Від "постановки ЗСУ" до "б'ємо, куди хочемо". Як змінювалася риторика РФ щодо обстрілів України
Звірства росіян у Бучі на Київщині, знищення маріупольських пологового будинку та драматичного театру, вбивство 52 українців на залізничній станції у Краматорську. На всі ці злочини Росія відповідала "це постановка".
Спочатку Росія заперечувала свою причетність до воєнних злочинів в Україні, а тепер шукає у кожному цивільному об’єкті "законну воєнну ціль".
"Это все постановка", або Як все починалося
У Бучі Росія жорстоко вбила щонайменше 1137 людей. Утім, довгий час всі рупори Кремля в унісон повторювали: всі звірства у містечку біля Києва — справа рук українських військових. І це попри численні фото-, відеодокази та свідчення очевидців, які доводили вину росіян.
У випадку з бомбардуванням маріупольського пологового будинку Росія запевняла: лікарню підірвали зсередини "азовці". Цю версію підтримували як на офіційному рівні, зокрема голова російського МЗС Сергій Лавров, так і в найбільш маргінальних росЗМІ та телеграм-каналах. Аргументами слугувало й те, що нібито на місці подій занадто швидко з’явилися журналісти та військові.
Запам’ятайте цей прийом — його Росія використовуватиме і пізніше.
Аналогічно у випадку із драмтеатром у Маріуполі: російська влада запевняла, що не бомбардувала будівлю із величезним написом "ДІТИ" поруч. І взагалі, за логікою Росії, у всіх бідах Маріуполя завжди були винні ефемерні "екстремісти" та/або бійці полку "Азов".
8 квітня 2022 року російські окупанти завдали ракетного удару по залізничному вокзалу в Краматорську. Тоді "РИА Новости" опублікували заплановану новину про вибух до того, як він фактично стався, а деякі російські телеграм-канали одразу висунули версію про удар по скупченню ЗСУ.
Щойно стало очевидно, що удар було завдано по цивільних, риторика Росії змінилася: за новою версією, Україна хотіла "зірвати евакуацію" (яку сама проводила) та "прикритися мирними жителями".
Заперечувала Росія і застосування ракети "Точка У", хоча використання цих комплексів військами РФ раніше вже підтверджували незалежні розслідувачі.
Однак з часом Росії довелося поступово змінити тактику і почати визнавати обстріли. Хоча як визнавати: тепер у кожному ударі по цивільній інфраструктурі РФ вбачає "законну воєнну ціль".
"Законная военная цель", або Як Росія (не) виправдовується тепер
27 червня 2022-го Росія завдала ракетного удару по ТЦ "Амстор" у Кременчуці. У цьому теракті російські пропагандисти почали з прийому "Буча 2.0." та "Краматорськ 2.0." (із натяком на постановку).
А тепер пригадайте бомбардування маріупольського пологового будинку: Росія заявила, що журналісти та військові з’явилися занадто швидко. Річ у тому, що аналогічні заяви лунали й у випадку з Амстором. Мовляв, якщо поруч були лише військові, а цивільних взагалі не видно на відео з місця теракту, то ТЦ використовували як військову базу.
Нагадаю, через півтори доби після удару по Амстору президент України Володимир Зеленський опублікував відео, на якому чітко видно влучання ракети у ТЦ (а не ангари поруч чи нафтопереробний завод за 14 км від торговельного центру, як запевняла РФ). Тоді пропагандистам і довелося визнати, що подібні теракти — це "оказание перманентного давления на психику населения вражеского государства". І врешті-решт, "мы будем бить туда, куда будем считать нужным", — підсумував ворог.
9 липня 2022-го Росія завдає ракетного удару по житловому будинку у Часовому Яру на Донеччині. В результаті загинули 47 людей. Цього разу РФ взагалі не заперечувала свій теракт. Однак причини удару по житловому будинку звісно ж перекрутила. Зокрема псведофактчекінговий телеграм-канал "Война с фейками" "спростував фейк" про те, що удар завдали по житловому будинку і загинули його мешканці. Там нібито базувалися ЗСУ та іноземні найманці.
14 липня 2022-го Росія здійснила теракт у центрі Вінниці. Міноборони РФ спочатку вустами пропагандистки Маргарити Симоньян, а потім і офіційно, озвучило такі версії: ніби в Будинку офіцерів був "тимчасовий пункт нациків" і "зустріч командування Повітряних сил України". Як і у випадку із Часовим Яром, Росія не приховувала удару по мирному місту, а одразу знайшла "законну воєнну ціль".
Наступного дня, 15 липня 2022-го, Росія знищує ракетами два університети в Миколаєві. Вже знайомі вам псведофактчекери з каналу "Война с фейками" одразу заявлять: це не мирні об’єкти, а місце розміщення бійців Нацгвардії України. А відтак — чергова "законна воєнна ціль".
Навіщо РФ змінила риторику
Поспостерігайте за коментарями росіян у соцмережах під кадрами з місць терактів РФ, під постами про "КАЛИБРовки" (так російські телеграм-канали називають запуски ракет по містах України) та повідомленнями про постраждалих та загиблих. Цілковите схвалення вбивств українців, до того ж байдуже — військових чи дітей.
Відтак визнання атак по цивільних об’єктах посилює образ "сильної держави", "визволителя" та "старшого брата", який наводить порядки в Україні, "денацифікує" та "демілітаризує" Україну.
Ба більше, зараз Росія через визнання атак по мирних об’єктах поступово формує та просуває наратив про те, що Україні, аби уникнути ще більших жертв у цій війні, необхідно погодитися на мирні перемовини. Тобто здатися.
Тож через зміну риторики Росія, вочевидь, намагається досягти кількох цілей.
По-перше, посіяти паніку серед українців, зокрема тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, зневірюючи їх та хитаючи довіру до ЗСУ та української влади.
По-друге, закріпити у росіян образ "непереможної держави-визволителя", яка знищує тільки воєнні цілі.
І по-третє, переконати західну аудиторію, що із тероризмом РФ неможливо нічого вдіяти, тому до миру треба примушувати Україну, до того ж за будь-яку ціну (наприклад, ціною територій).
Практичний висновок для українців: не ігнорувати сигнали повітряних тривог і пам’ятати, що для ворога немає різниці, куди бити. Будь-який житловий будинок в очах росіян перетворюється на "законну воєнну ціль".
А для влади та громадянського суспільства — просувати серед міжнародної спільноти та урядів інших країн, що Росія — держава-терорист, яка навіть сама визнає це у своїх публічних заявах.
Однак із тероризмом Росії потрібно не миритися, а боротися економічними, дипломатичними та, врешті-решт, військовими важелями.
Колонка надана Вокс Україна