"Татко у пакеті": хто вмирає за Путіна. Спойлер – у топі регіони Тива, Бурятія, Ненецький АО
Точних даних про втрати сторін у російсько-українській війні немає. Російська Федерація гордо рапортує про відносно невелику кількість. У вересні 2022-го Російський міністр оборони Сергій Шойгу говорив про 5937 загиблих з початку "операції". У грудні минулого року "Известия" публікували "оцінку розвідника" – "втрати мінімальні". Водночас втрати української сторони оцінювали у десятки тисяч. Дивно, враховуючи спроби армії РФ наступати, оголошену мобілізацію та, зрештою, вербування ув'язнених. А також стан полів, наприклад, під Бахмутом, які усіяні трупами.
Українська сторона також не дає кількості своїх втрат, але веде підрахунок російських. За даними Генерального штабу Збройних Сил України, РФ втратила вбитими вже понад 135 000 осіб. Це теоретично пояснює необхідність мобілізації, укази російського диктатора Володимира Путіна щодо збільшення чисельності армії, згаданих російських "зеків" на фронті.
Точні загальні цифри, найімовірніше, можна буде отримати лише після закінчення війни. Але й у цьому випадку російські та українські дані відрізнятимуться. Принаймні подібна картина спостерігається за результатами більшості війн та регіональних конфліктів.
Але є ще один аспект, який варто враховувати — регіональний розріз — особливості Суб'єктів Федерації. І, нарешті, не лише абсолютні цифри втрат у регіонах, а їх частка (відсоток) від населення цієї території. Адже в умовній Москві 100 трупів з фронту не помітять, а у місті з населенням 100 000 – це вже велика цифра.
На цьому знову стикаємося з відсутністю цифр. Точніше, їхнею нестачею, оскільки у місцевій російській пресі (там, де вона є) публікуються некрологи, матеріали про загиблих. Не про всіх, звісно, але навіть відстеження таких повідомлень дає кількість, яка суттєво перевищує дані Міноборони Росії. До того ж у випадку моніторингу місцевої преси кожна "одиниця" має ім'я, прізвище, родичів, історію поховання.
Такий підрахунок проводять кілька організацій. Свою статистику щомісяця пропонують російська служба BBC і Медіазона. Їхніми даними я користувався у більш ранніх оглядах. Тоді виходила яскрава картина — наймасовіші (у % від населення) втрати були в національних автономіях та депресивних регіонах із рівнем зарплат суттєво нижчим за середньоросійський рівень. А найменша частка втрат — на "багатих" та розвинених територіях. Простіше кажучи, помирати за Путіна відправляли тих, хто не мав шансів забезпечити собі гідне життя за його президентства — у нинішній Росії. І різниця % загиблих (від населення) сягала 50-60 разів.
Актуальні ТОП-10 "регіонів-лідерів" статистики за часткою втрат
З вересня 2022 року, коли аналізував регіональний розріз (читай тут), пройшов певний час. Росія встигла втекти з Херсонської області та продовжувала спроби штурму Бахмута. Були втрати (які лише зростали), пройшла мобілізація, змінилися десять регіонів РФ, що є лідерами з максимальних та мінімальних втрат.
Подивімось докладніше. У вересні 2020-го міністр оборони РФ Шойгу говорив про 5937 загиблих росіян. Верифікація місцевої преси давала тоді цифру у 6424 уже похованих. І це ті, про кого написали ЗМІ, – адже далеко не всі випадки похорону "чорного пакету", що прибув з фронту, потрапляють у медіа. А в частині регіонів (села, селища тощо) місцевих ЗМІ взагалі може не бути.
На початку лютого 2023-го кількість підтверджених похоронів у РФ зросла вдвічі – до 12 925 випадків. Змінився і ТОП-10 регіонів за найбільшою кількістю вбитих на війні (на 10 000 жителів). Причому простежується явна межа між регіонами — постачальниками "гарматного м'яса" та рештою. Якщо в середньому у РФ кількість похованих становить 0,008%, то лідери рейтингу мають цифри від 0,02% до 0,042%.
Цей список, що складається з 11, а не 10 областей, має такий вигляд:
1. Тива (0,0425% або чотири підтверджених ЗМІ похорону на кожні 10 000);
2. Бурятія (0,04%);
3. Ненецький АО (0,036%);
4. Північна Осетія (0,0277%);
5. Магаданська область (0,0276%);
6. Забайкальський край (0,0256%);
7. Республіка Алтай (0,0244%);
8. Сахалінська область (0,0242%);
9. Чукотський АО (0,024%);
10. Псковська область (0,022%);
11. Костромська область (0,0205%).
Далі йде суттєвий розрив. Для розуміння масштабів проблем у зазначених регіонах наголошу, що середній показник у РФ — 0,008%).
Але найцікавіше – у десятці регіонів із найменшою часткою втрат. Список такий:
1. Москва (0,0006% або шість випадків похорону на мільйон жителів (а не 10 000));
2. Санкт-Петербург (0,0021%);
3. Тюменська область (0,0028%);
4. Московська область (0,0029%);
5. Ханти-Мансійський АО (0,0037%);
6. Ямало-Ненецький автономний округ (ЯНАО) (0,0047%);
7. Кемеровська область (0,0048%);
8. Калузька область (0,005%);
9. Тульська область (0,0059%);
10. Томська область (0,006%).
Групові особливості
Кожна група має свої особливості. Регіони-лідери за часткою визнаних втрат, як правило, мають середню зарплату, суттєво нижчу за середньоросійський рівень. На відміну від рейтингу вересня вже не простежується "майновий" розрив. Причина — до рейтингу потрапили одразу п'ять регіонів із "північними надбавками". Але всі вони мають все ж таки спільні риси — сумарно в 10-ти регіонах є лише чотири промислові підприємства, що входять до 250 лідерів російської промисловості. На 10 регіонів немає жодного ВНЗ із п'ятдесяти найкращих російських. Простіше кажучи, це або депресивні, або сировинні регіони (які з погляду соціально-економічного розвитку теж можна віднести до депресивних). І більшість із них розташовані на відстані від центру.
Регіони із найменшою часткою втрат мають більше спільного. У кожному з них рівень доходів вище середньоросійського показника. У цих регіонах зосереджено щонайменше 30% російського промислового потенціалу (входження до 250 найкращих). На цих територіях сконцентровано не менше 30-ти ВНЗ з п'ятдесяти російських лідерів. І, нарешті, це або "столичні" області, або ключові сировинні території.
Водночас різниця частки втрат у війні до населення регіону Москви та Тиви відрізняється у 70 разів.
Ситуація змінюватиметься
Водночас відзначу деяке "вирівнювання" показників. Регіони, які були джерелом "гарматного м'яса" на війну з Україною, мають відносно невеликі запаси людських ресурсів. І збільшення частки втрат може спричинити невдоволення на місцевому рівні. Адже навіть 0,042% у Тиві означає, що війна безпосередньо торкнулася не менше 0,1% жителів (загиблих + сім'ї). І це лише підтверджені через ЗМІ випадки. Реальна цифра може бути більшою.
З огляду на обмежений мобілізаційний потенціал депресивних регіонів, РФ змушена забирати в армію й мешканців інших Суб'єктів Федерації. Ефект дещо пом'якшується вербуванням ув'язнених. А також активним використанням мобілізованих з окупованих Росією територій Луганської та Донецької областей. Яких російська статистика не враховуватиме ще довго. Але цей ресурс рано чи пізно закінчується. Тому було проведено мобілізацію, яку Кремль не просто "може повторити", а й повторюватиме у міру утилізації "живої сили".
А перші результати мобілізації вже виявились у статистиці за лютий. Так, наприклад, частка підтверджених смертей у Магаданській області з вересня 2022-го до кінця січня 2023-го зросла у 6,6 разів, у Чукотці уп'ятеро, у Свердловській області у 2,4 раза, у ЯНАО втричі.
Таким чином, кількість похоронів на місцях зростатиме. Частка загиблих від числа жителів також. І цей показник почне вирівнюватись. Винятком, звісно, будуть центральні та багаті регіони. Адже для Кремля небажані проблеми у ключових Суб'єктах Федерації. Для решти працюватиме пропаганда з картиною "великої війни проти Заходу" та режим таємності, який рано чи пізно повною мірою відчують на собі й власники місцевої преси. Після чого інформація про похорони тих, хто "повернувся з фронту" стане рідкісним винятком із правил.
На цьому тлі завдання української сторони — продовжувати утилізувати окупантів і, наскільки можливо, вести акуратний підрахунок того, за що обіцяють "білу Ладу" або дають (але потім забирають) шуби.