Радянська людина могла бути щиро переконана в тому, що масових репресій у 30-ті роки не було. Що Катинь — справа рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія — це наклепи Заходу. Що компартія щиро будує державу загального процвітання. 

Читайте також
Від "постановки ЗСУ" до "б'ємо, куди хочемо". Як змінювалася риторика РФ щодо обстрілів України

Врешті-решт, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою та домівкою, між чергою за гарнітуром та спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна залізна завіса була щільна й закривала будь-яку альтернативну картину світу. Навколишня реальність була вибудована до його народження, система пропаганди налагоджена задовго до того, як він почав перейматися якимись запитаннями. У нього просто не було іншої реальності, крім тієї, в якій він існував. Але щойно герметичний купол взявся тріщинами — Радянський Союз почав розповзатися по швах. 

Пострадянська людина, що ностальгує за СРСР, — це явище геть іншого ґатунку. 

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
казарін павлосрсррепресіїДикий Захід Східної Європирадянська людинапострадянськаностальгія