Самоліквідація Кирила. Як Московський патріархат програв війну в Україні

Вирішальну роль у поразці Кремля на церковному фронті, хоч як це парадоксально, відіграла позиція предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) митрополита Онуфрія. Він у перший же день війни зробив дві доленосні заяви: одну відкриту, другу, яка не потрапила в стрічку новин, – для кліриків Київської єпархії.

У першій заяві він порівняв російське вторгнення з каїновим гріхом та висловив любов та підтримку українським воїнам. Того самого дня, ближче до вечора, блаженніший благословив кліриків Київської єпархії тримати двері храмів відчиненими. Окрема увага до київських священнослужителів пов'язана з тим, що Онуфрій не лише предстоятель усієї УПЦ МП, а й голова Київської єпархії.

Один із київських священників УПЦ МП пояснив, що сприйняв заяву свого предстоятеля як заклик до церковної мобілізації. "Священники теж люди, вони також прагнуть евакуювати свої сім'ї, вони також відповідають собі на запитання: їхати чи залишатися, – розповідає священник. – Тримати двері храму відчиненими означає для мене залишатися на місці та виконувати свій обов'язок у будь-яких умовах. Крім того, Онуфрій сам став прикладом пастирського служіння: він не залишив київську резиденцію та продовжив брати участь у богослужіннях".

З перших днів війни у ​​церквах та монастирях усіх християнських конфесій України створювалися центри допомоги пораненим та біженцям, а також пункти волонтерської допомоги українській армії. УПЦ МП не є винятком.

У багатьох єпархіях УПЦ МП архієреї висловили підтримку українським військовим та припинили поминання предстоятеля Руської православної церкви (РПЦ), патріарха Кирила під час літургій. Священнослужителі Харківської єпархії УПЦ МП провели молебні у місцях перебування ЗСУ, окроплюючи святою водою воїнів, блокпости, техніку.

Протягом лютого Кирила припинили поминати у 15 українських єпархіях, нині таких понад 20 (загалом у структурі УПЦ МП 52 єпархії). Сьогодні Кирила не поминають навіть у Почаївській лаврі (Тернопільська область), яка роками вважалася форпостом "руського міра" в Україні.

У Києво-Печерській лаврі та постраждалій від обстрілів Святогірській лаврі (Донецька область) патріарха Кирила продовжують поминати, але за "укороченою формулою", без перерахування титулів.

За нашою інформацією, серед ченців Києво-Печерської лаври точаться дискусії про те, як вийти зі складу Московського патріархату. Подібні розмови характерні не лише для "Києва лаврського", але про це пізніше.

Спочатку керівництво РПЦ намагалося надати оцінку демаршу українських архієреїв. Зокрема, глава РПЦ надіслав "бунтівному" митрополиту Сумському та Охтирському Євлогію резолюцію із закамуфльованою погрозою: "Припинення поминання Предстоятеля Церкви не через віроповчальні чи канонічні помилки, чи облуду, а через невідповідність тим чи тим політичним поглядам й уподобанням, – це розкол, за який кожен, хто його вчиняє, відповість перед Богом і не тільки у часі майбутньому, а й у нинішньому".

Хоча, коли протести українського духовенства стали масовими, канцелярія Кирила припинила реагувати на кожен випадок.

Суперечності загострилися після того, як патріарх РПЦ заговорив. Витримавши двотижневу паузу після початку війни, патріарх всієї Русі виступив із промовою, явно розрахованою на внутрішньоросійську аудиторію. Кирило повторив тезу кремлівського диктатора про єдиний народ і згадав про війну: "Цьогорічна весна затьмарена тяжкими подіями, пов'язаними з погіршенням політичної ситуації на Донбасі, практично початком військових дій".

Погіршення ситуації, на думку Кирила, сталося через те, що народ Донбасу бореться із гей-парадами. Далі пролунала фраза: "...Ми вступили у боротьбу, яка має не фізичне, а метафізичне значення". Неінтелектуальний характер промови справив враження навіть на деяких кліриків РПЦ, які саркастично резюмували виступ свого предстоятеля: "Кирило заявив про священну війну з геями".

Через три дні після незграбної спроби обґрунтування "тяжких подій", вже 9 березня, патріарх прочитав проповідь у храмі Христа Спасителя у Москві, де знову ретранслював мантру про єдиний народ та історичну Русь, а також висловив обурення щодо українських священників: "Жахливо, що є деякі релігійні організації (навіть язик не повертається назвати їх релігійними), які підіймають на щит своєї проповіді необхідність боротьби з братнім російським народом".

З огляду на контекст останніх днів, можна припустити, що йшлося і про УПЦ МП.

Вишенька на торті: 13 березня Кирило урочисто вручив директору Росгвардії РФ, генералу Віктору Золотову військову ікону, яка має, за його словами, "надихнути молодих воїнів, які дають присягу".

Промова Золотова у відповідь нагадувала ювілейну доповідь перед головнокомандувачем: генерал запевнив патріарха у тому, що Росгвардія виконає всі поставлені завдання під час української "військової контроперації". Більш очевидного освячення масового вбивства українців з боку Кирила важко уявити.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – лише головне у вашій пошті

Свіжий вітер із Заходу

Після кожного гучного виступу Кирила все більше архієреїв РПЦ за межами Росії виступало з критикою його позиції та на підтримку УПЦ МП. Першим закордонним єпископом Російської православної церкви закордоном (РПЦЗ входить до складу Московського патріархату), який закликав до припинення ворожнечі, став митрополит Східно-Американський та Нью-Йоркський, першоієрарх РПЦЗ митрополит Іларіон.

Трохи пізніше Єпархіальна рада Середньо-Американської єпархії зробила заяву, розпочавши збір коштів на підтримку українських біженців та призначивши розпорядником цих коштів голову УПЦ МП митрополита Онуфрія.

Глава Паризької архієпископії, митрополит Дубнінський Іоанн, що керує Архієпископією західноєвропейських парафій, написав патріарху Кирилу, що вони з ним по-різному розуміють Євангеліє. Різку незгоду зі словами Кирила висловив митрополит Віленський та Литовський Інокентій, про всяк випадок нагадавши своєму московському начальству, що Литва – це не Росія. Події Росії засудила Православна церква Естонії (також входить до складу РПЦ).

Окремі парафії РПЦ за кордоном проводять парафіяльні збори та ухвалюють рішення про перехід до юрисдикції Константинопольського патріархату. За повідомленням російського православного видавця Сергія Чапніна, останній випадок цього ряду – перехід Микільської православної громади в Амстердамі.

Процес обурення політикою Кремля та Московської патріархії у закордонних парафіях і далі зростає, що дає підстави для прогнозів про можливе відокремлення РПЦЗ від РПЦ.

13 березня Центр досліджень Православного Християнства університету Фордам (США) спільно з Волоською Академією Богословських досліджень (Греція) оприлюднив текст "Декларації богословів щодо вчення про "Руській мір"".

Документ є аналізом російської квазірелігійної доктрини "єдиного російського народу", яка стала ідеологічним обґрунтуванням російського вторгнення в Україну. З аналізу випливає, що "руськомірська" демагогія Кирила – давно відома богословам етнофілітична єресь. З чого, зрештою, випливає, що патріаршу кафедру в РПЦ захопив єретик.

Невеличка цитата: "…Ми відкидаємо брехню "Руського міра" і ганебні дії уряду Росії щодо розв'язання війни проти України, (…) як глибоко неправославні, нехристиянські та ворожі до людства…".

Станом на 27 березня Декларацію підписали 1228 богословів, філософів, дослідників біблійної історії та інших православних гуманітаріїв з усього світу. Значна частина з них – парафіяни та клірики РПЦ (здебільшого, зарубіжних структур Московського патріархату). Процес збирання підписів триває. Цей документ уже можна вважати консолідованим поглядом інтелектуальної еліти світового православ'я.

У Росії також сформувалася внутрішьоцерковна опозиція. 290 священників і дияконів підписали Звернення священнослужителів Російської православної церкви із закликом до примирення та припинення війни. У тексті війна названа війною (що у внутрішньоросійському контексті вже є актом протесту), а заклик до миру звучить як заклик до "негайного припинення вогню".

Але повернімось до України. Попри надзвичайне обурення з боку духовенства УПЦ МП політикою патріарха Кирила, УПЦ МП і далі залишається самоврядною церквою у складі РПЦ. Наскільки нам відомо, сьогодні УПЦ МП не ділиться бюджетом із РПЦ (і не отримує фінансової допомоги з боку Московської патріархії). Але офіційні зовнішньоцерковні зв'язки УПЦ, як і раніше, можливі лише через канцелярію російського патріарха.

Два митрополити УПЦ МП зберігають членство у Синоді РПЦ. Це предстоятель УПЦ МП владика Онуфрій та його керуючий справами митрополит Антоній. На нещодавньому засіданні Синоду РПЦ обидва українські митрополити були відсутні, що спричинило різку критику з боку представника Священного Синоду Православної церкви України (ПЦУ), митрополита Євстратія Зорі.

На думку останнього, Онуфрій та Антоній втратили можливість домогтися реакції Синоду РПЦ на "беззаконня Кирила та агресію РФ". Тут варто зазначити, що нам невідомо, чи була така технічна можливість у Онуфрія та Антонія. Скажімо, чи могли вони вимагати свого включення до засідання у форматі відеоконференції? Не виключено, що їхня відсутність була не їхньою ініціативою, а рішенням Кирила.

Проте факт залишається фактом: УПЦ МП – автономія в структурі РПЦ. В умовах війни це майже те саме, що й наявність шеврона з написом "Росія". Носити його на українській території, щонайменш, непристойно.

Зрештою, у звичайних українців немає можливості постійно стежити за церковними новинами та вивчати світогляд окремих священників та єпископів, а шлейф "руського міра" тягтиметься за Московським патріархатом ще дуже довго. То чому ж УПЦ МП не зірвала з себе цей шеврон одразу після того, як владика Онуфрій назвав агресора Каїном?

Приєднуйтесь до Instagram LIGA.net – тут тільки те, про що ви не можете не знати

Казус УПЦ МП

Самовільне відділення групи священнослужителів від материнської церкви, з погляду церковного права, є гріхом розколу, з усіма наслідками. Материнською церквою для УПЦ МП є РПЦ. І це не фігура мовлення, а церковно-правовий факт.

Така група священнослужителів, звісно, ​​може зареєструватися у департаменті релігій при Мінкульті України та назватись церквою. Але чи будуть справжніми її обряди (причастя, хрещення, вінчання) в очах православного і взагалі християнського світу? Не факт. І цього боїться УПЦ МП, яка завжди наголошувала на своїй канонічності. Щоб обряди залишалися справжніми, все має бути за правилами, тобто – згідно з канонами.

Щоб відмежуватися від материнської структури та зберегти канонічність, необхідно або приєднання до іншої канонічної церкви, або тривалий процес здобуття незалежності. Він може тривати роками, десятиліттями, а іноді століттями.

Вихідною точкою цього процесу має бути соборне рішення церкви: рішення архієрейського чи помісного собору. Незалежна (помісна) церква називається автокефальною, а "довідка" про автокефалію – томосом. У світі є 15 канонічних православних церков – вони вписані в диптих (список) Вселенського патріарха, який він зачитує під час літургій.

Хто може надати томос? Щодо цього є різні погляди. Вселенський патріархат наполягає на своєму монопольному праві видавати томоси. Проте в історії православного християнства були випадки, коли томос видавав московський патріарх (щоправда, інші церкви не визнавали такої автокефалії). Таким чином, УПЦ МП могла б провести собор і попросити томос або у РПЦ, тобто у Кирила, чи у Вселенського патріарха Варфоломія.

Зрозуміло, що томос для УПЦ МП від Кирила – це зі сфери фантастики. Крім того, його канонічне право роздавати томоси є сумнівним. Чи можна розраховувати у цій ситуації на Вселенського патріарха?

У коментарі LIGA.net єпископ ПЦУ, митрополит Переяславський та Вишенський Олександр Драбинко сказав: "Томос – це як паспорт, він одній і тій самій особі двічі не видається. Україна вже отримала від Вселенського патріарха томос, в Україні є автокефальна помісна церква – Православна церква України".

Ще один шлях для УПЦ МП – приєднатись до ПЦУ. Але тут є кілька перешкод. Перша психологічна: за роки протистояння накопичилася величезна кількість взаємних образ.

По-друге, до початку воєнних дій кількість парафій та монастирів УПЦ МП майже вдвічі перевищувала аналогічні показники ПЦУ. Приєднання більшого до меншого може комусь здаватися нелогічним.

По-третє, "канонічна вага" РПЦ (а значить і УПЦ МП) в очах кліриків цієї церкви перевищувала "канонічну вагу" ПЦУ. І на те були причини.

В Україні за фактом, справді, співіснують дві канонічні православні церкви: УПЦ МП та ПЦУ. У диптиху Вселенського патріарха ПЦУ значиться п'ятнадцятою, це юна, якщо так можна сказати, церква, вона визнана як автокефальна чотирма іншими церквами з того самого диптиха (як уже зазначалося, процес визнання автокефалії складний і тривалий).

Водночас РПЦ визнана всіма й давно. Це було предметом гордості єпископату РПЦ. Архієреї УПЦ МП завжди зверхньо споглядали на єпископів ПЦУ та називали їх розкольниками.

У розмові з журналістом LIGA.net один із єпископів УПЦ МП, митрополит Ніжинський та Прилуцький Климент, украй скептичний, розмірковуючи про можливість зближення з ПЦУ.

"Інформаційний шум, який сьогодні здійнявся щодо релігії, зазвичай складається з гасел, далеких від розуміння того, що таке церква, – каже він. – Але для вірян як в Україні, так і вірян переважної більшості інших помісних церков цілком зрозуміло, що неможливо приєднатися до розколу. Сьогодні ПЦУ намагається ловити рибку в каламутній воді. Але ж усі знають, що у них самих безліч проблем як усередині, так і у стосунках з православним світом. Боюся, що їхні заклики можуть лише помножити ті проблеми, з яких вони самі не можуть вибратись".

Розмірковуючи про майбутнє церкви, митрополит Климент ніби натякає на те, що майбутнє УПЦ таке саме, як і в українського народу.

"Щоб відповісти на це запитання, треба бути пророком. Церквою керує Господь. У Нього помилок немає. Позицію нашої Церкви чітко висловив Блаженніший у перший день війни. Назвав речі своїми іменами. Наша Церква завжди з українським народом, бо вона з українського народу і складається. Ось зараз російські війська воюють з українським народом. Усім очевидна глобальна помилка тих, хто розв'язав цю війну. Так само неможливо протистояти й нашій Церкві, оскільки це означало б протистояння українському народові, який її складає. Нинішні випробування, які проходить Україна, мають спричинити згуртованість суспільства. Ті, хто сьогодні громадян України протиставляють один одному, з усією очевидністю працюють на руйнування держави", – підбиває підсумок владика Климент.

Митрополит нещодавно виступив перед паствою та засудив агресію РФ. У церковному середовищі Климента зараховують до групи "поміркованих єпископів", у зв'язку з чим його думку можна вважати "середньою температурою у палаті". Якщо це так, то майбутнє УПЦ МП і справді дуже туманне. Ситуація складається майже безвихідна. Але це лише на перший погляд.

Читайте нас у Telegram: перевірені факти, тільки важливе

Вихід є

Складне логічне завдання з виходу УПЦ МП із церковно-політичного глухого кута перестає бути складним, якщо умоглядно відокремити єпископат від решти церкви. До єпископату умовно можна зарахувати близько 100 осіб – митрополитів та їхнє вузьке оточення. Цю спільноту іноді називають "церковним політбюро" УПЦ МП. І за способом життя та за стилем мислення ці люди дуже відрізняються від тисяч українських кліриків та мільйонів парафіян.

Духовенство ПЦУ визнає обряди УПЦ МП, так само як і значна частина священників УПЦ МП визнає обряди та таїнства ПЦУ. З огляду на те, що обидві структури мають канонічний статус, вони, з еклезіологічного погляду (еклезіологія – богословська дисципліна про природу, устрій та межі церкви), є частиною однієї, внутрішньо єдиної церкви.

Цю тезу обстоює, зокрема, філософ та богослов, архімандрит РПЦ Кирило Говорун. Це не пусті балачки – професор Кирило Говорун один із найвідоміших православних богословів та автор фундаментальної праці "Мета-еклезіологія".

За словами професора, перехід священника з УПЦ МП до ПЦУ (або навпаки) означає не зміну церкви, а лише перехід з однієї адміністративно-організаційної структури в іншу. Водночас всі обряди, здійснені таким священником до і після переходу, залишаються канонічними.

А що скажуть прості віряни, незнайомі з богослов'ям? Згідно з дослідженням соціологічної групи "Рейтинг", проведеним 8-9 березня, 52% парафіян УПЦ МП виступають за розрив відносин УПЦ МП із РПЦ. Є підстави вважати, що на тлі російської агресії цей показник зростатиме. Що може зупинити перехід окремих парафій під омофор іншого архіпастиря?

Нічого. Цей процес у березні набув лавиноподібного характеру. Майже щодня з'являються повідомлення про перехід окремих парафій, благочиніїв та монастирів. В умовах війни владні вертикалі всередині УПЦ МП послабшали. В умовах грізних викликів звичайні священники відчувають, що несуть відповідальність за свою паству передусім перед Богом, а не перед начальством.

Київський священник, про якого ми згадали спочатку, каже: "Я готовий помирати за Христа, але не за Кирила. Зараз я їду до шпиталю соборувати поранених українських військових. Водночас на мені бирка "московський патріархат". Думка про те, що ця бирка заважає християнському служінню, виникає".

Не виключено, що найближчим часом переходитимуть до ПЦУ цілі єпископії. Подібне  бажання вже висловило духовенство Львівської єпархії УПЦ МП. За нашими даними, аналогічна ситуація у Київській, Сумській та Володимир-Волинській єпархіях УПЦ МП.

Таке бажання, зазвичай, оформлюється як колективний лист до місцевого архієрея з проханням: звернутися до митрополита Онуфрія із закликом провести архієрейський чи помісний собор та відокремитися від РПЦ. Однак ідея такої "дорожньої карти" ще не свідчить про те, що єпархії ось-ось відділяться. Поки що це лише декларації про наміри.

21 березня Священний Синод ПЦУ ухвалив постанову "Про надзвичайний порядок прийняття до ПЦУ". Документ передбачає максимально комфортну процедуру для духовенства, громад та монастирів УПЦ МП, які прагнуть "послідувати Томосу та увійти в канонічне єднання з Православною Церквою України".

Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній звернувся до братів і сестер, які перебувають у "підпорядкуванні Московського патріархату", закликаючи їх розірвати духовні ланцюги Москви, і підкреслив, що серця та двері ПЦУ відкриті для всіх.

Митрополит ПЦУ Олександр Драбинко заявив, що готовий до переговорів з колегами з УПЦ МП: "Треба нарешті облишити образи, сідати за стіл та розмовляти. Те, що УПЦ МП завершує своє існування, – факт. Потрібно рухатися далі. Тим, хто стверджує, що після стількох років образ діалог неможливий, я б відповів: неможливе людині можливе Богу".

Митрополит Олександр знає, що говорить. У сан митрополита його було зведено, коли він був кліриком УПЦ МП. В минулому Олександр Драбинко – особистий секретар предстоятеля УПЦ МП Володимира (Сабодана). Свого часу вважався одним із лідерів проукраїнської групи всередині УПЦ МП. З грудня 2018 року Олександр Драбинко – правлячий архієрей ПЦУ.

Поки що складається враження, що ПЦУ, справді, готова приймати всіх. Проте не під диктофон деякі єпископи ПЦУ висловлюють побоювання, що переходитимуть не лише добропорядні священнослужителі, а й обскуранти, які ще недавно пропагували "руській мір", що насилали прокляття на своїх опонентів, відганяли ковід дзвоном, незаконно збагачувалися тощо.

Один із єпископів ПЦУ пояснив: "Річ у тім, що мракобіси за своєю природою – флюгери: у разі небезпеки вони швидко змінюють позицію…" Тому не виключено, що двері ПЦУ можуть зачинитися перед носом деяких представників єпископату УПЦ МП.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – лише головне у вашій пошті

Що скаже Онуфрій

Багато залежить від того, чи піде Онуфрій назустріч Епіфанію. Релігієзнавець, професор кафедри богослов'я та релігієзнавства НПУ ім. Драгоманова Юрій Чорноморець вважає, що в митрополита Онуфрія залишається історичний шанс вивести УПЦ МП зі стану невизначеності.

"Канонічний шлях Онуфрію добре відомий, – каже Юрій Чорноморець. – Є Помісна церква, до якої треба приєднуватись. Посередником може стати Вселенський патріарх. Патріарх Варфоломій має серйозний досвід модерування подібних процесів. Інше питання, чи є бажання піти на цей крок в Онуфрія та його, скажімо так, єпископської корпорації?

Релігієзнавець нагадує, що останні вісім років з боку Росії проти України точилася запекла інформаційна війна. І митрополія УПЦ МП брала у ній участь. "Єпископи УПЦ МП показали, яка насправді їхня ідентичність, – згадує Чорноморець. – Декого з них можна вважати співучасниками сьогоднішньої агресії. Склад злочину очевидний. З погляду справедливості, їх вибачити не можна. Але християнське милосердя вище за справедливість. І ПЦУ дала сигнал, що готова це милосердя проявити".

Останній місяць у церковному та богословському середовищі розглядаються різні варіанти трансформації УПЦ МП. Можливо, наприклад, зближення та переговори архієреїв про приєднання до румунської чи сербської церков.

З огляду на унікальність моменту, найближчими днями очікується зміна ландшафту світового православ'я. Кирило Говорун не виключає, що якщо митрополит Онуфрій виявить лідерські якості, він зможе відіграти у цьому процесі історичну роль. Але чи виявить?

Підштовхнути блаженнішого до ухвалення того чи іншого рішення можуть і зовнішні фактори. Насамперед – законодавчі ініціативи. Наприкінці березня у ВР було зареєстровано два законопроєкти про заборону Московського патріархату та націоналізацію його майна. Перший проєкт (автор – позафракційний народний депутат Оксана Савчук) більше нагадує політичну декларацію.

Другий законопроєкт (від групи депутатів із різних фракцій) юридично більш вивірений. В останньому варіанті немає словосполучення "Московський патріархат". Але міститься заборона діяльності будь-яких релігійних організацій, чиє керівництво перебуває у державі-агресорі. Жоден проєкт не пройшов жодного читання. Але певний психологічний вплив на керівництво та кліриків УПЦ МП подібні політичні жести справити здатні. 

Якщо ж позиція блаженнішого Онуфрія залишиться по-чернечому споглядальною, він ризикує найближчими місяцями втратити більшу частину пастви. І залишитися поза законом в оточенні жменьки одіозних митрополитів, проповідників "руського міра" та інших кандидатів на зарахування до обмінного фонду під час переговорів з РФ.

Підсумок. Не так уже й важливо, яка саме абревіатура прийде на зміну УПЦ МП. Важливим є те, що ідеологічна зброя Кремля в Україні не спрацювала. І навіть більше: під час спроби вистрілити, вибухнула сама РПЦ. Де-факто вона втратила свій вплив в Україні та інших країнах, де були її форпости. Це ще одна маленька перемога України у великій війні.