Огляд року: російсько-українська війна
У 2024-му Путін вирішив подвоїти свої зусилля із підкорення України, вимагаючи анексії частини країни, більшу частину якої він навіть не захопив.
Коли загальна стратегія Росії стала зрозумілою, я не бачив, як будь-який результат, окрім повного підкорення України, міг би задовольнити Путіна.
Попри регулярні заклики до перемир’я та переговорів, я не зміг виявити жодного очевидного компромісного рішення. Водночас через стійкість України я також не бачив, як Росія могла б виграти цю війну виключно військовою силою.
Україна та її західні союзники у 2022 році не пішли за Росією у її різкому переході до воєнного стану. Тоді надто багато покладалося на контрнаступ 2023 року. Коли він вичерпався, для України не залишалося іншого варіанту, окрім як прийняти, що це буде затяжна війна, до якої ще потрібно готуватися.
Це означало стати ще більш стійкою, посилити оборону та нарощувати засоби для перенесення війни на територію Росії.
Оскільки звільнити всю втрачену територію через наземні наступи було складно, шляхом до серйозного компромісу стало завдання постійно завдавати шкоди Росії – через виснаження її сухопутних військ, атаки на активи всередині Росії або стимулювання поступового погіршення її економіки.
Ризиком для України завжди була втома і зменшення підтримки Заходу до такої міри, що вона не змогла б впоратися з атаками на свої міста і втримувати займані позиції.
Я не бачу причин змінювати основну структуру розуміння цього конфлікту. Питання полягає у тому, наскільки добре обидві сторони можуть впоратися з вимогами затяжної війни.
Контроль територій залишається важливим, і якщо одна зі сторін зазнає розгрому на полі бою, це може створити умови для результату, який наблизить до перемоги.
Протягом року Росія вела наступальні дії, тому в більшості звітів припускалося, що найбільший ризик поразки має Україна. Найкращий варіант для України — утримуватися, сподіваючись довести Росії марність і вартість її зусиль. І поки що їй це вдалося.
Оптимісти та песимісти
Причини для песимізму були. Але проблема цих аналізів полягала не у перебільшенні труднощів України, а в недостатній увазі до проблем, з якими стикалася Росія.
Здавалося, що ні втрати в живій силі, ні втрата техніки не можуть зупинити її наступу, ніби це операційно виправдано — продовжувати використовувати війська як витратний матеріал, ніби у Росії були невичерпні ресурси.