Не тільки зброя. Що допомагає українським військовим перемагати другу за силою армію у світі

Сьогодні компанії з різних сфер, які хочуть залишитися на ринку, вимушені проходити діджиталізацію – створювати власні цифрові продукти. Компанії, які створюють ці продукти за "старою" школою вертикальних моделей управління, де рішення керівництва не обговорюються, а лише виконуються, переважно програють конкуренцію тим, хто вміє швидше випустити свій продукт на ринок. Такі компанії використовують Agile-підхід – "гнучкий підхід".

За такої системи управління над створенням продукту працюють не департаменти та відділи, а самокеровані та самоорганізовані команди. Там немає керівників та лідерів, а є відповідальні за різні напрямки роботи, команди на рівних спілкуються з керівництвом компанії, висловлюють свою точку зору.

Останнім часом помічаю, що Agile-трансформації почали виходити за рамки комерційного сектору. Наприклад, українська армія застосовує принципи Agile, результати цього ми можемо бачити на полі бою.

Agile має свій маніфест, що містить чотири ключових цінності. Саме через їхню призму порівняю дві армії: російську та українську.

1. Люди та їхня взаємодія важливіші, ніж процеси та інструменти.

2. Продукти, які працюють, важливіші, ніж вичерпна документація.

3. Співпраця з клієнтами важливіша, ніж узгодження умов договору.

4. Готовність до змін важливіша, ніж рух за первісним планом.

У нашому військовому контексті це означає наступне:

1. Люди важливіші за військову техніку.

2. Система, що працює, важливіша за купу документації або звітів.

3. Тісна взаємодія керівництва з солдатами важливіша за бюрократію.

4. Здатність швидко змінюватися і пристосовуватися важливіша за дотримання початкового плану.

Судячи з поведінки російських військ на фронті, Росія повторює методи СРСР у війні з Афганістаном 1979-1989 років:

1. Людина – ніщо. У житті солдата немає значної цінності. Коли на перших днях війни Росії проти України Збройні сили України ліквідували перші загони окупантів, президент РФ Володимир Путін відправляв чергову порцію "гарматного м'яса".

Близькі загиблих російських солдатів не можуть отримати жодної інформації про те, що з ними сталося і де їхні тіла.

Російські військові страждають від обмороження ніг, їм доводиться спати в окопах, бо немає ані наметів, ані "буржуйок", а зимове обмундирування в деяких батальйонно-тактичних групах мали лише 20% особового складу.

2. Будучи "бункерним" лідером далеко від поля бою, Путін чекав на позитивні повідомлення. Водночас не змінюючи ані цінностей, ані підходів на тлі втрат. 

Стратегія Росії проти України провалилася, а лідери не змінили системи.

3. Російські солдати почувалися покинутими своїми начальниками. Їхній уряд намагався виправдати свої військові злочини, називаючи вторгнення "операцією", перекладаючи відповідальність за людські жертви на абстрактних "укронацистів".

4. Російська армія досить не гнучка у прийнятті рішень та комунікації між собою.

І, навпаки, українська армія на полі бою демонструвала протилежний Agile-підхід:

1. Кожна людина цінна і важливіша, ніж "процеси" або "інструменти". 

Якщо виникала проблема на полі бойових дій, то перевага надавалася людям, а не "предметам". Збереження життя кожного солдата було пріоритетом для українських командирів. Не хочу тут цитувати одного військового злочинця, відомого за Слов’янськом та Донецьком, але він наголошував на організованості відступу українських військових там, де могло загрожувати непотрібне оточення та втрати.

2. На жаль, Україна не змогла запобігти всім трагедіям і всім терактам на своїй території. Проте її командири розробили систему, яка працювала – завдавала супротивникові значних втрат, зазнаючи мінімальних власних.

3. Президент України Володимир Зеленський зробив історичний вибір, відмовившись від старої ієрархічної та бюрократичної парадигми та давши зелене світло маневровості. Він спустився на горизонтальний рівень нормальних людей, дав армії багато повноважень, щоб вирішувати, а не чекати, доки всі бюрократичні процедури схвалять кожен мінімальний рух.

4. Українська армія продемонструвала здатність змінюватися, пристосовуватися та діяти швидко, дбаючи про солдатів та ресурси.

Не зумівши протистояти українській армії, росіяни почали вбивати та грабувати безневинних мирних жителів. Тільки там вони могли похвалитися своїм успіхом у короткостроковій перспективі. 

Європа та США, здавалося, зволікали та неохоче надавали Україні негайну допомогу, яка запобігла б трагічним втратам серед мирного населення. Їхня стара бюрократична парадигма продемонструвала нездатність нинішньої системи швидко та адекватно реагувати на сучасні виклики, особливо з урахуванням глобальних загроз безпеці та порушення демократичних цінностей.

Сьогодні бізнес, включно з великими корпораціями, переходить на Agile-підхід, відмовляючись працювати в стилі старої вертикальної ієрархії та з владним ставленням, принижуючи роль команд і кожної людини.

Неважко передбачити їхню невдачу у новій високошвидкісній гнучкій реальності, спричиненій стрімким розвитком цифрових технологій. І підтвердження цієї тези ми яскраво бачимо, як не найбагатша країна Європи обнуляє рейтинг "другої за силою армії у світі".