Саміт НАТО і ПДЧ для України. Одне питання: скільки ще реформ вам потрібно

Контекст має значення. Якщо не знати контексту, то вчорашня декларація саміту НАТО в частині України виглядає як нічого особливого – союзники просто підтвердили відданість своєму ж рішенню 2008 року.

Однак оцінка декларації змінюється з нічого особливого на дещо особливе, якщо врахувати три елементи контексту:

1. Ще за пару днів до саміту, згадки про план дій щодо членства (ПДЧ) для України не було в тексті декларації. Це правда, що ми її буквально вигризли в останній момент завдяки власній наполегливості, чесній розмові з НАТО та твердій підтримці ключових наших друзів.

2. До вчорашнього дня, декларації самітів НАТО ухвалювалися у 2014-му, 2016-му та 2018 роках. У жодній з них союзники ПДЧ для України не згадували. Могли, але не згадували. Хоча в цей час Україна воювала і заслуговувала на таку підтримку.

3. Вчорашня декларація має набагато ширший контекст – це по суті план дій нового НАТО, в якому США помирилися з рештою союзників, і тепер з новими силами Альянс працюватиме над досягненням поставлених цілей, підтримкою визначених друзів, у тому числі України, та стримуванням визначених суперників, у тому числі Росії.

Тож якщо врахувати контекст, це дуже добра для нас декларація. Але я завжди чесно говорю партнерам, що за добрими деклараціями мають йти добрі дії. І найкраща така дія – надання Україні ПДЧ у 2022 році.

Для отримання ПДЧ Україна вже зробила достатньо реформ. 

Коли нам кажуть "давайте ще більше реформ", то у мене одне питання: Скільки ще?

Ми повинні продовжувати реформи, але ми не повинні миритися з ситуацією, коли окремі держави-члени НАТО реформи в Україні використовують як виправдання для приховування власного небажання дратувати Росію.

Україна буде членом НАТО. Щодо цього є згода і в Альянсі, і в Україні. І чим швидше ми станемо на шлях ПДЧ, тим сильнішою ставатиме Україна та євроатлантичний простір загалом. 

Все інше – це контекст, з яким ми системно працюємо.