Врятувати рядового котика. Як тварини допомагають людям лишатися людьми під час війни

В середині березня весь світ облетіло фото дівчини, яка врятувала з Ірпеня 15 собак з інвалідністю, п’ять котів, хамелеона, черепаху та павука. На знаменитому фото українка Анастасія Тиха тримає повідки з собаками на візках. Дівчина та її чоловік вели тварин пішки через все місто, перейшли через міст і лише там сіли в машину. 

Багато хто з мешканців Ірпеня та інших міст і сіл Київської області робив так само – спершу хапав тварин і вже з ними вирушав в евакуацію. Але були й ті, хто з різних причин залишив улюбленців. Хтось думав, що повернеться за пару днів, хтось сідав в автобус прямо біля укриття, без змоги зайти додому, а хтось, як розповідають волонтери, просто вирішив, що краще візьме з собою більше речей, ніж собаку. 

LIGA.net поcпілкувалась з людьми, які рятували покинутих тварин в Київській області, та довідалась, що змушувало їх робити це під обстрілами, та що нового вони дізналися про людей під час війни. 

ЯК СЦЕНАРІСТКА ТА ПРОДЮСЕР СТАЛИ ЗООЗАХИСНИКАМИ 

3 березня 21-річній Марії Єрохіній зателефонував знайомий – Дмитро Ревенюк. Розповів, що врятував із зачиненої квартири сусідську кішку та запитав, чи є в Марії кілька вільних годин на день, щоб допомагати рятувати тварин і далі. Адже після першої врятованої кішки заявки почали сипатися десятками, якщо не сотнями. Дівчина погодилася, і це стало початком організації "Зоопатруль", а ще – новим етапом в житті молодих людей. Марія навчається на режисерку-сценаристку та до війни працювала за фахом, Дмитро – продюсер. Тепер вони допомагають тваринам. 

На початку березня в організації були три патрулі, в кожному – по дві-три людини. Вони виїздили за запитами від господарів – нагодувати тварину через вічко або зробити дірку в стіні і годувати через неї. З часом з’явилися заявки на визволення тварин з квартир. Тоді волонтери почали просити пересилати ключі поштою або зі згоди господарів змінювати серцевини в замках та відчиняти двері. Водночас просили господаря бути присутнім відеозв’язком, а також щоб були сусіди чи знайомі. 

"В перші дні я приділяла весь свій час координації "Зоопатруля", – розповідає Марія. – Просиналася о восьмій ранку та засинала о четвертій ночі – приймала заявки, розподіляла їх, робила таблички. Потім залучила подругу, а ще згодом – почала шукати в волонтерських чатах людей нам в команду. Так знайшлися ті, хто тепер веде соцмережі, займається організаційними питаннями, координацією". 

Господарі залишають заявки на порятунок тварин телефоном, в усіх месенджерах та через гугл-форму. Бувають випадки, коли люди намагалися поїхати разом з тваринами, але ті втекли в останній момент, злякавшись вибухів поруч. Але є й ті, хто залишив тварин, поїхав та навіть не намагався дізнатися про їхню долю та врятувати. 

"Інколи заявки на порятунок надходили від сусідів, – розповідає Марія. – Ми рятували таку тварину, потім писали про це пост, і тут нам починали писати господарі зі звинуваченнями, що ми вкрали їхнього кота, та вимогами негайно повернути. Але де ці господарі були, коли тварина 40 днів сиділа зачинена в хаті? Навіть тоді, коли за нею вже можна було приїхати". 

У "Зоопатруля", на жаль, були випадки, коли зачинена в квартирі тварина не виживала. Так сталося з двома кішками та одним папугою. Ще одного цуцика вдалося вивезти, але він був хворий і помер трохи пізніше. 

Усіх врятованих тварин "Зоопатруль" спочатку відвозить до ветеринара, потім вони залишаються в стаціонарі чи на перетримках, а волонтери в цей час вирішують, чи повертати песика або кота попередньому власнику, чи шукати йому новий дім. В кожному випадку, говорить Марія, доводиться проводити ціле розслідування – волонтери розпитують господарів, що сталося, чому залишили тварину, розпитують сусідів та збирають максимум інформації про родину та ситуацію, в якій вона опинилася.

"Якщо у людей насправді не було іншого вибору, крім залишити тварину, ми віддаємо її їм, – каже Марія. – Але якщо вони мали купу можливостей забрати тварину або хоча б попросити когось доглянути, то це спірне питання. Є багато зацікавлених людей, які хочуть взяти тварин собі та нормально їх доглядати". 

РЯТУВАЛИ СОБАК ПІД ОБСТРІЛАМИ

25-річна Анастасія Тришкіна допомагає знаходити домівки безпритульним собакам вже два роки. Все почалося з повідомлення від подруги. Та знайшла біля будинку цуценят та запропонувала разом пошукати для них родини. Настя погодилась. Написала кілька постів, пофотографувала собак, зв’язалася з притулками, щоб дізнатися алгоритм дій. Не помітила, як усіх цуценят розібрали, а сама вона втягнулась – почала допомагати іншим волонтерам робити пости про собак та котів, а потім – брати тварин з вулиці, влаштовувати їх на перетримки та шукати постійний дім. Так з’явилося волонтерське об'єднання, що стабільно працює, dogs_adopt_kyiv. З початком війни ця стабільність, як і у всіх, зламалася. 

"На 24 лютого в нас, як завжди, були тварини на перетримках, ми шукали їм дім, – розповідає Настя. – В один день стало зрозуміло, що ця схема більше не працює, треба вирішувати долю собак тут та зараз. Але нам пощастило: ніхто з перетримок не зателефонував мені та не попросив забрати тварину. Всі, хто їхали з Києва, взяли їх з собою. Собак, які були в нас у притулку, ми одразу евакуювали. Зв’язалися з організаціями за кордоном, і дев’ять собак поїхали в Португалію, чотири – в Іспанію, близько 15 – в Польщу. Деяким з них вже знайшли родини в цих країнах". 

В перші тижні війни на інстаграм-сторінку dogs_adopt_kyiv почали писати люди, які виїхали з Київської області та не змогли забрати з собою тварин. Настя розповідає: хтось був в укритті і евакуювався автобусом прямо звідти, без змоги зайти додому за кішкою. Хтось думав, що їде на пару днів, залишив корм та воду. А хтось просто не вважав за потрібне брати з собою тварин. Настя не знала, як їм допомогти.

"Ці запити надходили якийсь час, а потім я познайомилася з дівчиною, яка разом зі своїм батьком та чоловіком евакуювали людей з Ірпеня, – розповідає Настя. – Ми скооперувалися, і вони почали вивозити звідти тварин. Коли в Ірпені було гаряче, вони вивозили десь п’ять тварин на день. А загалом заявок на той час було близько 1000. В Ірпені тоді були окуповані, не окуповані вулиці та ті, що під питанням. Вони їздили навіть по тих, що під питанням, та під’їздили до окупованих, якщо заявка була за такою адресою". 

Щоб рятувати тварин з зачинених квартир, доводилося шукати різні шляхи. Хтось з господарів міг переслати ключі, хтось погоджувався зламати замок, десь можна було розбити вікно, а десь – зробити дірку в стіні. 

"Бувало, що господарі казали: "Ламайте двері, ми згодні", ми приїздили, а двері вже відчинені – в квартирі побували мародери, – розповідає Настя. – А було таке, що в нашого волонтера поцілив снайпер. Куля не потрапила в нього, але зачепила над оком. Навіть після цього він продовжив їздити та рятувати людей і тварин".

Волонтери врятували з зачинених квартир кілька сотень тварин. З однієї поїздки могли привезти 20 котів – брали всіх, кого бачили. Бувало навіть таке, що місцеві телефонували та просили: "Поверніть наших котів. Вони не безпритульні. Просто гуляли на вулиці". Забирати собак було складніше – в Ірпені виявилося багато вівчарок, і більше двох-трьох за раз вивезти складно.

"Діма, наш волонтер, міг по кілька днів приходити до одного собаки, якщо той був агресивний і потрібно було налагодити контакт, – розповідає Настя. – Якщо зовсім не виходило подружитися, ми писали власникам, що привеземо їх безпечним маршрутом, щоб вони могли забрати тварину. Якщо це було неможливим, залишали їжу та воду. Випадки траплялися різні. Пам’ятаю квартиру, де були зачинені п’ять такс та кішка. Вони були голодні кілька тижнів, а весь цей час в квартирі був мішок корму, але господарка не відкрила його перед тим, як піти". 

Ті такси та кіт вижили. Але, на жаль, були й ті, хто помер. Настя згадує квартиру, де три тижні самі жили собака та два коти. Коли приїхали волонтери, собака був дуже худий та навіть не міг сам ходити, а один з котів загинув. 

"Близько п’яти пташок за різними адресами загинули, – розповідає Настя. – Були три собачки, що померли від голоду. Були й тварини, яких вбили або поранили росіяни. На одному подвір’ї жив алабай, і він голосно гавкав, коли хтось ходив. Сусіди бачили, як рашист перекинув руку через паркан та пульнув в нього. На щастя, сусіди зупинили кровотечу, а за пару днів Діма евакуював їх разом з собакою. Він вижив. А був собачка, що підірвався на міні. Нас попросили привезти препарат, щоб він скоріше помер та не мучився. Ми пів дня шукали, хто б дав нам його під свою відповідальність, а коли приїхали, то пес вже помер".

ГОЛОДНІ ТА ПОРАНЕНІ

Трохи більше ніж за місяць заявки на порятунок закритих в квартирах тварин закінчилися. Багато хто з господарів повернувся додому, хоча, найімовірніше, є й ті, хто не повернувся і не звернувся по допомогу щодо порятунку своїх тварин. Але про це волонтери можуть лише здогадуватися. 

Роботи у "Зоопатруля" та dogs_adopt_kyiv не поменшало. Просто вона стала іншою. Коли Київську область звільнили від окупантів, з'ясувалося, що там залишилось багато безпритульних тварин – худих, виснажених та голодних, а часто ще й поранених та хворих. 

"Зараз ми їздимо в Горенку, Мощун, Гостомель та Ірпінь, – розповідає Настя з dogs_adopt_kyiv. – Забираємо поранених та слабких тварин, тих, хто травмований. Іншим возимо корм. Багато тварин, що були на подвір’ях, повтікали. А буває й таке: ми приїхали на прохання господарів в один будинок, де повинні були бути собака та два великих папуги. Зайшли, а там – російська форма та роздертий їхній сухпайок. Собаки немає, папуг теж, але всюди багато пір’я – і видно, що це пір’я, яке вискубли з птахів. Ми зробили висновок, що їх з’їли". 

"Зоопатруль" також зараз їздить Київською областю, розвозить корм, допомагає притулкам та рятує тварин, яким необхідна допомога. Всіх їх відвозять до лікаря, реабілітують, а потім шукають нові домівки. 

Волонтери громадського об’єднання "Дворняжкам дом" почали їздити та рятувати тварин в Київській області, ще коли вона була частково окупованою. За весь цей час вони врятували близько 1000 тварин, а прямо зараз на перетримці перебувають приблизно 70 собак та 40 котів. 

"Ситуації бувають різні, і інколи врятувати собаку виявляється непросто, – розповідає Марія Касьяненко з "Дворняжкам дом". – Днями ми були в Мощуні і дізналися, що в одному з підвалів там сидить маламут – великий їздовий собака. Хлопчик виявився не дружелюбним, покусав мене, а моїй напарниці так прокусив руку, що довелося їхати зашивати. Але ми змогли відвезти його в клініку – в нього проблеми з лапою. Зараз він живе там, а ми шукаємо його старих господарів та будемо дивитися, чи варто віддавати їм, чи краще пошукати нових". 

У "Дворняжкам дом" є приміщення, де живуть собаки, поки їм не знайдуть родину, а на час війни волонтерам дали ще одне невеличке помешкання – там зараз тримають котів. Місця мало, забрати всіх неможливо, тому доводиться часто їздити та просто годувати тварин. 

"Мощун розбомбили майже повністю. Тому людям, які залишили своїх собак на подвір’ї та думали, що скоро повернуться, зараз немає куди повертатися, – каже Марія. – Там бігають по вулицях не лише собаки та коти, а й свині, кури, гуси. Їх теж намагаємось рятувати. Добре, що свині їдять все, включно з собачим кормом, а курки весною самі знаходять собі черв’ячків. Якось ми відкрили один двір, а там сидять три собаки, навколо купа трупів курей та гусей, яких вони придушили, і живі курка з гусем забилися в куток, обіймаються та дивляться на нас поглядом: "Боже, врятуйте". Ми забрали і собак, і птахів. Курку з гусем відправили в притулок для птиць за Бучею".

Деяких собак, яким потрібна допомога, майже неможливо спіймати. Вони налякані через вибухи та постріли й або втікають, або кидаються на волонтерів. Одного такого собаку Марія не може зловити вже понад тиждень. Підмішувала йому в їжу седативне, але все одно не спрацювало. Якось бігла за ним від Горенки до Ірпеня. Дорогою він лягав спати під дією заспокійливого, але щойно дівчина наближалась, одразу вскакував та біг знову.  

Зараз "Дворняжкам дом" збирає кошти на купівлю спеціального апарата, який стріляє заспокійливим – уколи діють краще, ніж підмішування в їжу і, можливо, так вдасться врятувати більше тварин. 

Як і з зачиненими в квартирах тваринами немає жодного уявлення про те, скільки їхніх господарів не звернулися по допомогу та не повернулися, так і з тими, хто був на подвір’ях – невідомо, скільки собак просто втекли від страху під час обстрілів в ліси. Марія з "Дворняжкам дом" розповідає: серед таких собак є ті, хто згодом повернувся додому, навіть якщо замість дому тепер руїни. Вони лежать на цеглі та чекають на своїх людей. Але є й ті, хто не знайшов зворотну дорогу та загубився. Скільки їх та чи живі вони, невідомо. 

Марія намагається не думати про це і просто їздити щодня по області, годувати тих, кого бачить, та залишати корм тим, хто може його знайти. Вона каже: "Ми просто робимо те, що можемо, не замислюючись над глобальними речами. Якщо замислитись, є ризик зупинитися та застрягнути. А це означає, що хтось з тварин помре, поки ми будемо думати". 

Самій Марії важко відповісти на запитання, чому вона присвячує всі свої дні порятунку тварин. "Я живу в приватному будинку, і в мене 17 собак. Всі вони сплять в ліжку. Мабуть, це достатня відповідь?" – каже вона. 

Для кожного з волонтерів, з яким ми розмовляли, допомога тваринам стала ще й порятунком від війни, способом не зійти з розуму та структурувати власне життя. 

"В перший місяць війни я не могла працювати та взагалі нормально жити, – розповідає Настя з dogs_adopt_kyiv. – В мене була цілодобова паніка. Лише завдяки собакам хоча б якось відволікалась. Поки комусь зателефонуєш, щось кудись відвезеш, домовишся про евакуацію тварин – вже й день пройде, і повітряні тривоги не такі страшні". 

Постійне спілкування з людьми також відволікало. Але тут були і приємні, і зовсім неприємні сюрпризи. 

"По людях, чиїх тварин ми врятували, розподіл десь 50 на 50: половина дуже нам вдячна та хоче зробити щось добре навзаєм, а половина виказує претензії: "Чого ви кота забрали, а переноску ні? Чому не дали нам більше корму?", – розповідає Настя. – Були такі, хто хотів, щоб ми привезли тварину в визначений час та в визначене місце, і починав погрожувати своїми високими посадами, якщо ми запізнювалися на п’ять хвилин". 

Але частина людей стала більш чутливою до тварин під час війни. Настя розповідає, що зараз багато хто готовий брати додому собак, в яких раніше майже не було шансів знайти родину – великих, звичайного кольору, старих, хворих. 

"Раніше ажіотаж був лише навколо маленьких та породистих собак, а середніх та великих було складно прилаштувати, – каже Настя. – Волонтери писали про них пости, але все одно вони могли чекати по пів року. Зараз беруть всіх. Достатньо зробити сторіз з будь-якими цуценятами – і на них вже стоїть черга. Можливо, людям самотньо. А можливо, це потреба робити добрі справи". 

Настя схильна виправдовувати навіть тих, хто прямо каже: "Збиралися в евакуацію, брали багато речей, собака не вліз в машину". Вона думає, що, можливо, спрацювали паніка та раптовість війни. Дівчина сподівається: якщо критична ситуація станеться вдруге, люди будуть вже навчені та знатимуть: перше, що потрібно хапати, – не валізу з одягом, а рідного собаку. 

"Мені хотілося б, щоб люди стали більш свідомими у відношенні до тварин, – каже Настя. – І якщо зараз хтось зрозумів, що в нього немає імпульсу першим рятувати свого собаку чи кота – ну що ж. Краще чесно визнати це та не заводити нікого. Так буде краще і господарям, і тваринам, і тим, хто допомагає їм обом". 

Якщо в вас є змога та бажання взяти тварину в свою родину або на перетримку – подивіться сторінки "Зоопатруля", dogs_adopt_kyiv та "Дворняжкам дом". Хоча зараз стоять черги з людей, готових прийняти в себе тварин, черга з безпритульних собак та котів все одно більша.