Стабільність в Європі залежить від сили, а не поступок. Реакція на публікацію Foreign Affairs
Політолог аналітичного центру RAND Corporation Семюел Чарап у статті "A Pathway to Peace in Ukraine" ("Шлях до миру в Україні") у виданні Foreign Affairs закладає у свій аналіз дуже небезпечне припущення.
Це припущення про те, що російсько-українська війна – значною мірою побічний продукт російсько-американського конфлікту навколо розширення НАТО.
Конфлікту, який, на його думку, пов'язаний з цілком легітимними безпековими інтересами РФ, нехай і реалізованими в нелегітимний спосіб. Відповідно, Чарап вважає, що врегулювання цих розбіжностей дозволить завершити війну та повернути стабільність на Європейський континент. Це помилкове судження.
Щоб зрозуміти його небезпеку, варто згадати Роберта Джервіса та його "Perception and Misperception in International Politics" ("Сприйняття та неправильне сприйняття зовнішньополітичних рішень"). Як один з прикладів небезпеки неправильного сприйняття Джервіс згадує вибір між умиротворенням та стримуванням.
Подібний вибір завжди залежить від правильної ідентифікації намірів виконавця. Умиротворення дійсно може стабілізувати систему, якщо інтереси виконавця локальні та їх реалізація допоможе кооптувати його для підтримки чинного світопорядку. Якщо ж виконавець має ширші ревізіоністські наміри, то умиротворення лише покращить його стратегічне становище для подальшої боротьби.
Російські інтереси не локальні за своєю природою. Росія не просто хоче нівелювати загрозу для своєї безпеки, як вважає Чарап. Російський режим – ревізіоністський. Він веде екзистенційну війну проти колективного Заходу.
Поступки з боку НАТО він сприйматиме не як жест доброї волі та запрошення до врегулювання, а як слабкість, яку не тільки можна використати, а яку він обов'язково використає. І критично малоймовірно, що будь-які дії можуть змінити цю парадигму, принаймні не для чинного режиму.
Стабільність Європейського континенту сьогодні залежить від адекватної системи стримування – не від нового "перезавантаження".