У середині травня у львівському видавництві репортажної та документальної літератури "Човен" виходить друком книга "Ефект Зеленського". Це робота доктора політичних наук, професора політичних досліджень та міжнародних відносин Університету Джорджа Вашингтона Генрі Гейла (США) та докторки політичних наук, професорки порівняльної та української політології Манчестерського Університету Ольги Онух (Велика Британія). Разом вони досліджують взаємозв’язок між українською ідентичністю та появою феномена Володимира Зеленського. 

Попри назву, книга розповідає не тільки та не стільки про чинного президента України, скільки про становлення покоління Незалежності загалом. Спираючись на соціологічні дослідження, автори показують процес становлення української нації з 1991 року. У розповідь вплітаються біографічні епізоди з життя та кар’єри Зеленського – аналіз скетчів "95 кварталу", серіалу "Слуга народу" та, звісно, трансформація українського президента під час повномасштабної війни. 

Докладніше про "Ефект Зеленського" розповідає український історик Сергій Плохій – у своїй рецензії, вперше опублікованій у The Washington Post. Далі – його пряма мова. 

***

Наприкінці 2022 року на YouTube вийшов новий епізод нетфліксівського шоу "Наступний гість Девіда Леттермана" за участі Володимира Зеленського. На його початку лунає фрагмент звернення, у якому президент України заявляє: українці не бояться Росії. 

Власне, після перегляду цього відеозвернення, поширеного в лютому 2022 року, Девід Леттерман і вирішив записати з ним інтерв’ю. Адже в тому відео Володимир Зеленський говорив, що, можливо, українці востаннє бачать його живим. І от під час розмови, яка відбувалася на станції київського метро під звуки повітряної тривоги, оголошеної через ще одну російську ракетну атаку, Девід Леттерман запитав у свого співрозмовника: що є джерелом бойового духу українців? І одразу ж відповів: Володимир Зеленський. Президент України заперечив, натомість наголосив на відвазі військових, які захищають свою країну. 

Джерела особистої відваги Володимира Зеленського та солідарності українців, які чинять опір неспровокованій російській агресії, – головні теми книжки Ольги Онух та Генрі Гейла, глибокого та ґрунтовного дослідження "Ефект Зеленського". І їхнє пояснення підтверджує відповідь, яку дав президент України Леттерману. 

Автори вважають, що коріння спроможності Зеленського захопити та змобілізувати уяву і його співгромадян, і світової громадськості – в зміцненні української громадянської ідентичності, тісно пов’язаної з демократією та ліберальними цінностями. "Це справа рук не лише Зеленського", – пишуть Онух та Гейл, додаючи, що президент України й сам є "витвором української культури, закоріненої у такому ж відчутті громадянської національної причетності та обов’язку, що їх він відстоює, заохочує, а тепер і втілює". 

Ефект Зеленського, за визначенням авторів, – це прояв української громадянської ідентичності після початку повномасштабної війни. Лаконічно це виражають слова "I’m Ukrainian" на худі у військовому стилі, яке вдягнув Зеленський на інтерв’ю з Леттерманом. Президент відповідав українською, вставляючи російські слова, коли розказував одеський жарт про євреїв чи згадував Путіна та Росію. 

Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net

У пошуках джерел інклюзивної української національної ідентичності, яка долає мовні, етнічні й релігійні поділи, Онух та Гейл розповідають біографію Зеленського та покоління, до якого він належить, – від останніх десятиліть існування СРСР до нинішньої війни. Автори пояснюють, як постання незалежної України на початку 1990-х допомогло подолати ті бар’єри, які віддавна розмежовували українців та росіян – один від одного, але також від їхніх єврейських та кримськотатарських співгромадян. 

Зеленського, який нині представляє всю українську націю, і його противники, і прихильники довго сприймали як представника російськомовного сходу України – регіону, який довго стояв осторонь від боротьби за демократію та суверенітет, що втілилася у революціях на Майдані 2004-го та 2014 років. 

Однак анексія Криму Росією та її наступ на Донбас 2014-го змінили Зеленського й саму Україну. Комік, який зробив собі ім’я в Росії, перш ніж став відомим в Україні, також був телепродюсером, який доручив своїм підлеглим висвітлювати політичні новини, а сам зосередився на розважальних програмах на телеканалі, яким керував. Однак 2014 року він звернувся до політичної тематики, відреагувавши на анексію Криму гострими жартами та сарказмом. Зеленський та його оточення, які до того були політично неактивними, тоді прийняли українську громадянську ідентичність. І як показують Онух та Гейл, ця ідентичність була результатом десятиліть українського громадського активізму. 

Незаперечною є роль поточної війни у формуванні нової України та Зеленського як її лідера. Проте візія мультиетнічної та мультикультурної української нації з’явилася задовго до Зеленського та покоління, до якого він належить. 

Уперше її під час Першої світової війни сформулював Михайло Грушевський, професійний історик із довгою білою бородою. Він настільки схожий на сучасного Девіда Леттермана, що ведучий пожартував про це, звертаючись до своїх шанувальників в Україні, а продюсери "Нетфліксу" підкріпили його слова, показавши фото Грушевського, зроблене приблизно 1917 року – коли той і сформулював свої ідеї про майбутнє української нації.

Грушевський, автор десятитомової історії України, був першим, хто переконливо показав: Росія та Україна – це окремі країни. І саме інтерпретацію історії України та Росії, яку запропонував Грушевський, Володимир Путін намагався перекреслити, коли його війська розпочали повномасштабне вторгнення в Україну. 

Історик уявляв постання вільної України внаслідок спільних зусиль українців, євреїв, росіян та поляків. Для Грушевського на вершині ієрархії друзів української свободи були саме євреї як жертви російського імперського правління. Він також щиро вітав росіян та поляків, які підтримували українську справу, обіцяючи на заміну підтримку України та культурну автономію. 

Року 1917-го візія мультиетнічної та мультикультурної України, яку запропонував Грушевський, послужила політичним фундаментом для першої модерної української держави – Української Народної Республіки. Вона не пережила більшовицького наступу 1918–1919 років, який приніс громадянську війну та насильство, часто скероване проти національних меншин. 

У 1919 році Симон Петлюра, колишній союзник Грушевського, втратив контроль над неорганізованими селянськими загонами, які не лише воювали з більшовиками, а й доклалися до погромів українських євреїв. Петлюра уклав союз із Юзефом Пілсудським проти більшовиків, але наприкінці 1920 року більшовицькі війська, які яскраво описав Ісаак Бабель у "Конармії", захопили більшу частину України. 

Для замирення України Ленін зробив поступки українській справі, непростимі з погляду Путіна. Українці були визнані окремим народом, а їхні мова та культура отримали державну підтримку в Українській Радянській Соціалістичній Республіці, одній із держав-співзасновниць Радянського Союзу. 

Йосип Сталін скасував багато з цих поступок, розпочавши кампанію проти української політичної та культурної автономії, організувавши штучний голод – Голодомор, який у 1932–1933 роках забрав життя мільйонів українців різного етнічного походження. Сталінська політика русифікації створила нову категорію громадян – російськомовних українців, які переважно були українськими селянами, що переїхали до міст і там втратили свою мову, але не ідентичність. 

Росіяни та українці – російсько- та українськомовні – після Другої світової війни домінували в етнічній структурі та культурі УРСР. Під час руйнівного конфлікту нацисти знищили понад 800 000 євреїв України, а радянський режим депортував чи за кордон, чи в межах СРСР сотні тисяч етнічних німців, поляків та кримських татар. 

У грудні 1991 року, коли українці всіх національностей прийшли на виборчі дільниці, щоб проголосувати за майбутнє своєї держави, результати вражали: понад 92% осіб обрали незалежність. До того ж більшість за це рішення висловилась не лише в усіх регіонах України, а й серед усіх етнічних груп. Євреї демонстрували дещо більшу підтримку незалежності України, ніж етнічні росіяни. 

Вибір українцями незалежності зруйнував Радянський Союз: через тиждень після українського референдуму лідери Росії, України та Білорусі підписали угоду про розпад СРСР. Так з’явилася нова модерна країна, яка зіткнулася зі складним завданням делімітації кордонів, маючи політично, культурно та мовно різнорідну структуру населення, успадковану від СРСР. 

На той час деякі оглядачі писали про дві України: переважно українськомовний та орієнтований на Європу захід та російськомовний і орієнтований на Росію схід. Ці поділи Росія спробувала використати 2014 року, захопивши Крим та почавши гібридну війну на Донбасі. В одних російськомовних регіонах Росія досягла успіху, але в інших – зазнала поразки. 

І це був той поворотний момент, коли Зеленський та покоління російськомовних громадян східних та південних регіонів України долучилися до боротьби заради збереження української нації та держави. Коли Путін наказав своїм військам вторгнутися в Україну в лютому 2022 року, на нього чекала несподіванка. Замість вітати його війська квітами, здавши Київ за кілька тижнів, якщо не днів, нова Україна, яку уособлював Зеленський, чинила спротив. 

Фото: Вовки Да Вінчі

Президент став одночасно і творцем, і будівничим нового відчуття української ідентичності. З перебігом війни воно тільки міцніло, забезпечивши виживання України як незалежної держави та нації після того, як путінська Росія поставила під загрозу її існування. Як пишуть у висновках до своєї книжки Онух та Гейл: "Громадянська українська ідентичність створила не лише Зеленського, а й 44 мільйони "Зеленських". І легко уявити, що не лише Зеленський, а й Леттерман погодилися б із цим висновком.

 Відгук з англійської переклав Данило Судин