправді всі Помісні Церкви визнають ПЦА лише як самокероване церковне утворення, а не реально автокефальну Церкву (як її де-факто визнає і Вселенський Патріархат, маючи співслужіння з митрополитом Тихоном як з архієреєм, але не як з Предстоятелем Помісної Церкви).
Слід також нагадати, що в часи безславного правління поспішно висвяченого на митрополита ПЦА Іони, Моспатріархія разом з ним дуже активно працювала в напрямку формального приєднання американської Церкви назад до російської. Завершилося це відставкою Іони і його персональним прилученням до "Мазе-Раша".