"Мої сусіди-рашисти щодня слухають сирену з колонки". За що українку судять у Грузії

Уранці 31 липня до порту грузинського міста Батумі зайшов круїзний лайнер Astoria Grande. На його борту — росіяни, серед яких "зірки" каналу RU.TV — палкі прихильники Путіна, анексії Криму та вторгнення в Україну.

Це вже другий такий корабель у липні з російськими туристами на борту. Втім, йому, як і його попереднику, довго стояти в Батумі не довелося. Через протести лайнер вийшов з порту у море того ж дня.

Вдруге росіян зустрічало значно більше людей, а поліція усіляко намагалася захистити туристів від обуреного натовпу. З самого ранку уздовж лайнера стояли кордони поліцейських та металеві огорожі.

Серед тих, хто вийшов на протест, — українка Марина Чобанян. Вона пробула на мітингу недовго — через 20 хвилин її затримали поліцейські. 

Ми зустрічаємося з Мариною в Батумі за кілька днів до оголошення судового рішення, яке відбудеться 11 серпня. Вона показує синці на руках і ногах — каже, це наслідки сили, яку до неї застосували поліцейські.

"Тілесні ушкодження зафіксовані, відкрита кримінальна справа щодо перевищення службових повноважень", — розповідає LIGA.net Марина. 

Вона – висока худорлява дівчина. Має грузинське коріння, тому називає себе картверлкою. Її фах — колористика, але вона називає себе вільною творчою людиною, яка займається різними проєктами, волонтерством, а живе на доходи від вчасно і влучно інвестованих грошей. Захоплюється подорожами, психологією, займається спортом, любить малювати. Того дня після акції Марина мала забрати з вулиці двох бездомних собак, щоб відвезти їх на лікування. Допомогу безпритульним тваринам вважає однією з важливих справ свого життя. 

Говоримо про те, чому Марина вийшла на протест, що відбулося того дня і якого рішення суду українка очікує 11 серпня.

- Ви можете згадати той день, як усе сталося? Як ви прийшли на мітинг?

- Я можу згадати ці 15 хвилин. Я дізналася про акцію від мами — вона показала мені інтерв’ю, не знаю, як їх назвати, — людей? Це неправильне слово — хворих, які "захищали" Абхазію від Грузії.

І коли я дізналася, що буде другий пором, то я вирішила йти. 

Я прийшла на акцію о 10:20, як зараз пам'ятаю, бо якраз подзвонила мамі і подивилася на годинник. 

Встигла пройти від початку корабля до його хвоста, де й зупинилася. Епіцентр подій був, мабуть, за 100 метрів від мене. Я собі подумки говорила: я тут просто буду, мій протест — це просто моя присутність з українським прапором. Я не йду у скупчення людей.

Але епіцентр подій прийшов до мене. Я розмовляла по телефону і раптом відчула, як мене хтось штовхнув. Потім ухопив за руку, я обернулася — уже дві людини, навіть не зрозуміла, що це поліцейські. 

Якоїсь миті я просто відмахнулася кілька разів, нікого не била — на меті не мала такого взагалі. А потім підбіг ще один поліцейський з боку корабля. Такою небезпечною я здалася зі своїми 55 кілограмами.

- Що вони робили?

- До ремінців рюкзака на грудях у мене був прив'язаний прапор на два вузлики з різних боків. І я бачу, що вони навмисно цілеспрямовано розв'язують ці вузлики. Це не той предмет, який становить для когось небезпеку, законом не заборонено його носити. Я була шокована — дивилася мовчки на них, навколо шум, а тут усе наче зупинилося, затихло, мої руки на прапорі і я кажу: що ви робите? А потім зрозуміла, що це, в принципі, й була їхня ціль. 

- Вас попереджали про ваше правопорушення перед тим, як затримати ? 

- Нічого. Я не кричала, у мене не було плакатів, я нічим не кидалася. Моя мама жартує: ти хоча б лоток яєць взяла, не так прикро було б.

- Вони відібрали у вас прапор?

- Його не можна було просто так загубити чи відібрати. Треба було розв'язати, докласти зусиль. І вони навмисно це робили. А я вчепилася за нього кулаками. Потім я побачила, що вони лютують, і це змусило мене  відпустити прапор. 

- Скільки їх було? 

- Важко сказати. Я бачила два ряди поліцейських навколо мене. Були ще поліціянти позаду і збоку — я відчула удар у бік, там у мене теж синець. 

- Що відбулося далі? 

- Я почала думати, як мені бути в цій ситуації. Я прийшла на мітинг одна. Ніхто не бачив, що мене забрали, куди мене потягли. Далі вони вже чемно під руки повели мене до машини, бо це було в іншому кінці лайнера, там люди, камери. Там я уже сказала все, що сказала. Я була обурена.

Усе це не вкладалося в моїй голові. Я розуміла: якщо є камери – то буде фіксація, мої знайомі хоч зрозуміють, що мене затримали, і шукатимуть. Я відчуваю зараз шалену підтримку. Не очікувала такого розголосу. Уся ця підтримка — це джерело моєї сили.

Читайте також: Історія | "Українці збагачуються коштом Німеччини". Як німці ставляться до українських біженців

- Вам пояснювали ваші права, повідомили, за що вас затримано? 

- Ні. Мене відвезли у відділок, завели в кабінет і запитали особисті дані. Я сказала, що я не проти дати свої дані, — лише поясніть мені мої права, обов'язки, за що я затримана. Я вперше у такій ситуації і не розуміла, як поводитися. Я не сказала свої дані. Деталі розмови з ними я буду озвучувати під час розгляду кримінальної справи. 

Вони склали протокол і повезли мене в СІЗО міста Озургеті. Там у камері у мене стався напад — я боюся замкнутого простору, та й додався стрес. Довелося везти мене в лікарню. Але звідти мене знову повернули в камеру. Загалом я там провела півтори доби приблизно. 

- У чому вас звинувачують і що загрожує?

- Я знаю, що Сакартвело — поки що правова держава. Я тут маю право на свободу слова і на мітинг, маю право висловити свою позицію в межах закону. Нічого іншого я не мала на меті в той день. 

Але наголошую, що вони не представились і я навіть не зрозуміла, що це поліція, відразу. Не було жодних причин хапати мене за руки. Це була 15-та хвилина мого перебування (на акції протесту. – Ред.). Я просто розмовляла по телефону. Але на то і суд, щоб розібратися. Мені загрожує штраф.

- Якого рішення суду ви чекаєте? 

- Я не погоджуся на жодне рішення, окрім виправдання. Звинувачення абсолютно надумані. Я впевнена на мільйон відсотків, що вони не прикопаються. Навіть якщо з Марса знімали все — ані кадра, ані хвилинки не знайдуть, де я в чомусь винна. Дуже сподіваюся на справедливий суд. 

- Чи контактував із вами хтось із українського посольства? 

- Зі мною зв'язався консул. Він був біля відділку, як я знаю, відразу, коли дізнався про моє затримання. Потім ми з ним розмовляли. Вони роблять те, що роблять, — тримають руку на пульсі. Юристи є, надають допомогу безкоштовно. 

- Як довго ви в Грузії?

- Я приїхала сюди наприкінці січня 2022 року. 24 лютого, у день великого вторгнення, мала повертатися, але вже не змогла. Ми планували привезти сюди проєкт "Місто професій", тож приїхали "на розвідку". 

- Як вам взагалі тут живеться, у Батумі, коли навколо так багато росіян?

- Мої сусіди-рашисти щодня слухають сирену з колонки. Може, так і до них щось дійде. Але за цей понад рік я бачила й адекватних росіян. Їх мало. Це нове покоління — 23-30 років. У більшості випадків вони не спілкуються з батьками.

Для мене адекватні — це ті, хто знає про мою волонтерську діяльність, йде зі мною в готель для українців і везе те, що я тут назбирала. Вони шукають можливості допомогти, особисто побачити українців. Пам'ятаю, дівчина мені говорить: я ніколи не бачила українців отак, живих, реально. Я десь там в чатах переписувалася, так, щоб очі в очі – не бачила. Вона дуже плакала. Вони відчувають провину. У цих людей є щось живе. 

- Чи плануєте ви повертатися в Україну? 

- Слово "планую" викреслене з мого лексикона з 24 лютого минулого року. Я не планувала ці півтора року прожити в Грузії. Я точно буду в Україні. Я точно туди поїду. І буду жити на постійній основі.

Читайте також: Розбір | Було 12:1, стало 4:1. Як Росія втрачає позиції в Чорному морі