Перемога України та поразка Росії
Звитяжні успіхи Збройних Сил України на полі бою рано чи пізно призведуть до того, що останній російський солдат залишить останній квадратний метр української території, включно з Кримом та районами, окупованими 2014 року. Зрештою наші сили оборони звільнять всю територію України у міжнародно визнаних кордонах 1991 року. Це буде велика воєнна перемога, але чи буде це остаточна перемога України?
Щоб зрозуміти, що є перемогою України, нам треба звернутися до класичного визначення перемоги, яке дав один із провідних стратегів XX сторіччя сер Безіл Генрі Ліддел Гарт: перемога — це мир, кращий за попередній, хай навіть лише з вашої точки зору.
Відновлення територіальної цілісності України — це мир, не кращий за попередній, бо це мир такий самий, як попередній. Залишається Росія з її агресивними імперськими елітами (хай навіть замість Володимира Путіна буде "путін 2.0"), з армією, ФСБ та військово-промисловим комплексом, з отруйним телебаченням та величезним населенням, що отруєне цим телебаченням і прагне помсти та реваншу. Росія повернеться максимум за п'ять років, бо саме такий час, за оцінками, потрібен для повного відновлення військової спроможності імперії.
Через кілька років на нас чекає друга російсько-українська війна, так само як була невелика перерва між першою та другою чеченськими війнами: в першій Росія зазнала поразки, але вивчила помилки, накопичила ресурси, повернулася й помстилася, знищивши Чеченську республіку Ічкерію. Навіть якщо Росія зазнає серйознішої поразки, вона повернеться через покоління — схоже на те, як внаслідок ресентименту переможених у першій світовій війні зрештою настала друга світова. Не хочеться, щоб через 25 років наші діти воювали у другій російсько-українській війні. Ще раз підкреслю: у другій війні Росія не повторить помилок першої.
Перемога — це мир, який для нас кращий за попередній. Мир такий самий, як попередній — це не перемога. Мир, кращий за попередній — це коли Росія ніколи більше не загрожує Україні. А цього не можна досягти лише військовими методами, потрібні також політичні. Незворотні зміни мають статися в самій Росії.
Ми ще не перемогли. Натомість Росія вже зазнала поразки. Адже в жодному сценарії Росія не має миру, кращого за попередній, навіть з її власної точки зору (важливий нюанс у визначенні Ліддел Гарта). Сталість російської держави підірвана, кадрова армія вибита, військова спроможність суттєво зменшена, публічні фінанси наближаються до краху, чимало галузей економіки цілковито зруйновано, найкращий людський капітал емігрував, санкції буде важко зняти навіть протягом покоління, міжнародна ізоляція є фактом. Росія ще здатна відновитися й кинутися у другий наступ. Але вона не здатна забезпечити собі мир, кращий за попередній, навіть якщо в її руках залишаться якісь шматки української території, які будуть тягарем, а не призом. (Більше про сценарії для Росії у цій статті.)
Ключове слово для розуміння Росії — це імперія. За класичними визначеннями, імперія є багатонаціональною державою, яка має народи першого і другого сорту та постійно прагне розширення й включення нових народів і територій, вважаючи це своєю "історичною місією". Поки Росія є імперією, Україна не буде в безпеці. Тим паче російська імперія вважає Україну водночас "перлиною своєї корони" та колискою своєї державності. Весь семантичний ресурс, яким володіє Москва, — рання державність, християнство, писемність, ідея слов'янства, європейські й водночас азійські зв'язки, сама ідея імперії й навіть назва — все походить з Києва, частково подароване, частково вкрадене й привласнене.
Перемога України — це деімперіалізація, деколонізація Росії. Росія має припинити існування як імперія, пройшовши встановлений засадничими документами ООН шлях деколонізації та реконструкції постімперського простору.
З кінця 1980-х років українське гасло було незмінним: "За нашу і вашу свободу!". Ми маємо добре розуміти народи імперії, бо самі були такими сотні років: русифіковані, позбавлені культурних еліт, принижені, піддані геноциду, гнані примусово на імперські загарбницькі війни. Очевидно, це не знімає питання покарання воєнних злочинців та репарацій, але поза тим емпатія й симпатія до національно-визвольних рухів має увійти у нашу свідомість, бо вони є нашими єдиними постійними союзниками у боротьбі з імперією (натомість російські "ліберали" є нашими найгіршими ворогами, бо вони такі ж імперці, як Путін та його посіпаки, а ще створюють у Заходу хибні ілюзії щодо можливості демократії в Росії; за влучним висловом Вахтанґа Кебуладзе, Путін — ворог нашого теперішнього, а російські "ліберали" — вороги нашого майбутнього). Національно-визвольні рухи ще досить слабкі, але швидко зростають, і головне — переважає активна меншість, а не пасивна більшість. Не дивіться на дані російських переписів, це імперська брехня (за 10 років чисельність окремих національностей зменшилася на третину, ніби була ядерна війна чи страшна чума, але очевидно, що просто мільйони людей записалися як "русские").
Отже, нам не потрібно перемир'я перед наступною війною, нам потрібна перемога. Але тут є одна проблема.
Поки немає спільної картинки, як виглядає світ після війни, -- війна не може завершитися. У нас ще не відбулися, проводячи аналогію з Другою світовою, ні Тегеран-43, ні тим більше Ялта-45.
Діалог України та західних союзників щодо такої картинки післявоєнного світу стимулює не лише поточну допомогу Україні, а й розробку механізмів забезпечення правосуддя та сталого миру. Важливо підкреслити, що правосуддя та сталий мир нерозривні, хоча на Заході перебувають сили, що пропонують відмовитися від правосуддя заради сталого миру, погрожуючи тим, що у протилежному випадку доведеться відмовитися від сталого миру заради правосуддя.
Група представників громадянського суспільства взяла на себе ініціативу представити комплексне бачення післявоєнної картини світу — "Маніфест сталого миру: Світ після нашої перемоги". Цей документ охоплює питання як правосуддя (включаючи покарання злочинців, відшкодування збитків, зниження статусу Росії в міжнародних організаціях та інші питання), так і забезпечення сталого миру: вступ України до ЄС та НАТО, подолання стереотипів та російського впливу у західній політиці, деколонізація та подолання тоталітаризму у РФ, деколонізація російської історії та інформаційної політики, роззброєння Росії, а також зміна світового енергетичного балансу та ресурсного підходу до економіки як фактор сталого миру.
Цей документ, днями представлений на Мюнхенській безпековій конференції, фактично є не лише спробою окреслити позицію України, а й запрошенням до діалогу щодо формування спільної картини післявоєнного світу.
Захід боїться розпаду Росії, і це зрозуміло: неконтрольоване поширення ядерної зброї, наймасштабніша криза біженців, поширення ісламського радикалізму, надмірне посилення Китаю, який скористається російськими ресурсами, а ще Захід боїться, що дезінтеграційні процеси можуть поширитися світом. Але колапс російської імперії невідворотний, тож єдиний шлях запобігання неприйнятним ризикам, які він несе, — цей процес має бути контрольованим. (Більше про фактори міцності та крихкості російської імперії та невідворотність колапсу у цій статті.)
Настав час говорити про післявоєнну картину світу — ще раз підкреслю, що війна триватиме й не може завершитися, поки немає післявоєнної картини світу, і кожен день цієї війни оплачений кров'ю найкращих людей України. Закінчення війни нашою перемогою навіть на один день раніше збереже чимало життів. Закінчення війни нашою перемогою на цілий місяць раніше збереже тисячі українських життів. Ми мусимо відчувати нагальність цієї роботи.
Настав час Україні заявити стратегію щодо Росії та її майбутнього. Ця стратегія стане дороговказом для всіх українських державних структур та суспільства. Вона стане основою для діалогу із західними союзниками. Вона стане сигналом для наших союзників всередині імперії. Позиція України важлива, на неї очікують. Нам потрібна перемога, бажано якнайшвидше.