Судова реформа від Зеленського – просто обіцянка. Два роки президентства, ані кроку вперед

На нещодавній пресконференції до дворіччя свого президентства, Володимир Зеленський наголосив, що впровадження судової реформи перебуває серед його головних пріоритетів. Проте ці самі слова регулярно звучали і від попередніх українських президентів, які, зрештою, більше намагалися знайти компроміс із корумпованою судовою владою, аніж грунтовно її реформувати. 

Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, довіра суспільства до судів є найнижчою серед державних інституцій.

Основних причин такого низького рівня довіри є дві: корупція та залежність від олігархів, боротьбу з якими Зеленський задекларував ще під час своєї виборчої кампанії.

Проте протягом уже двох років президент та його більшість у парламенті не виявляють достатньої політичної волі для подолання проблем судової влади. Також відсутня і послідовна стратегія реформи. Представлена президентом на форумі "Україна 30" "Стратегія реформування органів правосуддя та конституційного судочинства" ставить за мету лише "покращення" чи "оптимізацію" і фактично не містить конкретних цілей чи критеріїв їх досягнення.

Одна з імовірних причин бездіяльності влади в судовій реформі — люди, які за це відповідають. Напрямки правоохоронної та судової системи в Офісі президента курують Олег Татаров та Андрій Смирнов — адвокати "архітектора" судової системи часів Віктора Януковича і решток Партії регіонів.

Як результат, нові інституції, які б якісно змінили судову систему, не були створені, а осередки корупції в судовій владі, такі як ОАСК та контрольована Павлом Вовком Вища рада правосуддя, залишаються неочищеними. 

Серед найбільших проблем судової реформи наразі — конституційна криза, заблокована Вища кваліфікаційна комісія суддів, наскрізно корумпована Вища рада правосуддя, а також вінець судової мафії – Окружний адмінсуд Києва. Що ж зробила влада за два роки, щоб розв’язати ці проблеми?

Після скандального рішення Конституційного суду, яке зруйнувало велику частину антикорупційної інфраструктури, президент Зеленський представив законопроєкт про розпуск повного складу Конституційного Суду. Проте через свою неконституційність він не був підтриманий.

Незважаючи на два висновки Венеційської комісії, у яких йдеться про необхідність впровадження процедури відбору та призначення суддів Конституційного суду за участі міжнародних експертів ні президент, ні його більшість у парламенті не ініціювали необхідні законодавчі зміни. Єдиним виходом із кризи залишається дослухатись до рекомендацій Венеційки, адже лише конституційний та юридично обгрунтований процес може відновити довіру суспільства до цієї установи.

Одним із основних аргументів опонентів судової реформи є кадровий голод та необхідність швидкого призначення суддів. Під цим соусом намагаються продати запуск абиякої Вищої кваліфікаційної комісії суддів без прозорої процедури перевірки доброчесності, а також радикальне скорочення етапів процедури добору суддів.

Насправді ж таким чином судова мафія у вигляді корумпованої ВРП хоче чимшвидше призначити 2 000 контрольованих суддів, яких згодом буде практично неможливо звільнити, адже судді призначаються пожиттєво. 

Під тиском громадянського суспільства президент вніс законопроєкти про ліквідацію ОАСК, судді якого причетні до корупції та захоплення державної влади. Проте навіть у партії Зеленського відсутня однозначна підтримка цих законопроєктів. Зокрема тому, що ці законопроєкти не передбачають комплексного розв’язання проблеми майбутнього чинних корумпованих суддів ОАСК. 

Для комплексного розв’язання проблем із ОАСК важливо якісно доопрацювати законопроєкти №3711-д та №5068, щоб сформувати незалежну Вищу кваліфікаційну комісію суддів із залученням міжнародних експертів та очистити Вищу раду правосуддя. Але створення ручної ВККС та призначення суддів без прозорої процедури відбору відкине судову реформу на роки назад. Також під загрозою опиниться економічна ситуація в країні, адже невиконання ключових пунктів Меморандуму України з МВФ означатиме втрату Україною можливості отримувати подальші транші.

На необхідність реформувати ВРП та ВККС президентові прямо вказують й інші ключові міжнародні партнери України: Венеційська комісія, посли G7 та ЄС. Під час нещодавньої зустрічі державного секретаря США Ентоні Блінкена з представниками українського громадського сектору та бізнесу, питання очищення судової системи та залучення до цього процесу міжнародних експертів було серед топпріоритетів.

Цілком очевидно, що від якості проведених реформ залежить і подальша підтримка України США. Роль незалежних міжнародних експертів одного разу вже стала ключем до історії великого успіху у випадку добору до Вищого антикорупційного суду. Зараз маємо чудову нагоду, щоб цю модель масштабувати на всю судову реформу.

Дієвим мотиватором істотних перетворень в Україні міг би стати наданий Україні амбітний "план сумісності з НАТО". Цю роль раніше відігравав План дій візової лібералізації, який запустив низку важливих реформ. Проте, щоби просто отримати цей план і переконати міжнародних партнерів у серйозності намірів України стати сумісною з рештою союзників, Володимиру Зеленському необхідно невідкладно продемонструвати суттєвий прогрес у реформах, зокрема судовій. 

Замість того, щоб запитувати у президента США ДЖО Байдена, чому Україна досі не в НАТО, потрібно адресувати це питання тим, хто саботує ключові реформи у власних інтересах.

Зараз Зеленський ризикує запам’ятатися черговим президентом, який пообіцяв судову реформу, але не зробив. Щоби цей ризик нівелювати, президентові варто всього-на-всього почати виконувати свої передвиборчі обіцянки щодо судової реформи та остаточно визначитися, з ким він пов’язує своє майбутнє і майбутнє країни – з цивілізованим світовим співтовариством чи корумпованою суддівською корпорацією.