Чому ми ніколи не домовимось із РФ? Тому що ми завжди пам'ятатимемо первинне зло
Ніколи…. Чому ми ніколи не домовимось із РФ? Попри весь жах та трагедію сьогоднішнього дня. Попри сотні крилатих ракет і тисячі нелюдів, які мерзенною жижею розповзаються по наших землях.
Чому потрібно дійти до єдиного правильного фіналу найтяжчої війни?
Тому що ми завжди пам'ятатимемо…. Пам'ятати все те первинне зло, яке принесли "росіяни" на нашу землю.
Просто пам'ятатимемо. Все. Завжди. В деталях….
… Страх в очах наших солодких дітей. І їхнє надто раннє дорослішання в холодних сховищах….
… Сльози батьків, які назавжди втратили своїх ідеальних синів….
... Зовсім юних дівчаток, які ніколи більше не посміхнуться своїм юним матерям, які враз назавжди посивіли та постаріли. Залишилися тільки пониклі очі й туга, що роздирає душу на шматки.
… Розірвані відчаєм сім'ї, яких позбавили рідного дому, улюблених вулиць та затишних рідних кафе, де можна було посидіти з друзями. А зараз немає нічого. Тільки могили рідних та друзів. Цих щасливих людей….
… Нескінченні ряди загиблих: наших, найкращих, своїх. Тих, хто на своїй землі захищає свої сім'ї від орди російських ґвалтівників. І тих, хто готовий платити найвищу ціну, – своє життя віддати за життя своїх близьких….
… Щоденне очікування смертоносних ракет і ревіння сирен, щоб потім сухими очима дивитись на залишки наших "кольорових кімнат", де на столах лишилися стояти фрукти. Під стогін сусідів, які вмирають під завалами….
... Тисячі зруйнованих вчорашніх щасливих містечок і сіл, де тепер чорніють мертві кістяки багатоквартирних будинків.
… Цілком зруйноване життя в гарній країні, яка завжди віддавала перевагу Свободі табірним звичкам російських вертухаїв ….
І все це сталося тому, що зла зграя людей-падальників, що сидить у вічній ненависті, просто приповзла в наші будинки. Вбивати, вбивати та вбивати. Просто тому, що власний заздрісний гній уже не могла тримати всередині. І розлила всю цю гидоту на нас.
Тепер ми завжди пам'ятатимемо, що Росія, – абсолютний символ смерті, руйнувань та насильства ….
І якщо ми не витягнемо цю гидоту на світ, не всадимо заздрісних відступників на лаву підсудних…. Якщо ми не наздоженемо потім кожного вбивцю, то зло нікуди не зникне. А тільки набухатиме і вимагатиме ще більше вбивств. Вони своїми мордами, що від'їлися на чужій крові, сміятимуться нам в обличчя, знущатимуться, плюватимуть на могили наших дітей. І репетуватимуть: "Ще хочемо української крові; більше хочемо; ріжте їх…".
Тому – так, нам боляче; так, багато своєї крові проливаємо; так, страшно. Але цей шлях треба пройти до кінця. Обов'язково. Щоб кожна російська фізіономія скривилася з жахом очікування справедливої відплати. Сьогодні, завтра, завжди….