Бути "Ахіллесом". Як Юрій Федоренко створив батальйон "із людським обличчям"
Командир батальйону "Ахіллес" Юрій Федоренко завжди без попередження з’являється на локації, де живуть його бійці. Якщо у приміщенні брудно, може командним голосом дати інструкцію, як прибирати за собою. Якщо знаходить банку навіть безалкогольного пива – викидає її.
Сухий закон – одне з головних правил у батальйоні "Ахіллес", за його порушення – "суворе покарання в межах законодавства". На нарадах із військовими той самий Юрій Федоренко – творча людина. Вислуховує чужі ідеї, постійно пропонує свої, дослухається до побратимів та багато креативить. Атмосфера нарад схожа на атмосферу планувань у стартапі.
Юрію 33 роки. Його позивний – "Ахіллес". Він керує однойменним батальйоном ударних безпілотних авіаційних комплексів 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Тільки у березні його батальйон вразив 689 російських цілей на Бахмутському напрямку. Водночас сам Юрій навчився керувати БпЛА порівняно недавно – влітку 2022 року. Тоді на Харківщині він зрозумів важливість розвідки дронами та ініціював створення аеророзвідки у межах своєї стрілецької роти.
Liga.net поговорила з "Ахіллесом" та дізналась, як створювався батальйон, чому важливо бути поруч зі "своїми" та як атмосфера людяності допомагає на війні.
Битва із соняхами
Юрій народився в селі у Черкаській області. З п’ятого класу сам їздив електричкою в школу в райцентр. Тоді ж почав займатися спортом – поєднував рукопашний бій із важкою атлетикою.
Один із найщасливіших спогадів дитинства – про перші зароблені гроші влітку після восьмого класу. Точніше, про процес їх заробляння.
"У колгоспах вирощували експериментальні сорти соняхів, і тим соняхам, що виростали бракованими, з якимись чорненькими плямами, треба було "відрубати голови". Щоб коли збирають врожай, добре зерно не перемішалось із поганим, – згадує Юрій. – І от ми з хлопцями цим і займались – уявляли, що ми на полі бою збиваємо голови цим соняхам мечем. Це була моя перша та одна з найвеселіших робіт – можна було кататись на конях, бути з друзями".
Після дев’ятого класу вирішив, що немає сенсу далі вчитися в школі – адже якщо піти в профтехучилище, можна одночасно закінчити школу та здобути професію. Вивчився на кухаря-кондитера. Але насправді з дитинства мріяв бути військовим, і після ПТУ планував вступати до військового вишу. Каже, що "провів підготовчу роботу", зрозумів, що без зв’язків це нереально, тому пішов іншим шляхом.
"Я прийшов до військкомату та запитав, чи можу піти служити на контракт, – розповідає Юрій. – Мені запропонували підписати контракт із Нацгвардією. Спочатку потрапив у військову частину, що займалась охороною дипломатичних представництв у Києві, згодом – в автороту. А далі сталася доленосна подія: на змаганнях із рукопашного бою я взяв перше місце і мене перевели до роти спеціального призначення. Далі я пройшов достатньо потужну підготовку – нас вчили штурмовим діям у міській забудові та всьому, що з цим пов’язано".
Зарплата на контракті у Нацгвардії тоді була 1200 гривень. Навіть на 2009 рік це дуже мало. Юрій описує, на що вистачало цих грошей: 200 гривень – за гуртожиток у Києві, ще 1000 гривень – двічі сходити в магазин.
"Тому було багато підробіток. Офіційно це заборонялось, але інакше вижити було неможливо. Ми з іншими хлопцями крутились, як могли – організовували охорону різних заходів, щось десь купували, а потім перепродавали в частині. Працювали через додаткові суспільні комунікації – скажімо так. І звісно, в спосіб, передбачений законом".
За рік служби в роті спецпризначення Юрію дали дозвіл вступити до вишу – він отримав першу вищу освіту за фахом "Правознавство" в Національній академії внутрішніх справ із відзнакою.
"Рембо"
У травні 2014 року, коли Слов’янськ та Краматорськ були вже окуповані росіянами, Юрій заїхав на свою першу у житті ротацію на Схід. Це була Семенівка – населений пункт на східних околицях Слов’янська. Юрій тоді був командиром відділення, але по факту виконував функції кулеметника – "бо кулеметника вивели зі строю, а я хлопчина моцний, тож перебрав на себе його функціонал".
Десь тоді ж Юрій отримав перший позивний – "Рембо". "Мені було 22 роки, я все життя займався спортом, тож був накачаний та з кулеметом. Хтось подивився на мене та каже: "Рембо, перша кров". Так і повелось", – згадує Юрій.
Влітку 2014 року Федоренко отримав поранення. Скоріше за все, тоді десь поруч із ним влучив гранатомет – коли Юрій прийшов до тями, він був загорнутий в асфальт.
"Це було поранення середньої тяжкості, контузія з усіма супутніми елементами. Все вказувало на те, що треба якнайшвидше звернутися до лікаря, але ми тоді вірили, що вдасться швидко вибити росіян із нашої землі, війна не триватиме довго. Тому просто обробили чимось рани, і я залишився у строю виконувати завдання – тоді так робили багато поранених".
Вже на ротації у Києві Юрія направили у шпиталь та під час військово-лікарської комісії у 2015 році визнали обмежено придатним та звільнили у запас.
У цивільному житті Юрій отримав другу вищу освіту – "Публічне управління та адміністрування" в Університеті державної фіскальної служби, займався підприємництвом, а згодом – громадською діяльністю.
У 2019 році балотувався у Верховну Раду від Слуги народу – але не пройшов. У 2020 році став депутатом Київради – і є ним досі.
У середині лютого 2022 року Федоренко вступив в Тероборону – хоча у те, що почнеться повномасштабна війна, повною мірою не вірив. "Я встиг з’їздити на пару занять із підготовки, ми активно шукали приміщення для Тероборони в Дніпровському районі, – згадує Юрій. – А навіть будучи депутатом, приміщення отримати дуже складно. Потім сталося 24 лютого".
Перша операція з дронами
23 лютого Юрій приїхав додому пізно ввечері. Ліг спати, а о п’ятій ранку прокинувся від дзвінка – телефонував батько.
"Він каже: "Почалося". Я питаю: "Що саме?". Він каже: "Війна. Ракети летять, подивись у вікно", – флегматично згадує Юрій. – Я подивився – і точно, летять ракети. Одразу зателефонував меру, спитав, що ми робимо. Він сказав, що організовує охорону міста і щоб я був на зв’язку. Тоді зателефонував секретарю міської ради, той теж сказав залишатись на зв’язку. І тут я згадав, що я ж у теробороні. Набрав командира 128 батальйону 112 бригади ТрО ЗСУ міста Києва та питаю: "Олександр Борисович, де збираємось?". Він каже: "А пам’ятаєш, ми просили приміщення бозна скільки, і нам його так і не дали? То може час його забрати?". Уточнили у мера, він сказав: "Беріть все, що треба".
25-го лютого зранку Юрій у складі ТрО вже виїхав на Житомирський напрямок – охороняти летовище "Чайка", та виконував окремі завдання з 72 бригадою. За 15 днів підрозділ Юрія повернувся в Київ, на ДВРЗ. Вирили там лінію оборони, Юрій готував підрозділ до ударно-штурмових дій – тобто до того, що найкраще вмів із 2014 року. "Тільки тоді на Сході зі мною служили козаки від 18 до 40 років, а зараз це був весь зріз суспільства – бізнесмени, робітники, вчителі, лікарі, психологи. Мені здається, підрозділ охопив всі існуючі професії, і це були люди дуже різного віку".
У травні 2022 року підрозділ Юрія поїхав на харківській напрямок, у населений пункт Базаліївка. "Нас із трьох сторін обстрілювали з усього – "Градів", "Ураганів", мінометів, танчиків. Ну дуже було цікаво, – каже Юрій. – А ми адекватної відповіді дати не могли – бо не бачили ворога. Тільки проводили поодинокі розвідки боєм. Тоді якраз у мене з’явилась група, що пілотувала "Мавіки 3". Ми підняли їх у повітря та побачили, що ворог прямо перед нами – на відстані у 2,5 кілометра, і взагалі не боїться".
У Юрія виникла ідея: він пішов до 92 бригади та запропонував: "Хлопці, давайте так. Ми вас корегуємо "Мавіками", ви стріляєте. І разом знищуємо ворога". Перша ж спільна операція виявилась вдалою. "Я зрозумів, що ця штука дуже ефективна, і що умови війни зараз зовсім інші у порівнянні з 2014 роком. Тоді я брав участь переважно у стрілецьких боях та не відчував на собі впливу броньованої техніки та артилерійських систем реактивного вогню".
Так почалося найцікавіше. Підрозділ Юрія виконував завдання, заради якого і приїхав на Харківщину – охорона населеного пункту Базаліївка, відбивав атаки росіян, а паралельно – швидко навчався аеророзвідці. Сам "Ахіллес" тоді ж теж навчився керувати дронами.
З червня до серпня 2022 року підрозділ Юрія закривав розвідувальними розрахунками БпЛА такі населені пункти: Печеніги, Базаліївка, Леб’яже, Пушкарне, Коробочкине, Семенівка, Балаклія. Розрахунки підрозділу мали між собою горизонтальні зв’язки: тобто якщо один розрахунок "бачив" за допомогою дрона якусь ціль – систему РСЗВ, "Град", "Урал" або будь-що інше, але не мав можливості вдарити, то передавав цю ціль іншому розрахунку. Інформацію про пересування передавали в пункт керування артилерією, і вона била по техніці.
"Все це допомогло суттєво зменшити обстріли Чугуєва – адже на початку ми бачили, як російський "Град" розвертається, викидає пакет (повний залп з установки. – Liga.net.) у бік Чугуєва, потім дозаряджається та викидає ще один пакет. А тепер для них було успіхом, якщо вони встигали викинути дві ракетки. Ми бачили їх – і одразу по них був прильот".
У серпні 2022 року батальйон ТрО, до складу якого входив підрозділ Юрія, йшов на ротацію в Київ. "Ми зібрались на козацьке віче, – каже Юрій. – Адже у нас всі добровольці, і є рішення, які ми приймаємо не за наказом, а в процесі обговорення. Вирішили, що не поїдемо в Київ. Чому? Як би це не звучало, але кожен, хто проходить службу у підрозділі, прийшов вигравати цю війну. Для нас було неприйнятно йти на ротацію, ще й у момент, коли завдяки аеророзвідці ми нарешті досягли максимальної ефективності. Ми бачили, що завдяки нашій роботі ворог відтягнув свою техніку на понад 12 кілометрів від місця, на якому був до того. Як можна було піти?".
Підрозділ Юрія прирядили до 92 бригади. Тоді ще не всі з особового складу добре вміли "літати" на дронах. Тому графік досвідчених пілотів виглядав так: о четвертій ранку пілот вже виходив на позицію, працював до 22 вечора. Повертався, спав три години – і так по колу.
"Я розумів, що це ненормально, люди виснажуються. Тому виступив із пропозицією: давайте ми знімемо з мене завдання по обороні населеного пункту Базаліївка, і я перекваліфікую своїх людей на операторів дронів. Зробимо додаткові групи, щоб особовий склад міг хоча б трошки відпочивати. Мою пропозицію прийняли, а за п’ять днів мене викликали на нараду та кажуть: "Юрій Сергійович, ми йдемо в контрнаступ на Харківщині". Я питаю: "Скільки є часу на підготовку?". Мені відповідають: "На позавчора".
Харківський контрнаступ
Коли почався контрнаступ, три взводи підрозділу розділились. Один пішов разом із 14 бригадою до кордону, інший – із Третьою танковою в напрямку Балаклії, а Юрій повів взвод разом із 92 бригадою – у напрямку Шевченково-Куп’янськ.
"Робота була дуже складна, бо треба було водночас оперативно працювати в полі та контролювати взаємодію між взводами", – каже Юрій.
Він згадує історію з того часу – як разом з іншими військовими їхав автівкою з Грушівки в напрямку Куп’янська. На зустріч їхала інша автівка з військовими.
"Ми кричимо їм: "Привіт!", вони нам у відповідь: "Прівєт!", машемо руками. А потім розминаємось, ніби в слоумо, і розуміємо, що у них автівка без хрестів, і вони зелені. А вони розуміють, що у нас автівка з хрестами, і ми піксельні. Вже потім ми дізналися, що їх ліквідували, – згадує Юрій. – Так от, ми зайшли на точку, яку для себе визначили, підняли коптери та бачимо, що у 500-600 метрах від нас дуже багато різної техніки. І що це техніка ворога. Ворог стояв позаду, праворуч та попереду. Ми просто проскочили між бойових порядків противника та потрапили туди. Відчуття були цікаві. Далі ми дві години корегували вогонь артилерії. Тоді вдалося дуже суттєво розбити противника – і в плані техніки, і в плані особового складу. В той же день цей рубіж був взятий нашими штурмовиками".
Контрнаступ закінчився, підрозділ Юрія продовжував працювати – офіційно у складі 112 бригади 128 батальйону ТрО, фактично – разом із 92 бригадою.
У січні 2023 року командир 92 бригади покликав "Ахіллеса" на розмову. "Він каже: "Юр, давайте переходьте до нас. Ми й так разом воюємо, а так будемо в одному підрозділі", – згадує Юрій. – Я спитав, скільки є часу на подумати – адже мені треба поспілкуватися з особовим складом: 92 бригада воює постійно, і треба було спитати у своїх, чи вони готові. Він каже: "Бачиш двері? У тебе є час – як пройти до цих дверей". Звісно, я відповів: "Поняв, ми з вами".
До переходу у 92 бригаду підрозділ "Ахіллеса" налічував 91 людину. 44 з них перейшли у 92 бригаду. Юрій зупиняється на цьому моменті: інші не перейшли не через недостатню вмотивованість, а через стан здоров’я та вік.
"На початку 2023 року ударні засоби БпЛА тільки розвивались, але вже у червні за загальною статистикою Сил оборони наш підрозділ став одним із найрезультативніших серед собі подібних, – каже Юрій. – Тому ми вийшли з пропозицією, що для виконання бойових завдань раціонально було б масштабувати наш досвід та утворити батальйон. 31 січня 2024 року ми офіційно стали батальйоном у складі 92 бригади. Не буду називати цифри, але ми стали умовно в п’ять разів більшими".
Як влаштований "Ахіллес"
Щоб коптер знявся в повітря, полетів та знищив ворога, потрібно багато людей та підготовчої роботи. Потрібно побудувати навколо цього цілу інфраструктуру. "Ахіллес" перераховує: це приведення боєприпасів у відповідність до бойового застосування, майстерні, де ремонтують техніку, що постійно ламається, R&D-центри, де створюють та випробовують нові розробки, забезпечення харчуванням, формою, пальним, навчання поповнення.
Для всього цього потрібні люди, тож батальйон "Ахіллес" зараз активно комплектується. На момент створення батальйону (31 січня 2024 року) він був укомплектований на 11,5%, зараз – майже на 40%.
"Заявок від цивільних надзвичайно багато, – каже Юрій. – Тільки зараз у нас висить 200 неопрацьованих заявок на посаду пілота, а бували часи, коли цих заявок було 1500. Але не з усіма вдається знайти спільну мову з різних причин. Наші основні вимоги до кандидатів – це дисципліна та мотивація, усвідомлення того, що служба в ЗСУ – не вимушена міра чи вирок, а реальність, у якій ми живемо, і що треба повністю віддати частину свого життя цій реальності".
Юрій каже: часто цивільні думають, що управляти дроном – проста робота, і будь-який геймер, який ще вчора сидів у геймерському кріслі у своїй квартирі та вбивав ворогів у грі, сьогодні сидітиме у зоні бойових дій у такому ж кріслі та робитиме все те саме, тільки з бойовим дроном.
"Люди дивляться цю картинку про геймерів у соцмережах та новинах і думають: "Хі-хі-хі, це так весело і так просто", – каже "Ахіллес". – Але насправді це так не працює. Іноді підрозділи безпілотних систем, зокрема наш, грають ключову роль у тому, як завершиться бій. Ми сильно дошкуляємо ворогу, тому ми для нього – пріоритетна ціль".
Коли цивільний надсилає заявку на вакантну посаду в "Ахіллес", протягом двох тижнів йому приходить відповідь – чи пройшов він на етап співбесіди. Всі співбесіди проводять командири підрозділів, у які подається кандидат. Але фінально затверджує списки "новеньких" все ж командир батальйону. На цьому етапі можуть відсіятися люди, що вже успішно пройшли співбесіду та отримали попереднє "так".
"Фактори можуть бути різні, – каже Юрій. – Був випадок, коли відібрали військового 26-ти років, що вже мав досвід керування дронами, вмотивований, ніби все добре. Але чомусь він подався на посаду інженера. Я питаю, чому так, адже якщо у нього є досвід пілотування, логічно було б розвивати цей напрямок. І тут виявляється, що у людини є сумніви, чи зможе вона виконувати завдання в полі. Але це так не працює. Ми всі військові, і яка б посада у тебе не була, якщо настане час Ч, ти маєш взяти до рук зброю та вступити в бій. Якщо в критичній ситуації хтось один із розрахунку замнеться, ми можемо понести втрати. Це дуже важливий момент, і через нього ця кандидатура відпала".
Після мобілізації в "Ахіллес" військовий проходить такі етапи: місяць загальновійськової підготовки, ще місяць або 45 днів спеціалізованої підготовки – залежить від засобу БпЛА. Далі приїздить у підрозділ, знайомиться зі своєю командою та починає виходити на бойові завдання як спостерігач – переймає досвід та пробує пілотувати в бойових умовах.
"І тільки коли старший розрахунку, що має колосальний досвід, каже, що людина готова самостійно виконувати бойові завдання, її передають у той бойовий розрахунок, де вона далі працюватиме. Тобто від мобілізації до безпосередньо роботи – понад три місяці підготовки. Ми не зацікавлені в непідготовлених військових на полі бою".
Правила батальйону
Особовий склад батальйону розкиданий на різних локаціях. Щоб тримати постійний зв’язок, Юрій щодня надсилає в загальний чат батальйону голосові повідомлення, де розповідає про ситуацію на фронті. Кожен військовий має поставити на це повідомлення лайк – інакше отримає штраф. Кошти зі штрафів йдуть у фонд батальйону.
Сувора заборона для особового складу – на алкоголь. Коли "Ахіллес" приїздить на локацію, де живуть його військові, завжди заглядає в холодильник. Викидає навіть безалкогольне пиво – адже воно асоціюється з алкоголем. Може пройтись кімнатами та подивитись, чи не ховають десь п’яного. Приїздить на локації завжди без попередження.
"Алкоголь та наркотики – це харам, категоричне "ні", – каже Юрій. – Це те, за що я караю за законами воєнного часу – жорстко. Але без паплюження честі та гідності людини, без порушення її конституційних прав. Покарання не пов’язане з фізичним впливом, скоріше з різними обмеженнями, які можна накласти на людину". Яке саме це покарання – "Ахіллес" не говорить.
Кожен боєць може зателефонувати Юрію напряму – та розповісти про свою проблему чи конфлікт. Звісно, якщо цю проблему не можуть вирішити командири нижчих ланок. "У мене збережені контакти всіх військових батальйону, і я завжди зроблю все можливе та неможливе, щоб врегулювати ситуацію, – говорить "Ахіллес". – Бо буває так, що сьогодні це невеличка проблема, але якщо її не вирішити, за місяць вона може стати непереборною".
Буває, що людина приходить в "Ахіллес" на одну посаду, але виявляється на ній недостатньо ефективною. Тоді їй шукають іншу роль у підрозділі: наприклад, прийшов на посаду пілота, але своє місце знайшов у майстерні з ремонту дронів.
"Іноді і бойові пілоти "перегорають", коли постійно знаходяться на позиціях, – розповідає Юрій. – Тоді треба людину на місяць витягти з цього, дати їй інший функціонал – і потім вона прийде та сама попроситься, щоб її поставили в розрахунки. Ще не було випадків, щоб мене хтось розчарував. От коли людина може повністю розчарувати? Якщо ти брав фахівця, а він виявився сольовим наркоманом. Такого я не зустрічав. А у всіх інших випадках людину можна перекваліфікувати".
Для "Ахіллеса" максимально важливий командний дух. Або, як він каже, дух козацтва. Він впевнений: надскладні завдання люди можуть виконувати не за наказом, а за загальним розумінням, що робити це потрібно.
"Це загальне розуміння приходить за рахунок ставлення та стосунків у команді – людяності, комунікації, правди, яку ти озвучуєш своєму особовому складу, – каже Юрій. – Є така категорія завдань, яка називається "на чоловіка" – це надскладні завдання, пов’язані з неймовірним ризиком для життя. Від їхнього виконання залежить багато життів. Ніхто не буде виконувати такі завдання, якщо у вас в команді формальна атмосфера, все зарегульовано виключно наказами, і немає нормальної комунікації всередині підрозділу".
"Роби те, що в зоні твоєї відповідальності"
За понад два роки повномасштабної війни батальйон "Ахіллес" жодного разу не був на ротації. Юрій розповідає, як виглядає його звичайна доба зараз: вчора він ліг спати о третій ночі, прокинувся о 4:50 – росіяни почали штурм. Відбились. Далі – нарада з підсумками минулої доби, планування завдань на день, дві зустрічі з суміжними підрозділами з обміном досвідом використання БпЛА та боєприпасів.
"Потім я поїхав подивитись нові позиції. Лінія зіткнення зараз достатньо складна, і командир кожної ланки має розуміти, звідки працює його особовий склад. Бо одна справа – бачити місцевість на мапі, зовсім інша – наживо. Коли повернувся, противник знову почав штурм. Ми відбили. Далі була нарада з підсумками дня, і десь о першій ночі я ліг спати. Навіть не встиг вчора повідтискатися".
Раз на два місяці Юрій їздить до Києва – на півтора дня на сесії Київради. Про те, як він переживає ці поїздки з різким переходом між двома світами – війни та умовного миру – говорить дуже обтічно. Як і про все, що стосується особистих емоцій. Каже коротко, що вже "перехворів".
"Якось я був у Києві, і ввечері ми з офіцерами з інших підрозділів зустрілися повечеряти. Підходимо до ресторану, а там біля входу чоловіки стоять курять, – каже Юрій. – Побачили, що йдуть військові у формі – і буквально почали розсипатися, за дві секунди на курилці не залишилось нікого. Всередині кафе вирує життя. Але зайшли люди у формі – і здається, навіть музика стала грати тихіше, більшість чоловіків відводили погляд, різко стали дивитися в телефони. Ніби ми – якась загроза для них та їхнього укладу життя. Це все результат неправильної інформаційної політики. До людей потрібно доносити, що Сили оборони – це не вирок, а можливість захистити свій дім та свою родину". Юрій розповідає про цей випадок зі сміхом, але цей сміх не здається веселим.
В одному з інтерв’ю "Ахіллес" казав, що майже рік тому повернувся з поїздки до Києва, та "фактично захворів". "Це коли все, що тобою рухає, кудись впало, і нічого не хочеться, якась апатія настала. Я сидів та розбирався, що робити?" – казав він.
Зараз "Ахіллес" не говорить про цей випадок та той свій стан. Розповідає одразу про те, до чого прийшов у роздумах про своє місце у житті – яким воно є зараз.
"Я намагаюсь робити все, куди в мене дотягуються руки, і на що я можу впливати, – каже Юрій. – Знаєте, як турнік "Рукоход" в школі – ти підтягуєшся, перехоплюєшся, знову підтягуєшся – з кожним разом щабель вище. Я вивів для себе формулу: роби якісно те, що в зоні твоєї відповідальності – щоб там був порядок та прогрес. Бережи людей, виконуй бойові завдання, забезпечуй. Не думай про все, що відбувається навколо. Коли ти думаєш про все, це значить, ти не зайнятий нічим конкретно. Якщо кожен на своєму місці буде працювати якісно та із самовіддачею – військовий, посадовець, депутат, підприємець – держава в цілому буде міцною. Все просто. Емоції можуть бути різні. Але вони не впливають на роботу".
Читайте також