Зустріч Зеленського, Ердогана та Гутерріша: чи можлива "велика угода" про припинення вогню
У Львові сьогодні, 18 серпня, відбудеться зустріч генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша та президентів Туреччини та України Реджепа Ердогана та Володимира Зеленського.
ЗМІ говорять про можливе обговорення питань початку переговорів щодо завершення (зупинення) війни. Можливо. Але теми (як і результати) лежать у досить широкому діапазоні.
Мінімально успішним для РФ варіантом є вихід на послідовність "малих компромісів".
Після зернових домовленостей – укладання, наприклад, паливної угоди чи метало-рудної тощо. Кремль свідомо дробить питання блокування українських портів, демонструючи готовність "домовлятися у малому", але вимагаючи великих поступок "на полях".
Нагадаю, що після зернових угод, було припинено американські санкції щодо мінеральних добрив та ще десятки товарних груп з РФ. ЄС послабив санкції щодо постачання товарів для обслуговування літаків (до речі, зокрема, вкрадених у європейських лізингових компаній).
Президент РФ Володимир Путін розраховує, що послідовність таких "малих кроків" дозволить покращити становище і вийти на великі переговори як "адекватний і договороспроможний" учасник.
Для Гуттеріша цей варіант чи не ідеальний. Багато хороших угод нібито під гарантії ООН, які насправді не є гарантіями (можна згадати ситуацію з Азовсталлю). Такий собі Будапештський меморандум у скарбничку політика, що має статус, але не має реальних важелів впливу на ситуацію.
Ердоган має свої цілі.
Для нього тема №1 – посилення позицій Туреччини. І формат "малих угод" теж проходить за однієї умови: Туреччина – посередник і гарант. Роль цієї країни зростає. Зокрема вага в переговорах щодо конфліктних з РФ тем (Сирія, Центральна Азія, Кавказ, Чорноморський басейн та вплив на регіон).
Але Ердогану (і це важливо розуміти) необхідна роль посередника та ефект від реалізації домовленостей. А не обсяги поступок Росії (тут уже інтерес Путіна і частково – через внесок РФ до бюджету ООН – Гуттеріша).
До "невеликих угод", до речі, можна зарахувати й питання Запорізької АЕС, де інтереси сторін приблизно такі самі. Хіба що для РФ важливо, щоб ЗАЕС почала працювати "на Крим" та була підготовлена до від'єднання від української енергосистеми. Тоді в опалювальний сезон за допомогою ЗАЕС + Каховська ГЕС можна намагатися завдати удару по українській енергетиці (наприклад, за осінь пошкодивши ракетними ударами ще низку українських ТЕС).
Чи ймовірна "велика угода" – розмови про припинення вогню
Розмови про це або згоду на зустріч РФ-Україна в перспективі двох-трьох місяців можливі.
Швидка реалізація – зустріч Путіна та Зеленського протягом місяця максимум та домовленості – навряд чи. Точніше, без ляпаса Росії на фронті, – навряд чи.
Причина проста.
Домовленості щодо припинення вогню "як є" – рівнозначні політичній кризі всередині України (що вигідно Путіну), послабленню військової підтримки країни (теж серед пріоритетів РФ) та часу для РФ на відновлення боєздатності. І оскільки Росія не отримує в результаті такого "перемир'я" того, чого хоче, а Україна буде дещо ослаблена (і можливо пов'язана додатковими умовами), чергова фаза війни повториться досить скоро.
Для Української сторони можливий єдиний варіант започаткування предметних розмов: військово-політична поразка Кремля. Не розгром, а щонайменше поразка, яку в Москві змушені будуть визнати.
У такому разі є ймовірність початку внутрішньополітичної кризи (не обов'язково провалу влади, досить маленької війни груп в оточенні Путіна). На цьому тлі РФ концентрується на внутрішніх проблемах на певний час. І цей час – шанс для України зробити ривок не у відновленні країни, а у трансформації.
Тому що війна повториться (якщо йдеться про компромісний варіант), і просто "відновлена на зразок 2021 року" Україна нового раунду може не витримати.
Україна, яка стала сильнішою, ефективнішою, раціональнішою в політиці, або стає надто страшною ціллю для РФ (тоді раунд скасовується), або дотискає та отримує своє (як дипломатично, так і військово).