"Братику, я за цю землю на війну пішов". Репортаж із бойового чергування розрахунку БпЛА

Кількамісячна битва за лівобережну Куп’янщину триває. Щодня. Щогодини. Щохвилини. Цей відтинок боронять багато різних структурних підрозділів Сил оборони, які за чисельністю поступаються багатотисячному угрупованню окупантів "Запад".

Противнику вдалося розрізати навпіл плацдарм українських військ на лівому березі річки Оскіл в районі населених пунктів Кругляківка та Колісниківка. Але не вдалося досягти жодної великої цілі: ані взяти Куп’янськ-Вузловий, ані захопити лівобережну частину самого Куп’янська.

Одну з вирішальних ролей тут відіграють українські БпЛА. Батальйон ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес" 92 окремої штурмової бригади знищує броньовану техніку та живу силу ворога в промислових масштабах. Живучість російських штурмовиків на цьому напрямку не перевищує 10%.

Як виглядає жерло битви? Війна змінюється. Бої на Куп’янському напрямку не схожі, скажімо, на бої за Бахмут десь під Хромовим у 2023 році. Поле бою має інший вигляд. Замість розсічених траншеями полів, тут чистий степ, лісосмуги, болота... Контактні бої за участі піхотинців рідкість. Лінія бойового зіткнення – абстракція. Вона є, але її ніхто ніколи не бачив.

Невидимі озброєні очі – свої та ворожі – тут довкола: у небі, на землі та під землею. Інформація з літних камер миттєво надходить на командні пункти за кілька кілометрів звідси. Після чого десь у бліндажі в одній із місцевих лісосмуг четверо чоловіків чують голос із рації: "За дамбою пі**ри, три коробочки. Попереду мотоцикліст. За ним перший танк, замангалений, але повністю не заварений – двігло відкрите!"

З цих слів починається робота нічного FPV-розрахунку...

На межі світів

Рання зима, сутінки, дрібна мжичка. Місцевість поділена лісопосадками на прямокутні поля. Вдалечині лунає собачий гавкіт, чим видає присутність людського житла – десь там, за пологими пагорбами, розташоване майже порожнє село.

Якщо подивитися на мапу Deep State, то стане зрозуміло, що ось він – фронтир між цивілізованим людством і справжньою, хтонічною пітьмою, яка щодня намагається прорватися до річки Оскіл. Сили пітьми жеруть села, перетворюють на руїни будівлі, змітають з дерев залишки золотого верховіття, нищать усе живе.

Про критичну близькість до лінії бойового зіткнення нагадують звуки вибухів. Не завжди зрозуміло, хто і куди стріляє. Вибухи настільки розмірено-періодичні, що здаються частиною тиші. Відчуття, що на десятки кілометрів навколо, крім кількох собак, немає жодної живої душі. Але це тільки на перший погляд.

"За дамбою п**ри…". Ще пару хвилин і один з екіпажів першої роти батальйону "Ахіллес", який щойно заступив на бойове чергування, підніме в темно-сіре небо свій перший за цю добу нічний FPV-камікадзе.

Головними технічними персонажами стануть "шрайки" – нічні FPV-камікадзе.

Одне зі значень слова Шрайк – вигадана істота, інопланетний воїн-робот з магічними здібностями.

Отже, голос із рації повідомив про наступ противника. Штурман на позивний Радік реагує на ці слова настільки нестандартно, що в це важко повірити. Він підіймає очі вгору і промовляє: "Черговий штурм – це благословення! Я дякую долі, що ми тут! Ми тут не дарма! Все що ми робимо, не дарма!" Радік трохи розводить руки, наче йому зі стелі бліндажа звалився божий дар і він його справедливо розподіляє між побратимами. У цьому жесті є і гра, і серйозність. Серйозності, напевно, більше.

Штурман – не тільки спеціаліст із навігації. Він – командир розрахунку. Ланка між командним пунктом і своїм екіпажем. Він контролює всі процеси, стан техніки і – головне – психологічний стан бійців. Підбадьорливе слово перед боєм має значення. Далі події розвиваються швидко.

Голос із рації

"Хлопці, працюйте!" – командує голос з КП на позивний Месник. Коли бійці розрахунку Радіка чують із рації голос Месника, то переглядаються та кивають один одному, наче передають думки на відстані.

Під час перерви Радік пояснить: "Месник дуже крутий. Тримає в голові всі деталі, перепитує про стан техніки, не вимагає, щоб ми летіли "на вдачу" в ті місця, де стовідсотково втратимо радіогоризонт, і завжди ставить конкретні задачі. З ним у нас завжди чудові результати".

Добре слово про Месника є у кожного. "Він наче тут, з нами", – каже пілот з позивним ЙоЙо. "З нами радіє, з нами сумує", – додає інженер із вибухівки Кузьма. "З нами матюкається і взагалі класний", – зі сміхом підсумовує пілот на псевдо Кіра.

"Хлопці, працюйте!" – змахує чарівною паличкою невидимий диригент. Радік прокладає маршрут у "Кропиві" (бойова система управління тактичної ланки "Кропива" – програма створення карт ситуаційної обстановки, зазвичай завантажується на планшет. – Liga.net). ЙоЙо надягає окуляри пілота. Кіра береться за пульт. Старший розрахунку передає команду заряджаючому спорядити дрон, указуючи тип боєприпасу.

З рації, що стоїть на столі, цього разу чутно голос Кузьми: "Є живлення". За секунду: "Є арм!" Це означає, що пропелери дрона почали дзижчати. Ще мить і він злетить, але злетить лише тоді, коли Кузьма стрибне в укриття і вигукне: "В укритті!" Тоді штурман відповість у рацію: "Злітаємо!" Наступне його слово вже для оперативного чергового: "В повітрі".

На екрані видно, як дрон долає відстань над чорними полями, озерами та посадками. Тепловізор дозволяє побачити зайців, які чи то тікають від тривожних звуків дрона, чи просто поспішають у нічних справах. Аж ось велика біла пляма попереду, що за кілька секунд набуває обрисів танка.

"Хлопці, а пролетіть трохи далі, за Фалос, подивіться, що там…" – говорить Месник. Тут треба сказати, що кожна лісосмуга чи значний елемент рельєфу на оперативній карті позначені вигаданими назвами. Посадка, що зверху нагадує своєю формою фалос, відповідно й називається. "Пролетіть трохи далі…"

Дощ посилюється. Видимість стає відверто поганою. Але це не найбільша біда. "Головне, щоб мікросхема не намокла... – хвилюється Радік, вдивляючись в екран. – Що це, Йо, що ти робиш?" Пілот відповідає: "Все нормально, це я краплі з камери струшую…"

На кілька секунд видимість покращується. Крихітні сіренькі плями перетворюються на щось схоже на бойову машину піхоти, навколо якої метушаться схожі на тарганів силуети. Далі ще одна "одиниця техніки", а там – ще. "Та їх тут з десяток", – кричить Радік у рацію. "Ага, значить вони по дощу вирішили проскочити. Хлопці, бийте. Спочатку перший танк, потім вертайтеся і – бийте!"

Кілька годин звучатиме: "Є живлення". – "Арм". – "В укритті"... На екрані знов і знов виникатимуть білі коробочки і таргани... Чи є відчуття, що саме в ці моменти божеволіють від жаху і мук вороги? Ні. Усвідомлення – так, а відчуття – ні. Є лише зосередженість на місії, лише стіки пультів, що під пальцями пілота перетворюються на музичний інструмент, лише кілограми ґрунту, що налипають на ноги Кузьми, лише нескінченний білий вірш на повторі: "Є живлення, арм, в укритті... Є живлення, арм, в укритті…"

"Хлопці, молодці!" – голос Месника. Користуючись короткотривалою паузою у перевірці обладнання та резервних дронів, ЙоЙо скручує цигарку.

Радік і всі, всі, всі

Коли штурман спілкується з побратимами, він іноді виглядає категоричним і вимогливим. Якби Радік був актором, найбільше йому пасувала б роль суворого багатодітного батька: великого зросту, з рудуватою бородою. В його голосі іноді можна почути нотки незадоволення. Чи, дійсно він незадоволений роботою команди? Виявляється, що навпаки. "У нас кожен на своєму місці, – впевнено каже Радік. – Я пишаюся хлопцями. Кожним!"

У 34-річного Радіка двоє дітей: хлопчик і дівчинка. Хлопчику чотири роки, донці одинадцять. У вільні хвилини штурман телефонує до дружини, доньки та сина. Ретельно добираючи слова, запитує у дитини, як самопочуття, що снилося, хто був поруч. "Донечка зараз хворіє, – пояснює Радік. – У лікарню потрапила…"

Своє батьківство він, імовірно, переносить на розрахунок. Це стосується не тільки бойових ситуацій, а і якихось дрібних побутових речей: хтось нерозумно витрачає кошти, хтось мало спить... Радік контролює все. Коли машина вирушає на позиції або повертається з них, він за кермом. Здається, Радік просто не може не бути за кермом.

У мирному житті він підприємець, можна сказати, бізнес-штурман. Як вплинула на його характер і ділові риси служба в ЗСУ? "Раніше дуже жорстко ставився до недоліків інших, – визнає він. – Це по життю заважає... Тому що намагаєшся все робити сам. А тут усвідомлюєш, що війну сам не виграєш... Розумію, що у кожного є слабкості. Але ж ми тут, і кожен з нас готовий віддати життя за країну. Тому я можу щиро сказати, що люблю своїх побратимів. Без цих хлопців я ніхто. Я навчився фокусуватися на сильних якостях кожного побратима. Думаю, що цю нову здібність я колись заберу в мирне життя".

Чи планує Радік колись повернутися до свого бізнесу? "Ще не вирішив, – каже він. – Якщо чесно, мені хочеться чогось більшого. Не виключаю, що зацікавлюсь якимось політичним проєктом. Надихає приклад командира – депутат, який воює, – це дуже круто (командир батальйону ударних БпАК "Ахіллес" Юрій Федоренко на позивний Ахіллес є депутатом Київської міської ради. – Liga.net). Я хотів би змінювати світ на краще…"

Філософія ЙоЙо

Психологія – наука не точна. Якби розрахунок Радіка формував психолог, озброєний анкетами, методиками й навіть життєвим досвідом, він навряд чи підібрав би з кількох сотень людей саме цих бійців для роботи в одній команді. Бо вони наче з різних планет: з різним соціальним бекграундом, з різних інформаційних бульбашок, з різними характерами. Єдине більш-менш спільне – вік. Наймолодшому, Кірі – 29, найстаршому, ЙоЙо – 35.

Пілот ЙоЙо – київський айтівець, за освітою прикладний математик. Людина внутрішньо усамітнена. Його легко уявити з книжкою в руці, з рюкзаком у горах або в старому парку з собакою.

Під час розмови виявляється, що собака в нього дійсно є – бордер-колі. ЙоЙо показує фото і коментує: "Зараз живе з моєю дружиною в Дніпрі". З серйозною посмішкою додає: "Я вписав собаку в заповіт. Якщо загину, в неї протягом всього життя буде власний кухар". Здається, це не жарт.

Чи допомагає прикладна математика в сьогоднішній роботі? "Допомагає. Колись я навчився будь-яку складну систему розкладати на прості елементи. Ось, власне, ця навичка і допомагає", – розмірковує ЙоЙо.

Що означає його позивний? Це ім’я головного героя роману письменника Джозефа Геллера "Пастка-22" про американських пілотів Другої світової. Український ЙоЙо – людина начитана. У ахіллесівців, зазвичай, мало часу, але якимсь дивом FPV-пілоту вдається іноді гортати сторінки товстезної книжки Сенеки "Моральні листи до Луцілія". Попередня прочитана книжка – Марка Аврелія.

"У Сенеки є чудове сприйняття смерті: який сенс її боятися, якщо всі люди все одно помруть? Або: якщо не можеш змінити світ, зміни своє ставлення до цього світу", – цитує ЙоЙо. Його філософські (або, як він сам каже, філософсько-теологічні) пошуки не обмежуються античними стоїками.

У перервах між вильотами він згортає самокрутку з тютюном "Вірджинія". Протягом однієї сигарети може розповісти концепцію добування сенсу з абсурду Альбера Камю ("Міф про Сізіфа"). Під час наступного перекуру заглиблюється в дзен-буддизм: "Людина є шляхом, а не точкою…"

Є щось фантастичне в тому, що десь на межі світів, у глибині зими, на краю ночі, за крок до чергової атаки зла, під землею є людина, яка водночас перебуває у невпинному польоті.

Непомітними рухами пальців на стіках ЙоЙо промацує кожен метр неба. А в коротких перервах прокручує в голові історію філософії, в інший спосіб долаючи простір і час. Перестрибуючи із залитого сонцем давнього Риму до кав’ярень повоєнного Монмартру, а звідти у японські сади каменів.

Якщо під час розмови з ЙоЙо виглянути з бліндажа, можна побачити зорі, що несподівано визирнули з-за дощових хмар, і відчути, як усі ми летимо зі швидкістю 30 кілометрів на секунду в напрямку якогось невідомого сенсу. ЙоЙо докурює самокрутку...

Чи змінила війна ЙоЙо? "Не знаю, – ненадовго замислюється. – Я перезнайомився з багатьма людьми, якось по-новому зрозумів і відчув для себе Україну". На цій фразі його погляд зупиняється на Кузьмі.

Девіз Кузьми

Інженер з вибухівки Кузьма – фермер з Херсонщини. Міцний, спортивний, вправний. Але всіх цих епітетів недостатньо, щоб дати йому характеристику. Тут потрібен невеличкий відступ.

Один з бійців батальйону (з іншого розрахунку) згадував, як познайомився з побратимом Кузьмою: "Колись ми працювали з ним у майстерні дронів, вчилися паяти. У нього виходило, в мене – ні. У нього взагалі все виходить. Потім разом були на базовій загальновійськовій підготовці. Коли Кузьма бачить якусь перешкоду, він говорить "пох..й" та йде вперед. Це "пох..й" я в нього перейняв. Такий собі внутрішній девіз".

"Що ще сказати? По життю Кузьма боєць, напевно, до служби спортом займався. Але це все не головне... Розумієш, головне в ньому те, що він хороша людина. Якщо тобі потрібна допомога, то обведеш очима присутніх і твій погляд, найімовірніше, на Кузьмі зупиниться. Пихи, зверхності в ньому немає".

Яким спортом захоплювався Кузьма? Сам він відповідає на це запитання так, наче йдеться про щось дуже особисте: "Звідки така інформація? Трошки колись займався... Ще в школі мене фізрук на різні змагання відправляв і я його не підводив. Займався боксом, джіу-джитсу... З вільної боротьби – перший розряд. Коли вже в Києві навчався – ходив на кікбоксинг, тому якщо треба, можу й ногами працювати…"

Розмова про довоєнне життя поступово переходить на теперішнє. Кузьма ще до мобілізації зрозумів, що ключову роль у цій війні відіграють БпЛА. "Взагалі-то я після БЗВП (базовий курс загальновійськової підготовки. – Liga.net) мав би пілотом бути, що може бути краще, ніж бити ворога й одразу бачити результат своєї роботи! – каже він. – Але щоб потрапити на цю посаду, треба було "зачекати".

Скільки чекати? Бойовий розрахунок формується не миттєво... В якийсь момент мені запропонували стати інженером з вибухівки. Я дуже хотів якомога швидше потрапити на бойові позиції, тому погодився. Подумав: якщо зараз навчуся з вибухівкою працювати, то ця навичка знадобиться й тоді, коли буду пілотом. А от якщо я одразу стану пілотом, то вибухівки вже не зможу вивчити настільки досконало".

"Я запам’ятав усю таблицю боєкомплекту, що у нас на озброєнні, всі характеристики, – продовжує він. – Коли нам ставлять задачу, я одразу розумію, яке має бути "спорядження" дрона: вага снаряда, батка... У моїй роботі головне – акуратність. Від цього залежить життя пацанів. Я бережу їх, вони – мене".

Робить паузу і додає: "Але прагнення бути пілотом залишилося. Рано чи пізно я ним стану. Це не просто слова. Ми з хлопцями постійно здобуваємо нові навички. Я вже можу пілотувати FPV-дрони".

Ворога Кузьма ненавидить щиро. Він може довго розповідати, як поводили себе російські військові на Херсонщині: "Грабували всіх, кого можна... Ходили по дворах... Був випадок, коли нічого було забрати, так вони собачу будку вирвали, на танк собі поставили й поїхали…"

Після війни планує повернутися до сільського господарства й улюблених справ, але зараз відчуває, що його місце тут. Про майбутнє говорить з обережністю: "Чи повернусь на Херсонщину – не знаю... Я у будь-якій області візьму в оренду кілька гектарів, і за рік-два мій дохід удвічі-тричі перевищить витрати…", – він промовляє ці слова так, наче зважує плюси й мінуси лише йому відомого бізнес-проєкту.

На берцях Кузьми поналипали кілограми ґрунту... Чи хороша це земля? У відповідь він підіймає очі: "Братику, я за цю землю на війну пішов".

Таємниця Кіри

Наймолодший член команди – 29-річний Кіра. До речі, для пілота БпЛА молодість не мінус, а плюс. Бо молодість – це сила і швидкість реакції.

Кіра пілотує іншими засобами БпЛА, конче необхідними для роботи будь-якого FPV-розрахунку. Сидячи в 50 сантиметрах від ЙоЙо, час від часу він переводить погляд зі свого пульта на пальці ЙоЙо, які ледь помітними рухами женуть з фантастичною швидкістю FPV на ворожу колону.

Кіра виконує свою роботу добре і на більше не претендує. Якщо його про щось запитати, він одразу посміхнеться. Посмішка – його фундаментальна характеристика. Усе, що можна перетворити на жарт, він перетворює на жарт. Усе, що не можна, здається, теж. Ця посмішка щось приховує. Можливо, приховує все, виконуючи одразу кілька функцій: захисну, філософську та психотерапевтичну.

На перший погляд, Кіра – людина легковажна. "Кір, як тобі служиться?" – "Думав, буде гірше, ги-ги. З пацанами пощастило... Тут усі професіонали, а у ЙоЙо взагалі власна методика. У нього є спосіб, як обдурити РЕБ, я називаю це "теоремою ЙоЙо…"

Він постійно переводить розмову на товаришів, мовляв, що про мене говорити, що я можу цікавого розповісти? За постійними жартами та посмішками, поступово проступає обережність суджень.

"Ким працюватиму після війни? Та не знаю... Президентом? Та ні – верховний головнокомандувач це занадто велика відповідальність. Я б і командиром взводу не хотів би бути. Та й сержантом... Хоча, знаєш, якщо будуть проблеми зі здоров’ям... – Кіра сміється і розвиває думку: – Якщо виникнуть проблеми зі здоров’ям і я вже не зможу літати, то про сержанта подумаю... Олігархом? Готовий розглянути цю пропозицію".

"Про що мрію? Мені сьогодні снилася відпустка... Хочу трохи грошей відкласти і в Польщу на кілька днів поїхати, якщо дозволять. А після війни... Якщо мене ЙоЙо візьме із собою в Карпати, то я б з ним пішов. Я ніколи в походи не ходив. Взагалі, хотів би помандрувати Україною".

Говорячи про плани, Кіра знов і знов згадує про відпустку. Через ці згадки, раптом, виринає таїна його позивного. Кіра – ім’я його 8-річної доньки, яка зараз мешкає в Польщі. "Мені треба в Польщу до Кірюхи... – на цих словах Кіра стає максимально серйозним: – Хочу до неї поїхати, а ще більше хочу, щоб вона до мене могла приїхати, щоб в Україні було безпечно. Це найбільша мрія. За це воюю".

Людський механізм

Лідерство Радіка, філософія ЙоЙо, девіз Кузьми та посмішка Кіри – не просто словосполучення, а деталі невидимого механізму. Командир першої роти батальйону ударних БпАК "Ахіллес" Антон Шмагайло на позивний Бандерас так характеризує розрахунок Радіка: "Ці хлопці в батальйоні менш як рік, але вже набрали дуже високий клас. Вони не просто системно виконують поставлені завдання, але й виявляють винахідливість, можна сказати, мають свою стилістику, свою манеру".

"Ми реально злагоджений колектив, – упевнений ЙоЙо. – Достатньо подивитись, як ми розгортаємось на позиції: кожен чітко розуміє свої задачі, всі рухи відточені, швидкість максимальна".

"У критичні моменти злагодженість рятує життя", – каже Радік. Штурман пригадує моменти, де і як проявилась ця якість. Розповідає про те, як застрягла машина по дорозі на бойові позиції або як під обстрілами тягнули обладнання... Як би пафосно це не звучало, свої навички хлопці відточували не під тиском командирів, а з власної ініціативи.

"Якось влітку я спитав у офіцера, яку максимальну кількість вильотів зробив один розрахунок FPV протягом доби. Той глянув у архів і сказав: сорок. Тоді ми вирішили побити цей рекорд. Погода нас стримувала, дощ ішов, але ми не зупинялися…"

Кузьма втручається в розмову, показує долоні, на яких збереглися сліди рекорду: "Це від стяжок сліди... Від стяжок, якими я боєприпаси до дронів кріпив. Спочатку руки своїм лейкопластиром замотував... Коли моток закінчився, хлопці подіставали лейкопластири зі своїх аптечок... Потім я вже долоні ізострічкою замотував... Бачиш мозоль?"

"Ми зафігачили сорок один виліт! – продовжує Радік. – Розуміли, що нам за це ніяких нагород чи підвищень не буде. Просто хотіли самі собі довести, що можемо нищити ворога по максимуму".

Справжнім екзаменом на злагодженість для розрахунку Радіка став бій наприкінці вересня.

Історична подія

Бій, що відбувся на лівому березі річки Оскіл 26 вересня минулого року, колись потрапить до військово-історичних монографій – це був один з найбільших механізованих накатів противника 2024 року.

Ворог кинув на штурм танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери та багатоцільові транспортери-тягачі. Загалом 50 одиниць броньованої техніки, що рухалися кількома колонами. Рвалися польовими дорогами до прибережних сіл.

Кожен танк ворога був оснащений системою радіоелектронної боротьби (РЕБ) і додатковим захистом типу "мангал" (наварені над баштою грати) або "черепаха" (металева обшивка). Чи здатні крихітні FPV-дрони уразити такі бойові броньовані машини (ББМ)? Це складно, але можливо.

Ворожу армаду зустрічали п’ять розрахунків БпЛА батальйону "Ахіллес". З 50 одиниць броні було знищено та суттєво пошкоджено 40. Зокрема, розрахунок Радіка спалив 10 ББМ і 11 скалічив. Як це було?

"Десь о 03:15 командний пункт попередив, що противник готує наступ, а о 03:30 почалося…" – згадує штурман. Далі Радік та ЙоЙо описують розстріл першої колони... Як мотоцикліст-провідник, який рухався попереду не почув звуку FPV-камікадзе. Як танки намагалися сховатися "у ямі". Як ЙоЙо не міг уразити техніку через відсутність радіогоризонту. Як Радік прораховував маршрут танків, щоб влаштувати "повітряну засідку" на виїзді техніки з ями.

Безперестанку звучало знайоме: "Є живлення, арм, в укритті... Є живлення, арм, в укритті…"

"Радіоефір у якийсь момент став дуже "засраний", наші розрахунки один одному почали заважати, – пригадує ЙоЙо. – Тому ми вирішили перепрошити дрони на інші частоти, на яких ніхто, крім нас, не літає. Це дало результат".

Зазвичай подібні штурми супроводжуються артобстрілами. Так було і цього разу. "Навколо все літало, гуркіт лунав страшний", – каже Радік. У такі моменти на найбільший ризик наражається той, хто перебуває за межами бліндажа, тобто зарядник.

Свою розповідь Кузьма починає з невеличкої екскурсії. Приблизно за 30-40 метрів від так званої "зльотки" (це ящик, з якого злітає заряджений дрон) є вирва. "Краснопіль" сюди прилетів, братику, – каже Кузьма. – Знаєш, що таке "Краснопіль"? Керований артилерійський снаряд калібру 155 міліметрів".

Кузьму тоді не зачепило. Але так щастить не завжди. У ті самі хвилини, під час виконання бойових завдань, було важко поранено двох бійців батальйону "Ахіллес" з інших розрахунків. На поточний момент вони проходять реабілітацію. Поранені одразу отримали першу домедичну допомогу, яку надали побратими з розрахунку, оскільки в батальйоні постійно проводяться навчання з такмеду, і продовжили бойову роботу. Банальне питання: чи було Кузьмі лячно? "Братику, коли такий екшн, усе по*уй", – трохи сумно посміхається воїн.

Щось подібне каже кожен член екіпажу. "Абсолютний контроль ситуації, повна зосередженість на цілі, – описує свій стан Радік і додає: – Відчуття сенсу життя".

Штурм тривав.

Радік пригадує: "Тут один за одним прильоти. У якийсь момент здалося, що вони по нас прицільно б’ють, але ми продовжували роботу та відчували підтримку наших артилеристів, які стрімко перекидали снаряди над нашими головами у бік ворога".

Нічний розрахунок Радіка перетворився на денний розрахунок Радіка. "Уже десь ближче до дванадцятої вони почали тікати... – говорить штурман. – Один танчик заблукав, метався по Піщаному, шукав виїзд на дамбу... Ми його там і добили. То була дуже довга доба, дуже напружена. Але, якщо чесно, я вважаю, що 26 вересня – один з найкращих днів у моєму житті".

Підземний човен

Буває, що між сном і повним пробудженням минає кілька секунд, коли очі ще заплющені. Ви вже чуєте навколишні звуки, але повністю їх не усвідомлюєте. Чуєте спів птахів на сході сонця... Аж раптом розумієте, що зараз не ранок, а вечір. А спів птахів це насправді нестямне верещання мишей. Розплющуєте очі: бачите і відчуваєте бліндаж.

Холодно. Температура всередині відрізняється від зовнішньої лише на кілька градусів. Обігрівач вмикається в крайніх випадках, оскільки занадто тепле підземелля можуть побачити оснащені тепловізорами ворожі очі. Хлопці рятуються хімічними грілками.

Зсередини стеля та стіни обшиті спеціальною плівкою, що шелестить під лапками безлічі маленьких гризунів, які тікають від зими. Вони проникають у всі щілини, доїдають забуту кимось цукерку, нишпорять в одязі. Не допомагають ані мишоловки, ані спеціальні ультразвукові відлякувачі. Тому всі харчові запаси заховані в пластикових коробках, а всі важливі речі підвішені на гвіздках.

Бійці прокидаються, виринають зі спальників... Котра година? Час – категорія відносна. Він по-різному сприймається вдень і вночі. На землі й під землею. Іноді відчуття часу втрачається зовсім. Напевно, щось подібне відчувають матроси на підводному човні.

Бліндаж, дійсно, викликає асоціацію з маленькою субмариною: шипить рація, блимають вогники електронних пристроїв, підлога захаращена ящиками зі снарядами... Штурман і його екіпаж виконують свою місію: "Є живлення, арм, в укритті... Є живлення, арм, в укритті…"

Бойова робота нічного розрахунку починається із заходом сонця, тобто близько шістнадцятої години, а закінчується зі світанком – десь о сьомій ранку. Якщо ворог наступає, то довше: стільки, скільки потрібно.

У середньому "робочий день" триває 15 годин. На сон лишається п’ять-шість. Менш як година на обід. Тут більше підходить словосполучення "прийом їжі". Тому що сніданку, обіду та вечері не існує. Є лише цей самий "прийом їжі": солдати розводять окропом сублімовані продукти, нарізають бутерброди, заварюють каву. У перервах між вильотами теж буває можливість випити чаю або кави.

Якщо у бійця запитати, яке сьогодні число, він, найімовірніше, заплутається, оскільки його "день" починається і закінчується у різні календарні дати. Біологічні "налаштування" організму в цих умовах збиваються. Тому може так статись (і часто буває), що в години, призначені для сну, заснути не вдається. Це виснажує. Особливо якщо врахувати, що бойова робота вимагає максимальної концентрації уваги та значних фізичних зусиль.

На відміну від субмарини, гальюну в бліндажі немає. Фізіологічні потреби задовольняються назовні. Вихід "по великому" перетворюється на своєрідну експедицію: "згідно-відповідно" до інструкцій, солдат має виходити в повному екіпіруванні, тобто в бронежилеті, касці, з аптечкою та – обов’язково – з рацією, аби в разі небезпеки сигналізувати про своє місцеперебування. Крім того, боєць має бути озброєний лопатою. Якщо органічні відходи за собою не закопати, за якийсь час усі навколишні кущі виявляться "замінованими". Де є можливість і час, побудова захищеного туалету є невіддільним складником підготовки позицій.

Умивання, навіть миття рук – також доволі складна процедура. Бліндаж украй тісний, умивальник або помийне відро тут зайві предмети. Спроба вмитися за межами бліндажа може бути пов’язана з додатковим ризиком для життя. З цієї причини все, що можна зробити вологими серветками, робиться вологими серветками.

Таким є побут бійців на позиції та їхній графік. Так мине чотири доби.

Геноцид "Уралів"

Настане момент, коли Радік підіб’є у своєму зошиті підсумки бойового чергування: знищено один танк, одну БМП (бойова машина піхоти), один "Урал"... Далі йде великий список, який варто прочитати повністю, бо в кожному слові до 15 тонн сенсу.

...Пошкоджено: сім БМП, дві системи реактивного залпового вогню "Град", один БТ-ЛБ (багатоцільовий тягач легкий броньований), один БРЕМ (броньована ремонтно-евакуаційна машина), дев’ять "Уралів", один КАМАЗ, сім автомобілів "УАЗ", один квадроцикл, сім інженерних споруд. Ліквідовано п’ять представників особового складу противника, п’ять поранено.

Реальні цифри можуть бути в кілька разів більшими, але у звіті Радіка фігурують лише ті показники, щодо яких є відеопідтвердження. Якби його звіти мали заголовки, то цей можна було б назвати "Геноцид "Уралів".

Нарешті десь у далекій темряві залунає гуркіт мотора... Неподалік бліндажу зупиниться вантажівка. Команда Радіка швидко закине речі та стрибне в кунг. Машина буде підскакувати на вибоїнах, плисти-їхати розлитою в лісі річкою Оскіл (наслідок зруйнованої греблі), чіплятися за гілля дерев і застрягати в ямах... Ще кілька годин й у хлопців з’явиться можливість прийняти гарячий душ, попрати речі та виспатися.

Радік із нетерпінням чекатиме моменту, коли зможе почути в телефоні голос дружини. ЙоЙо згадає якийсь вислів Сенеки. Кіра задрімає, і йому знов насниться відпустка. Кузьма буде думати про те, що після війни повернеться до фермерства... Сумно подивиться на ґрунт, що прилип до берців...

Але це все буде потім, потім... А поки є лише бліндаж, швидкі перекури та незрозумілий зовнішньому світу шифр: "Є живлення, арм, в укритті... Є живлення, арм, в укритті…"

Важка щоденна праця. Як довго четверо бійців здатні жити в такому режимі? Відповідь одна на всіх: стільки, скільки треба.